Попри те, що головним ризиком війни в Ірані більшість експертів називає можливе блокування експорту нафти й газу з країн Перської затоки, існує інша, менш очевидна, але потенційно не менш небезпечна проблема — дефіцит сірки, який може суттєво вплинути і на Україну.
Про це повідомляє Defense Express із посиланням на аналітику Інституту сучасної війни (Modern War Institute). За їхніми даними, через Ормузьку протоку проходить близько 41% світового експорту сірки. На тлі ударів по Ірану її ціна вже зросла на 30–50%.
Сірка є критично важливим ресурсом для оборонної промисловості. Вона необхідна для виробництва мікроелектроніки та літій-іонних батарей, які широко застосовуються, зокрема, у безпілотниках.
Сірчана кислота, що виготовляється на її основі, використовується у процесах очищення мідної руди та отримання міді за технологією SX/EW (рідинна екстракція з подальшим електролізом). Ця ж технологія застосовується для обробки нікелю, цинку та кобальту — металів, що є ключовими компонентами акумуляторів. Окрім цього, сірчана кислота є важливим елементом у виробництві друкованих плат, зокрема під час їхнього травлення.
Як зазначають експерти, сучасна мікроелектроніка — це не лише про цивільні технології, а фактично про будь-які складні зразки озброєння.
Проблема дефіциту сірки особливо гостро постає у сфері виробництва дронів. Масштабування їхнього випуску напряму залежить від доступності компонентів і їхньої вартості. За умов подорожчання або нестачі ключових матеріалів забезпечити масове виробництво стає значно складніше.
Додаткову складність створює те, що сірка рідко виробляється як основний продукт. Переважно вона є побічним результатом переробки природного газу, нафти або виплавки сульфідних руд, зокрема міді та цинку. Відтак швидко наростити її виробництво окремо практично неможливо.
У результаті навіть за наявності фінансування оборонні підприємства можуть зіткнутися з обмеженнями у виробництві через дефіцит базових хімічних компонентів. Це означає, що ефективність оборонно-промислового комплексу залежить від факторів, які виходять за межі прямого контролю, а бойові можливості армій — від доступності критично важливих ресурсів.
Раніше ми писали, що геополітична нестабільність та зміна політики США змушують заможні країни Європи, такі як Ісландія та Норвегія, розглядати вступ до Євросоюзу як головний інструмент безпеки. Основним каталізатором цих процесів стали рішення адміністрації Дональда Трампа щодо введення мит, погрози територіальній цілісності союзників та сумніви у надійності НАТО.
