Українські олігархи пережили кількох президентів, дві революції, "гібридну" російську агресію 2014-2021 років та дві хвилі "деолігархізації", але тепер настали непрості часи і для них теж. Масштабне російське вторгнення, знищення підприємств та інфраструктуру загрожує істотним скороченням матеріальної бази великого бізнесу, що може призвести до втрати і політичного впливу. На цьому тлі президентські "слуги" не виключають, що до кінця війни Україна залишиться без олігархів. Наскільки такі прогнози можуть бути реалістичними, читайте у матеріалі "Апострофа".
Війна "змиє" олігархів?
Олігархи відреагували на російське вторгнення по-різному. Найбагатший українець Рінат Ахметов жорстко засудив агресію, назвавши Володимира Путіна військовим злочинцем. Інші представники олігархату (брати Суркіси, Вадим Рабинович, Сергій Льовочкін та Олександр Ярославський) залишили Україну, ризикуючи втратити колишній вплив.
Ігор Коломойський, хоч і залишившися у країні, пішов із публічного простору. Кум російського президента Віктор Медведчук, який до санкцій РНБО був "повноцінним" олігархом, сидить в ізоляторі СБУ, очікуючи на вирок суду.
Вплив "олігархічного цеху" через об'єктивні причини ослаб, з чого представники команди президента Володимира Зеленського зробили далекосяжні висновки. Глава президентської партії "Слуга народу" Олена Шуляк висловила думку, що до завершення війни в Україні олігархат як явище може зникнути.
"Я нагадаю, що закон про олігархів був першим і найскладнішим кроком до зміни існуючої економічної та політичної основи країни. Після реєстру, який мав би запрацювати в травні, були б і інші кроки. Включаючи зміни антимонопольного законодавства та підходів до фінмоніторингу", – заявила народний депутат в інтерв'ю "Дзеркалу тижня".
Олена Шуляк не змогла відповісти, як "антіолігархічний закон" працюватиме в умовах бойових дій і який у ньому зараз сенс, але вона впевнена, що до кінця війни в країні природним шляхом може взагалі не залишитися олігархів. Причому без жодних "розкуркулювань".
"Я впевнена, що нам вдасться вибудувати абсолютно цивілізовану систему координат для співіснування держави та великого бізнесу. Однак якщо бути зовсім чесними, то в нас і зараз є антимонопольне законодавство та інституції у цій сфері. Де, на жаль, завжди були присутні якщо не ставленики олігархів, то люди, через яких вони захищали свій інтерес та впливали на державні та політичні процеси", – зазначила Олена Шуляк.
Певна логіка в думках глави "Слуги народу" є. Рашисти методично руйнують промислові об'єкти та інфраструктуру, знищуючи не лише українську економіку, а й матеріальну базу тих самих олігархів.
З іншого боку, як наполягають політичні спостерігачі, війна сама собою не може відокремити великий бізнес від політики та держуправління.
"Наївно вважати, що олігархічна система зникне на тлі бойових дій. Персони, які стали олігархами на хвилі 90-х років, набули такого статусу, в тому числі, тому що виявилися розумнішими, рішучішими і сміливішими за інших. Вони сповна скористалися можливостями, що відкрилися після краху СРСР. Ніщо не заважає цим же персонам скористатися можливостями вже повоєнної України. Тим більше зараз, коли основним гравцем в економіці стає держава. В умовах, умовно кажучи, "казенного капіталізму" новими олігархами можуть виявитися персони, що збагатилися на держзамовленнях", - говорить "Апострофу" політичний аналітик Олександр Кочетков.
Вивихи "антиолігархічної політики"
Знайти "управу" (у своєму розумінні) на олігархів намагалися всі президенти, окрім двох: Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми. За першого глави держави олігархів ще не було, а "червоні директори" не мали такої політичної ваги.
За Леоніда Кучми олігархат і виник. Причому на те були об'єктивні причини. В умовах становлення ринкової економіки влада прийняла рішення віддати стратегічні галузі до рук кількох персон. П'ять-десять великих бізнесменів простіше контролювати, ніж сотню та більше. З іншого боку, новим господарям довелося самим ламати голову над тим, хто буде виробляти і куди збувати продукцію в умовах відсутності радянських міністерств-розпорядників і всесильного Держплану.
Держава в особі Адміністрації президента залишила активну економіку, але залишилася в ролі наглядача і відносно нейтрального арбітра. Другий термін Леоніда Кучми – завершальний період формування "класичного" українського олігархату.
