Український бізнес навчився працювати під обстрілами, в умовах дефіциту ресурсів, нестачі людей та інвестицій. Але є виклики, з якими він не повинен боротися самотужки. І є перешкоди, яких держава взагалі не повинна створювати.
Нещодавно під час дискусії «Бізнес і нові виклики. Діалоги з NV» ми з представниками українського бізнесу говорили про те, що сьогодні заважає підприємствам працювати та які рішення необхідні для збереження економічної стійкості країни. Я представляла будівельну галузь, яка зараз переживає, мабуть, найважчий період за всю історію незалежної України.
До Української асоціації девелоперів входять 22 компанії. І попри всі труднощі жодна з них за останній час не припинила роботу. Так, хтось змушений знижувати темпи будівництва, хтось продовжує працювати за попереднім графіком. Багато що залежить від наявності власного капіталу, адже інвестицій сьогодні катастрофічно бракує.
Водночас собівартість будівництва невпинно зростає. Лише за останній рік арматура подорожчала приблизно на 40%. Через російські удари вітчизняне виробництво суттєво скоротилося, галузь дедалі більше залежить від імпорту. Звісно, ці витрати зрештою позначаються на вартості житла. Саме тому ми пропонуємо уряду запровадити пільги на імпорт будівельних матеріалів. Це один із практичних кроків, які дозволили б стримати зростання собівартості будівництва.
Але питання не обмежується вартістю матеріалів. Є кілька системних проблем, від розв’язання яких залежить не лише майбутнє девелопменту, а й українського бізнесу загалом.
Бізнесу потрібен захист, а не додатковий тиск
Мабуть, найболючіше питання сьогодні - тиск правоохоронних органів на підприємців. Кількість кримінальних проваджень проти бізнесу, які самі підприємці вважають необґрунтованими, зростає. І проблема не лише в можливих зловживаннях. Кожне таке провадження — це час, ресурси, репутаційні ризики, а нерідко й паралізована діяльність підприємства.
Коли я говорила про це під час дискусії NV, зал відреагував оплесками. Думаю, це найкраще свідчення того, наскільки гостро підприємці відчувають цю проблему. Ми звертаємося до уряду з пропозицією забезпечити на час війни особливий режим захисту добросовісного бізнесу від необґрунтованого тиску правоохоронців.
Йдеться не про звільнення когось від відповідальності чи особливі привілеї. Йдеться про те, щоб підприємства могли працювати без постійного ризику безпідставного втручання в їхню діяльність. Бізнес сьогодні — це не лише прибуток власників. Це робочі місця, податки, підтримка армії, виробництво та послуги, без яких неможливе нормальне життя країни. І якщо ми хочемо, щоб економіка вистояла, маємо передусім берегти тих, хто продовжує працювати.
Страхування воєнних ризиків: перші результати є, але систему потрібно вдосконалювати
Є приклади, коли діалог бізнесу з державою вже приносить конкретні результати. На попередньому форумі NV ми порушували питання страхування воєнних ризиків. За час, що минув, у цій сфері відбулися справді важливі зміни. Київ включено до переліку територій підвищеного ризику, що відкрило бізнесу доступ до нових інструментів страхового захисту.
Зокрема, сьогодні передбачена компенсація частини витрат на комерційне страхування воєнних ризиків у розмірі до 5 млн грн. Це суттєва підтримка, враховуючи, що ставки страхування для об'єктів у столиці можуть сягати 15−18% їхньої вартості. Також діє механізм компенсації збитків через Експортно-кредитне агентство, який передбачає можливість отримати до 30 млн грн компенсації за пошкоджене майно за умовами відповідної програми.
Я вдячна уряду за ці рішення. Вони показують, що держава чує бізнес і готова створювати інструменти для його підтримки.
Однак одна принципова проблема залишається невирішеною. Чинні механізми страхування воєнних ризиків не забезпечують належного захисту об'єктів, які ще перебувають на стадії будівництва.
Уявімо житловий будинок, у якому вже зведено всі поверхи, встановлено вікна, виконано фасадні роботи. До завершення будівництва залишилося зовсім небагато. І в цей момент у нього влучає російська ракета або безпілотник. Збитки можуть бути колосальними. Але девелопер не має можливості застрахувати цей об'єкт на умовах, доступних для завершеної нерухомості. Тому ми пропонуємо уряду розробити окремий механізм страхового захисту об'єктів незавершеного будівництва.
Окремої уваги потребує й фінансування компенсаційного фонду воєнних ризиків, якщо він буде створений. Ми підтримуємо ідею такого фонду. Проте пропозиція наповнювати його за рахунок підвищення ПДВ викликає обґрунтовані запитання. Адже додаткове податкове навантаження зрештою ляже на споживача. Крім того, виникає питання справедливості: чому сумлінні платники ПДВ мають фінансувати механізм, яким потенційно користуватимуться й ті, хто ухиляється від сплати податку? Якщо джерелом усе ж стане ПДВ, ліміти фонду варто формувати для компаній пропорційно до сплаченого ними податку, а компенсації робити цільовими. Джерела фінансування та принципи використання такого фонду мають бути ретельно продумані.
