Новий курс політики президента РФ Володимира Путіна завдає удару по самій безсловесної і слабшої половини російського суспільства - бюджетникам і пенсіонерам. Тому люди, яким наб ридло дивитися, як правляча верхівка дерибанить країну, почали виходити на вулиці. І якщо в Кремлі не придумають новий привід, який змусить втомлених людей знову об'єднатися перед загрозою, то Росію чекає апокаліптичний сценарій. Таку думку висловила "апостроф" російський публіцист і політолог Лілія Шевцова.
Про внутрішню політику Кремля
Коли не вистачає дихання... Це той стан, в якому опинилася Росія. Почався відлік нового президентства Володимира Путіна. Причому, він був обраний з оглушливим успіхом і фанфарами. Навіть непокірну Москву вдалося затягнути до виборчих дільниць і змусити проголосувати за Путіна. Отримані Путіним 63.6% голосів мали дати президенту легітимацію на впевнене правління і будь-які рішення. Сергій Кирієнко, заступник керівника кремлівської адміністрації, що кував путінську перемогу, навіть отримав за неї Героя Росії. Правда, таємно, що надає самому нагородженню відчуття ганебності.
Але раптом за кілька місяців путінський рейтинг полетів вниз, впавши на 15% за кілька тижнів. Враження нищівної перемоги влади почало випаровуватися, поступаючись місцем розгубленості і нервозності.
Читайте також: Російськомовні зрозуміли, що програли в Україні – західний політолог
Чемпіонат світу з футболу, якого так домагався Путін і який Росії дістався недешево (якщо врахувати продажність ФІФА), повинен був стати новим крещендо в об'єднанні народу навколо президента. Так само як Олімпійські ігри в 2014 році, які дали поштовх зростанню путінської популярності ще до анексії Криму. Але й мундіаль виявився порожнім вихлопом. Путін інтересу до футболу не виявив. Кремль не міг второпати, як це видовище використовувати для підтримки популярності лідера. А коли Путін прийшов на стадіон, він не знав, що там з собою робити. Він похмуро стояв під дощем і тільки над ним розкрили парасольку, залишивши президентів Франції та Хорватії під зливою. Як же по-людськи виглядали промоклі до ниток, але щасливі Макрон і красуня Грабар-Кітарович, обіймаючи своїх футболістів! І як безглуздо виглядав Путін, який явно злився на те, що опинився там, де потрібно було проявити людські емоції. А не демонструвати владу і могутність.
Президент России Владимир Путин, президент Франции Эммануэль Макрон и президент Хорватии Колинда Грабар-Китарович принимают участие в церемонии награждения чемпионата мира по футболу 2018 года между Францией и Хорватией в Москве, 15 июля 2018 года
Про зовнішню політику Путіна
У міжнародному плані відбувається те ж саме, що й всередині країни. Начебто у зовнішній політиці Кремль домігся успіхів. Але на ділі вони блискавично перетворюються в пил.
Так, незважаючи на санкції, в Росію почали їхати світові лідери. Кілька разів приїздив Макрон. Путіна відвідала навіть Меркель, яка стільки років зберігала санкційну єдність Заходу. Це говорить, що міжнародна ізоляція Путіна добігла кінця. "Вишенькою на торті" повинен був стати саміт Путіна з Трампом, якого Кремль довго домагався. Адже ці саміти досі є підтвердженням державної ролі Росії.
Було очевидно, що Путін до саміту підготувався. Втім, і без цього він мав усі можливості повісити Трампу яку завгодно локшину. Сергій Лавров, російський міністр закордонних справ, мабуть мав підстави так оцінити підсумки переговорів (без свідків) Путіна з Трампом: "Краще, ніж супер!". Все зіпсувала їхня прес-конференція, яка ще довго викликатиме жах американської аудиторії, продемонструвавши американського президента в ролі путінського пуделя. Однак після повернення Трампа до Вашингтона стало ясно, що замість перемоги і "домовленостей" Кремль отримав порожній кошик. Замість того, щоб слідувати "домовленостям" (зокрема, щодо Сирії і України) Вашингтон викотив "Кримську декларацію" про вічне невизнання Криму російським, і американський Конгрес в помсту за виляння Трампа почав готувати новий пакет санкцій проти Росії. На щорічній зустрічі з російськими послами Путін був змушений скаржитися, що "певні сили в Америці намагаються принизити і дезавуювати результати зустрічі в Гельсінкі".