Віктор Ющенко на хвилі першого Майдану обіцяв відокремити великий бізнес від політики, зменшивши вплив мафіозної структури на економіку (відоме гасло "Бандитам – в'язниці"). У результаті його "любі друзі" (до них відносили і Петра Порошенка) з мільйонерів стали мільярдерами.
Саме за Віктора Ющенка і зміцнилася порочна система, за якої олігархи, використовуючи медіа та демократичні процедури, заводять своїх людей у владу, створюють або отримують контроль над монополіями та сідають на потоки.
"У нас будь-якого великого бізнесмена називають "олігархом", що не зовсім правильно. Адже справа не тільки у фінансовому стані. У наших реаліях, олігархи – це люди, які мають водночас високий статус у бізнесі, суттєві активи, медійні активи (перш за все, телебачення) і які мають політичний вплив: власну партію чи політичний інструмент", - говорив у коментарі "Апострофу" голова Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.
Віктор Янукович "боровся" з олігархатом, намагаючись змусити всіх працювати на "Сім'ю". Все закінчилося Євромайданом і російською агресією, що триває й досі.
Слово "деолігархізація" голосно промовив п'ятий президент Порошенко, але все звелося лише до "розкуркулювання" його супротивника Ігоря Коломойського. Питання – як Петро Порошенко, сам, будучи олігархом, реально міг ліквідувати кланову систему – абсолютно риторичне.
"Боротися з окремими олігархами безглуздо, треба впливати на систему, яка їх породила. На рівні села "олігархом" може бути навіть господар продуктового кіоску. Просто тільки йому одному дозволили поставити такий ларок, бо вона - кум голови сільради. Сподіваюся, що зараз, коли перед нами замаячила перспектива вступу до ЄС, влада замість "війни" з олігархами запропонує їм модель відносин, вигідну для всіх – систему прозорих правил гри. Бізнес має отримати можливість багатіти разом із країною, а не завдяки близькості до влади. Зараз такий шанс з'явився", - каже у коментарі "Апострофу" старший економіст аналітичного центру CASE Україна Володимир Дубровський.
Фінал олігархічного консенсусу
Найактивніше проти політичного впливу великого бізнесу виступив чинний глава держави Володимир Зеленський. З подачі Банкової було прийнято так званий "антиолігархічний закон", що містить масу політичних протиріч та юридичних колізій. Небажання тодішнього спікера Дмитра Разумкова приймати проект у такому вигляді, не чекаючи висновків Венеціанської комісії, у підсумку коштувало йому крісла голови парламенту.
"Деолігархізація" від Володимира Зеленського швидко почала давати збій. У результаті Офіс президента звинуватили в тому, що його руками Ігор Коломойський розправляється з конкуруючими олігархами (насамперед, з Петром Порошенком, Віктором Медведчуком та Рінатом Ахметовим), тоді як лояльні до влади олігархи "другого дивізіону" систематично отримують різні "плюшки".
Політичні та економічні експерти наполягали, що для реальної "деолігархізації" Банкової слід було б почати з модернізації антимонопольного законодавства, щоб окремі клани не мали переваг перед іншими. Наразі зі слів Олени Шуляк випливає, що питання коригування антимонопольної політики залишили "на потім", що вкотре змушує засумніватися у щирості "слуг".
Поки що український олігархат після кожного політичного катаклізму виходив ще більш організованим та зміцнілим. Невже масштабна війна з РФ ніяк не позначилася на кланово-олігархічній системі?
"Ми спостерігаємо не крах олігархічної моделі, а завершення олігархічного консенсусу та статус-кво у відносинах великого бізнесу та влади. "Промислові" олігархи опинилися в ситуації, коли їхні індустріальні об'єкти знищуються або вже знищені. Друга група олігархів, бізнес-моделі яких не базуються на промисловості, зацікавлені в "переустанові" України, щоб позбутися старого "хвоста" у вигляді судових позовів, колосальних боргів та підприємств-банкрутів", - зазначив у розмові з "Апострофом" фінансовий та економічний аналітик Олексій Кущ.
Щойно ситуація з війною більш-менш стабілізується, Офісу президента доведеться знову стати арбітром між кланами, що конкурують. І тут можливі два варіанти: або влада та бізнес домовляються про чіткі правила взаємодій заради відновлення країни або продовжується стара гра у "своїх" та "чужих", яка вже коштувала Україні суттєвих політичних та економічних втрат.
