“Сьогодні, вперше тут, в Україні, в нашій частині Карпат, – саміт, який об’єднує всі карпатські держави, регіони й громади наших країн. Ми даємо старт новому формату C8 – Карпатській вісімці, що об’єднує нас і наших сусідів у Європі: Румунію, Сербію, Польщу, Словаччину, Чехію, Австрію, Угорщину і, звісно, Євросоюз загалом.
Це серйозний початок руху, який має ще більше зблизити наші країни та створити на рівні ЄС ще один сильний елемент взаємодії – безпека, енергетика, значне розширення логістики й транскордонної економічної співпраці та суттєва підтримка наших громад. Сьогодні в українських Карпатах відбувається перший саміт, що об'єднує всі карпатські держави.” – Володимир Зеленський
*****
Давати старт новим форматам – це чудово. Тим більше, якщо Україна в таких проєктах об’єднання країн за територіальним розташуванням й інтересами стає ініціатором, а краще – лідером, а не лише отримувачем коштів ЄС.
Головне, щоб цей формат дійсно вийшов за рамки також ініційованої Україною та вже існуючої понад 20 років “Карпатської ініціативи” (набула чинності 4 січня 2006 року). Ви здивуєтеся, але там... ті ж самі країни. Лише Австрія, яка таки доєдналася до Карпатської вісімки, є активним учасником іншого формату – Альпійської конвенції – аналогічного міжнародного договору для альпійського регіону (пояснення просте – майже вся гірська територія Австрії належить до Альп. І лише менше 1% - до Карпат).
Важливо, щоб в рамках такого нового/старого формату (за лідерства України і при підтримці ЄС) країни вийшли за рамки домовленостей лише в царині екології, транскордонного співробітництва, транспортних коридорів, туризму, сталого розвитку й розвитку громад. Формати й механізми для всіх цих напрямів вже давно існують і працюють в цьому транскордонному регіоні. Зокрема, за підтримки та фінансування ЄС.
Серед форматів іпроєктів, в яких беруть участь ті ж самі країни, або більшість з них - Стратегія ЄС для Дунайського регіону, Карпатський єврорегіон, "Карпатськиі шлях (Via Carpatia) тощо...
Пам'ятаємо і про необхідність активної роботи України в Ініціативі трьох морів, де ми ще не стали повноправним членом об’єднання, а лише асоційованим партнером (можливість повноправної участі наразі пов’язана з членством в ЄС).
Практично вже й не згадують, що Україна вже давно (з 1996 року) є учасником ЦЄІ – Центральноєвропейської ініціативи, до якої входить та ж сама вісімка “карпатських” країн, але про успіхи якої вже давно не чути.
Також не треба забувати, про існування Бухарестської дев’ятки (С9) на східному фланзі НАТО у складі: Польщі, Румунії, Болгарії, Естонії, Латвії, Литви, Словаччини, Чехії та Угорщини (ті ж таки п’ять країн-учасниць, без Сербії та Австрії).
З точки зору пріоритетності питань безпеки, приєднання саме до цієї групи країн наразі є більш пріоритетним, аніж спроба політично зорганізувати знову те, що вже показало ліміти свого формату.
Попередній досвід чітко демонструє, що при об’єднанні країн з такими різними цілями й діями політичного керівництва, ефективність і динаміка роботи можуть бути дуже низькими.
Адже задні будуть гальмувати лідерів об'єднання чи проєкту. Тому сумніви, що новостворена Карпатська вісімка стане ефективним політичним чи, тим більше, – безпековим об’єднанням, мають право на існування. А безпека – беззаперечний пріоритет для України. Не буде безпеки - годі обмірковувати обсяги інвестицій чи, навіть, розбудову нових транспортних коридорів, тим більше - екологію.
Зустрічі в Буковелі, в прекрасних українських Карпатах, саміт і "сайд-евенти" – це так чудово для всіх учасників. Не дивно, що не лише Кабмін, майже у всьому складі, але й велика частина нардепів раптом обрали виїхати на цей саміт, а не працювати над пошуком реальних механізмів наповнення державного бюджету, дірки в якому навряд чи закриєш заявами про потенційні надходження конкретних грошей в рамках Карпатської вісімки. Присутності делегації на чолі з Президентом України та представниками місцевої влади, регіональних громад і бізнесу там було б більше, ніж достатньо.
Головне, щоб прекрасне відлуння карпатських трембіт не припинилося після проведення першого ж саміту, а були досягнуті дійсно значущі для країни (і, бажано, вже в найближчий час) результати, а не лише гучні оголошення теоретичних можливостей. Про десятки мільярдів інвестицій ми вже начувані…
Створити нові формати – це дійсно велика дипломатична робота, але ефективна зовнішня й безпекова політика не формується лише проведенням зустрічей, самітів та форумів. Правильно визначити пріоритети і не розпорошити обмежені ресурси є також важливим завданням для України, тим більше під час війни.