Київ втрачає гроші там, де міг би їх заробляти
Ще одна проблема, яка потребує негайної уваги, — взаємодія бізнесу та міської влади. Перед форумом я спеціально уточнила одну цифру: у Київраді накопичилося близько 4 300 земельних справ, які не виносяться на голосування.
Що це означає на практиці? Поки відповідні рішення не ухвалені, місто не отримує земельні платежі, які підприємці готові сплачувати. Фактично бюджет втрачає потенційні надходження через адміністративні затримки. При цьому бізнес, об'єкти якого зруйновані російськими ударами, досі очікує на рішення щодо пільг із плати за землю під такими об'єктами. Виходить, що розгляд тисяч земельних питань затягується, і бюджет втрачає доходи, а підприємства, які вже зазнали величезних втрат через війну, не отримують податкового полегшення.
Ми пропонуємо два конкретні рішення: спростити та прискорити процедури розгляду земельних справ і запровадити пільги з плати за землю під об'єктами, зруйнованими внаслідок російських атак. Це питання не лише підтримки бізнесу, а й ефективного управління міськими ресурсами.
Підготовка до зими: бізнес готовий допомагати місту
На зустрічі представників бізнесу з міською владою 15 вересня ми обговорювали підготовку Києва до надзвичайно складного зимового періоду. Серед ключових питань — встановлення мобільних укриттів у місцях скупчення людей, захист об'єктів критичної інфраструктури, стабільність теплопостачання, водопостачання та каналізації. Особливо хочу наголосити на останніх двох питаннях.
Ми вже навчилися певною мірою адаптуватися до відключень електроенергії. Але тривале припинення водопостачання та роботи каналізації може створити значно серйозніші проблеми для багатоповерхових будинків. Тому Києву необхідно розвивати альтернативні джерела водопостачання. Зокрема, відновлювати мережу бюветів, яка колись була важливою складовою міської інфраструктури. Розраховувати виключно на водовозки в місті з тисячами багатоквартирних будинків було б надто ризиковано.
При цьому бізнес готовий долучатися до вирішення проблеми власними ресурсами. Наприклад, девелопери можуть облаштовувати свердловини біля житлових комплексів, створюючи додаткові джерела води для мешканців. Але для цього потрібні зрозумілі та спрощені дозвільні процедури. Це саме той випадок, коли держава чи місцева влада можуть допомогти не стільки грошима, скільки усуненням бюрократичних бар'єрів.
Працевлаштування ветеранів — відповідальність усього бізнесу
Ще одне питання, яке для мене має не лише професійне, а й особисте значення, — повернення ветеранів до цивільного життя. Я особисто опікуюся Ветеранським корпусом, створеним Третім армійським корпусом, і добре розумію, наскільки складним буває шлях людини від фронту до мирної роботи.
Частина наших Захисників і Захисниць повертається з пораненнями, фізичними обмеженнями, психологічними травмами. І допомогти їм адаптуватися — непросте завдання. Водночас українські підприємства, зокрема будівельна галузь, відчувають гострий дефіцит працівників. На перший погляд, ці дві проблеми можуть мати спільне рішення. Але було б неправильно розглядати ветеранів лише як ресурс для подолання кадрового дефіциту.
Працевлаштування ветеранів — це насамперед наш обов’язок перед людьми, які захищали країну. Роботодавці мають навчитися працювати з ветеранами, створювати відповідні умови, пропонувати навчання, перекваліфікацію та можливості професійного розвитку.
Важливу роль у цьому процесі мають відігравати ветеранські організації. Вони здатні стати містком між людиною, яка повертається з фронту, та роботодавцем. Я закликаю українські компанії активно налагоджувати таку співпрацю. А державу — допомагати бізнесу створювати дієві механізми адаптації та працевлаштування ветеранів. Для мене наші ветерани — найголовніші люди в Україні. І ми повинні зробити все можливе, щоб після повернення вони мали гідну роботу, підтримку та перспективи.
Бізнесу потрібне партнерство, а не перешкоди
Попри всі труднощі, я переконана, що український бізнес має величезний запас стійкості. Він уже довів свою здатність працювати в умовах, які ще кілька років тому здавалися неможливими. Але цю стійкість не можна сприймати як щось невичерпне.
Підприємці не просять звільнити їх від відповідальності чи перекласти всі ризики на державу. Вони готові інвестувати, будувати, сплачувати податки, допомагати громадам і підтримувати армію. Натомість очікують зрозумілих правил, справедливого ставлення та рішень, які відповідають реаліям воєнного часу.
Приклад зі страхуванням воєнних ризиків доводить: коли держава чує бізнес, діалог може перетворюватися на конкретні програми й механізми підтримки. Саме такого партнерства сьогодні потрібно більше.
Бо український бізнес — це не щось окреме від держави та суспільства. Це люди, робочі місця, економіка та ресурси, які допомагають країні вистояти. І сьогодні саме бізнес разом зі Збройними силами України тримає землю і небо над Україною.
