У суботу, 7 вересня, відбувся обмін полоненими. 35 українців повернулися на Батьківщину. Літак, в якому вони прилетіли з Москви, приземлився в аеропорту "Бориспіль". Сльози, обійми, поцілунки... Це - перше, що кидається в очі, коли наближаєшся до літака, на якому прилетіли з російської неволі наші хлопці... "Апостроф" бачив, як зустрічали наших героїв.
Обмін полоненими, нарешті, відбувся. 35 українських заручників повернулися на Батьківщину. Стільки ж людей відбули в Росію.
Після зриву обміну, який очікувався тижнем раніше , українська влада до останнього відмовлялася щось коментувати. Ні точної дати, ні, тим більше, часу чи місця прибуття літака з українцями - нічого не було відомо.
Проте, 6 вересня ближче до вечора з неофіційних джерел було отримано інформацію: обмін відбудеться наступного дня.
В очікуванні чуда
В аеропорту "Бориспіль", перед військовим терміналом, куди, як очікувалося, мали прибути наші хлопці, зібралися журналісти. У ЗМІ з'явилася інформація, що приблизно о 9.20 з "Борисполя" та московського "Внуково" одночасно вилетіли два літаки - імовірно, з учасниками обміну на борту. Однак пізніше з'ясувалося, що літаки летять порожніми якраз для того, щоб забрати своїх.
Монотонне очікування переривалося лише автівками, які деколи проїжджали через ворота, котрі охоронялися військовими; декількома пасажирськими автобусами, каретами "Швидкої допомоги", а також цивільними літаками, які злітали поруч.
Ймовірно, російські учасники обміну відбули через військовий термінал, однак прибуття українців тут чекати було не варто.
Офіційну церемонію вирішили провести в терміналі "В" київського аеропорту "Бориспіль". Цей термінал вже кілька років не використовується. Це було логічно, оскільки проведення такого заходу в діючому терміналі могло б порушити роботу всієї "повітряної гавані".
До злітної смуги пройшли президент України Володимир Зеленський, співробітники Офісу глави держави, силовики та звичайно ж родичі. Сюди ж підтягнулися й всюдисущі представники ЗМІ. Всі ці групи перемішалися між собою.
Мало кому вдалося стримати сльози
Коли на горизонті з'явився літак, присутні зустрічали його оплесками та радісними криками.
Літак незабаром підрулив до натовпу, а ще через деякий час відчинилися двері. Колишні бранці, а тепер - вільні люди, вони спускалися трапом один за одним. Всіх по черзі привітав Володимир Зеленський, декому тиснув руку, декого обіймав, щось казав, але робив це недовго, розуміючи, що людям не терпиться скоріше обійняти рідних і близьких.
Чергова людина спускається трапом, і раптом хтось у натовпі скрикує та кидається йому назустріч. Матері, батьки, брати, сестри, діти ... Мало кому в той день вдалося стримати сльози.
Колишні в'язні кажуть, що щасливі знову опинитися на батьківщині, поряд з близькими. І знову починаються обійми, поцілунки, сльози радості від довгоочікуваної зустрічі.
Боротьба триває
І ось з літака виходить Олег Сенцов. Він спускається по трапу, вітаючи присутніх жестом, котрий символізує перемогу. Він підходить до президента Зеленського, тисне йому руку, щось говорить, злегка посміхаючись. Зеленський посміхається йому у відповідь.
І вже через якусь мить Сенцов опиняється в обіймах своєї дочки, яка, схоже, вже ніколи не погодиться випустити з них свого батька.
Сенцов виглядає досить бадьорим, тільки дуже блідим. Він каже людям, котрі обступили його з усіх боків, що сьогоднішній день "дійсно добрий". "Хочеться подякувати всім людям, які всі ці роки допомагали нам і нашим сім'ям, які боролися за нас та домагалися нашого звільнення і, врешті-решт, його домоглися. Спасибі вам велике. Сподіваюся, що інші полонені теж будуть звільнені. Але, навіть після визволення останнього полоненого наша боротьба не закінчується. До перемоги ще дуже далеко ", - заявляє колишній в'язень Кремля.
Звільнених просять пройти до автобусів, в один з них сідає і Олег Сенцов. Як з'ясувалося пізніше, їх повезуть до лікарні на обстеження, адже в'язниця - аж ніяк не санаторій.
Місце зустрічі залишає й президент - по виразу його обличчя видно, що він щиро радий тому, що відбулося в цей день.
Всі розходяться, все заспокоюється. А завершується, як й годиться в Україні - душевними піснями!
