1 жовтня у галереї Kuznia відкрилася виставка Даніка Манжоса "Неформат" — проєкт, у якому автор зібрав роботи, що виходять за межі звичних форматів і провокують відвідувача до несподіваної взаємодії.
Анонсували експозицію в соцмережах галереї.
Читайте також: Картина Пікассо на півмільйона євро зникла дорогою на виставку в Іспанії.
Перший контакт із виставкою — уже на порозі, адже одна з робіт - двостороння, яка буквально розрізає частину простору: "Ще при вході, коли переступаєш поріг, тебе зустрічає така штука. Не в тому сенсі, що не впускають, а в тому, що ти одразу отримуєш враження — усе тут зроблено неправильно. Висить дивно, щось не так".
Така "неправильність" — свідомий прийом: Манжос навмисно робить роботи ширшими чи вищими за межі кімнат — картина шириною 255 см на стіну в 250 см, робота висотою 3,10 м у стелю 3 м.
"Цей проєкт став для мене новою хвилею у розвитку «Кузні» та красивим заходом у новий сезон галереї", - коментує Надія Тремполець, засновниця галереї "Кузня", кураторка та громадська діячка. - "Неформат" — справді не формат для нашої галереї. У контексті її розвитку подібного досвіду ще не було. Навіть масштаб робіт Даніка, які буквально не вміщалися у простір галереї, став символом виходу за звичні межі".
Данік Манжос
У центрі експозиції — робота-рефлексія на відому картину Матісса "Танець". Митець пояснює, що цей образ став колективним знаком, який можна деконструювати. Серія — про вогонь та звичайне життя на чорному фоні, позитив на тлі негативу, яскраве життя поряд із небезпекою, що переплітається з відчуттями в поточних реаліях українців.
Данік каже, що переробив Матісса, бо "його "Танець" став уже колективним образом, який можна розділяти й деконструювати.
У виставці багато дрібних деталей, які додають іронії та самоіронії: баночка японської кока-коли, моделі машин "геліків"— останні автор називає символом одночасної брутальності й спроби приховати свою неповноцінність.
Про ставлення до живопису Митець підкреслює, що йому важливіша форма та стилістика, ніж сюжет. "Мене більше цікавить форма, стилістика, ніж історія. Я навіть не дивився на те, що ці подруги сидять за столом і дивляться на тебе. Ні, я просто бачив: ага, три жінки, така композиція — розсунуть і все", — каже Данік.
Данік захоплюється великими форматами і визнає, що їх важко реалізувати та продати: "Я кайфую від великих. Але, на жаль, ніхто не купує, бо немає куди ставити. Хочеться на стіну, а поціновувачів мало".
Данік Манжос з картинами на фоні Kuznia
Про швидкість роботи додає, що деякі великі полотна він робив дуже інтенсивно — по шість годин на день кілька днів підряд, і що хотів би працювати ще швидше, оточивши себе помічниками: "Я би хотів себе оточити сотнями великих робіт і жити серед них".
Технології в творчому процесі Даніка займають важливе місце, але не домінують. Він активно користується 3D-простором і VR-скульптингом: "Я занурююся у віртуальний 3D-простір. Там шолом, руки можуть ліпити й будувати фігури. Це 3D-скульптинг, але у віртуальній реальності."
Часто сцени з віртуального простору він експортує в Blender, працює зі світлом і рендером; інколи це переходить у 3D-друк.
"Головне — це фінальний вигляд, враження, емоція. Процес — другорядний", - акцентує митець.
Автор також показує власний підхід до постобробки 3D-друків: замість шліфування він застосовує хімічне згладжування, щоб матеріал став гладким і привабливим на вигляд, немов льодяник. Іноді він використовує 3D-скани — у роботах можна зустріти обличчя самого митця.
На експозиції також є роботи меншого формату в розкішних рамках, які Данік відливав сам за допомогою силіконових форм та гіпсу. Рамки навмисно зламані й подряпані, щоб створити відчуття знахідки на розкопках.
"Просто мені подобається можливість користуватися враженнями як інструментом. Бачиш такі штуки, і в тебе одразу асоціація з чимось дорогим, серйозним. А тут воно наче знищене, наче вже потерпіло якесь знущання. Його подряпали, його порозбивали. Можливо ти вигадаєш собі, що це в нього влучив уламок", - описує Данік. - "Просто хотілося враження, що я їх знищив. Не вигадував класні елементи композиції, сюжети і образи. Я просто хотів познущатися з рамки, з персонажів, з цього всього. Потряпати десь. Це дуже дивні технології для такого розміру: балоном напшикають на таку маленьку штуку та подряпати гвіздком".
Про митця та галерею
Данік Манжос — 27-річний художник з Донеччини, переїхав до Києва після 2015 року. Він називає себе "митцем від народження" і каже, що його стиль постійно еволюціонує: ще зовсім недавно це був сильний абстрактний стиль, тепер він більше працює з фігуративом. Картини він малює близько десяти років.
"Для мене Данік — вагомий представник української культури та сучасного напряму fine art. Наш простір трансформувався й природно прийняв його бачення. Здається, ми зійшлися у думках, відчуттях і цінностях — тому ця співпраця склалася у цілісну, гармонійну й органічну історію", - додає Надія.
Надія Тремполець та Данік Манжос на відкритті виставки "Неформат"
Виставка "Неформат" триватиме до кінця жовтня у просторі "Кузня" за адресою Нижній Вал, 37/20.
Будівля "Кузня" - це архітектурна пам'ятка 1900 року в центрі Подолу, памʼятка, яка має історичну цінність. Тут за сюжетом жив головний герой роману Валер'яна Підмогильного "Місто" Степан Радченко, коли переїхав до Києва. "На Нижньому Валу одшукав тридцять сьомий номер, зайшов хвірткою на подвір'я і постукав на ґанку в глухі, поїдені червою двері…", – йдеться у творі.
Раніше ми розповідали, що 18 жовтня відбудеться відкриття виставки "Олександр Мурашко. Кольорові модуляції" до 150-річчя від дня народження митця (1875–1919) в Національному художньому музеї України.
