Росія вже близько десяти років намагається відновити серійне виробництво стратегічних бомбардувальників Ту-160М, однак результати залишаються обмеженими. Реалізацію програми гальмують корупційні скандали, затримки з модернізацією виробництва, проблеми з постачанням комплектуючих і нестача кваліфікованих працівників.
Про це пише DefenseRomania.
За інформацією видання, генеральний директор компанії "Туполєв" Юрій Абросимов визнав, що головним викликом стало не стільки створення самого літака, скільки відновлення виробничої інфраструктури та мережі постачальників на Казанському авіаційному заводі. Підприємству фактично довелося заново налагоджувати процеси, які тривалий час не використовувалися.
Для відновлення виробництва великих титанових конструкцій бомбардувальника завод мав повернути в робочий стан і переналаштувати складне промислове обладнання. Зокрема, йдеться про установки електронно-променевого зварювання та спеціальні вакуумні печі. Ці технології необхідні для виготовлення центральних силових балок, до яких кріпляться крила зі змінною геометрією.
Зовні модернізований Ту-160М майже не відрізняється від радянської версії, проте його внутрішні системи зазнали значних змін. Як зазначає DefenseRomania, модернізація охопила близько 80% обладнання. За даними представників Об'єднаної авіабудівної корпорації, аналогові обчислювальні системи, навігаційне обладнання, засоби радіоелектронної боротьби та комплекси керування озброєнням замінили сучасною модульною електронікою. Крім того, літак отримав модернізовані двигуни НК-32.
Однак технічні оновлення не усунули системних проблем російського авіабудування. За оцінкою видання, промисловість РФ і далі стикається з перебоями в постачанні сировини, заготовок та сучасної електроніки. Ситуацію ускладнюють західні санкції, які обмежили доступ Росії до низки технологій і компонентів.
Виробничі плани неодноразово переносили
Рішення відновити виробництво Ту-160М російське Міністерство оборони ухвалило у 2016 році. Тоді модернізацію всіх виробничих цехів планували завершити до 2020-го. Однак ці терміни не витримали: роботи затримувалися через кримінальні провадження щодо корупції та розкрадання коштів, а також проблеми з постачанням верстатів. За даними DefenseRomania, частину подальших робіт завод був змушений фінансувати власним коштом.
У період із 2016-го до 2024 року вдалося модернізувати приблизно десять цехів. Три останні, за інформацією видання, запрацювали лише влітку 2024 року — із чотирирічним відставанням від початкового графіка.
Спочатку російська влада заявляла про намір побудувати 50 нових бомбардувальників. Проте, як стверджує DefenseRomania, твердий контракт Міністерства оборони РФ на 2018–2027 роки передбачає закупівлю лише десяти літаків.
Перший Ту-160М, виготовлений із нуля після перерви, що тривала з 1990-х років, здійснив політ у січні 2022-го. Надалі строки передавання літаків військовим неодноразово змінювалися.
У 2023 році російське військове відомство обіцяло отримати чотири бомбардувальники до кінця року, але постачання перенесли на 2024-й. У грудні 2024 року тодішні плани знову озвучив міністр оборони РФ Андрій Бєлоусов: він заявив, що чотири машини мають передати армії протягом 2025 року.
Однак, за даними видання, до кінця 2025-го російські військові офіційно отримали лише два бомбардувальники. При цьому публічно не уточнювалося, чи були вони повністю новими літаками, чи йшлося про радянські корпуси, які тривалий час зберігалися на консервації та згодом пройшли модернізацію.
Дефіцит кадрів обмежує темпи виробництва
Автори матеріалу наголошують, що навіть оновлення цехів і закупівля сучасного обладнання не розв'язують усіх проблем програми. Росії бракує інженерів і робітників, які мають необхідні навички для роботи зі складними технологіями обробки важких металів. Крім того, виробництво залишається залежним від постачання комплектуючих.
За оцінкою DefenseRomania, нинішні можливості Казанського авіаційного заводу обмежуються приблизно одним-двома бомбардувальниками на рік. За таких темпів Росії буде складно швидко збільшити чисельність свого стратегічного авіаційного флоту.
Додатковим чинником ризику є українські удари по військових об'єктах у глибині російської території. Вони продемонстрували, що стратегічні літаки можуть бути пошкоджені або знищені безпосередньо на аеродромах.
На думку авторів публікації, поєднання повільного виробництва, кадрового дефіциту та вразливості авіації на землі ускладнює для Москви можливість компенсувати втрати й істотно наростити стратегічний авіапарк у найближчій перспективі.
Після завершення війни проти України Росія теоретично може скоротити парк застарілої бойової авіації, знявши з озброєння винищувачі МіГ-29, Су-27 і МіГ-31, штурмовики Су-25, бомбардувальники Су-24 та стратегічні літаки Ту-22М3. Водночас реалістичність такого сценарію викликає запитання.