Саміт Росія - США за участю президентів Володимира Путіна і Дональда Трампа пройшов в Гельсінкі, 16 липня 2018 року
Народ обурюється, але до цунамі ще далеко
Політика Кремля після переобрання Путіна була заснована на впевненості в безмежній підтримці президента. Саме ця впевненість дозволила владі зважитися залізти громадянам в кишеню. Причому, залізти ґрунтовно. Я маю на увазі відразу кілька рішень Кремля, які були приурочені до початку чемпіонату світу з футболу. Міркування Кремля були прості: народ захоплений видовищем і все минеться. А коли населення очухається, буде пізно. Кремль оголосив про пенсійну реформу, тобто підвищення пенсійного віку, що означає в нинішній демографічній ситуації Росії скорочення кількості пенсіонерів. Було проведено рішення про підвищення ПДВ на 20%, що моментально викличе стрибок цін. Додамо до цього підвищення цін на бензин, яке завжди тягне за собою вибухову інфляцію.
Кремлю потрібні гроші. Багато грошей: і на дві війни (на Донбасі і в Сирії), і на Крим, і на улюблені путінські проекти типу футбольного чемпіонату і безперервного будівництва трубопроводів. Кремль вирішив наповнити бюджет за рахунок громадян, заодно підтримавши держкорпорації і друзів президента.
Кампанія з обкрадання населення стала ударом насамперед по путінському електорату, тобто найбільш безсловесній і найслабшій частині суспільства, ким є пенсіонери і бюджетники. Влада обклала їх з усіх сторін – від постійного підвищення тарифів на послуги ЖКГ до податків на домашніх тварин. Вирішили вишкребти все, що можливо, з криївок і наволочок. Індекс соціальних настроїв "Левада-Центру" показує, що за останні місяці негативна оцінка росіянами свого матеріального становища та економічної ситуації в країні зросла на 10%. Зрозуміло, що народ почав звіріти. Люди почали виходити на вулицю навіть у маленьких і сонних городках.
У центрі Москви пройшов мітинг проти підвищення пенсійного віку, 28 липня 2018 року
Так, поки до соціального цунамі в Росії ще далеко, чому є чимало причин. Назву лише основні. Пам'ять розпаду держави в 1991 році все ще залишається фактором, який стримує емоції. Росіяни не хочуть знову проходити через державний розвал. Не менше значення має і відсутність чіткої альтернативи Путіну і його політиці, яка б викликала довіру широких верств. Крім того, ситуація дезорієнтації і деморалізації у світі, коли ліберальна демократія опинилася в кризі, не стимулює прориву в напрямку демократії і лібералізму.
І тим не менше, є щось, що повинно серйозно хвилювати російську владу. Кремль втрачає найефективніший інструмент виживання – готовність населення ворогувати з Заходом, навколишнім світом і жити в обложеній фортеці. Опитування "Левада-Центру" протягом останніх місяців дають дивовижні результати. Так, 54% респондентів хочуть нормалізації відносин Росії із Заходом. Тільки 18% росіян хотіли б конфронтації з Америкою і тільки 14% готові підтримати експансію Росії на найближчий пострадянський простір. 56% росіян вважають, що держава – це структура, яка гарантує своїм громадянам добробут, а не б'є скло у сусідів. Все говорить про те, що народ втомився від конфронтації зі світом. Люди хочуть нормального життя.
А якщо це так, то у Кремля в кишені не залишилося козирних карт. Немає ідеї, яка б легітимізувала нескінченне правління однієї людини і її кампанії. Або ж Кремлю доведеться шукати новий привід, який би змусив втомлених людей знову об'єднатися перед загрозою. У такому випадку мова може йти про апокаліптичний сценарій.
Росія завершує своє нинішнє літо в стані зростаючого невдоволення. Людям набридло дивитися, як правляча верхівка дерибанить країну. Однак безнадійність все ще переважає в масовій свідомості. Але ж рано чи пізно прийде момент, коли безнадія обернеться невідворотністю реваншу. І тоді мало не буде. Коли вичерпається терпіння людей – не ясно. Що станеться в цей момент – незрозуміло. Але країна глухо і загрозливо гуркоче...
