Росіяни цілеспрямовано знищують українські міста разом з місцевим населенням. Вони рівняють з землею цілі житлові масиви без якоїсь стратегічної мети, просто тому, що так хочуть. У 21 столітті вони вдаються до звірячих катувань українських воїнів та поводять себе гірше за нацистів. Вони називали нас "братами", але прийшли нас вбивати просто за те, що ми краще живемо. Це хвора нація, і ставитися до неї необхідно відповідно.
Що відбувається на Бахмутському напрямку, в яких умовах українським бійцям доводиться тримати оборону та що треба зробити з росіянами після нашої перемоги, в ефірі Апостроф TVрозповів боєць батальйону "Свобода" ЯРОСЛАВ ЛИСЕНКО.
– Опубліковане відео, на якому ми побачили майже вщент знищене ворожими обстрілами місто Бахмут. Що вам відомо, яка там зараз ситуація?
– Зараз трохи емоційно відреагую на це відео: це тварі, просто тварі. Я весною був у Бахмуті, там ще ходили тролейбуси, гуляли хлопці та дівчата – це прекрасне місто. Я дійсно полюбив його, як і всі інші міста, які ми обороняли.
Знаєте, моє бажання, щоб жодної ноги росіянина на території України не було, щоб жодного потягу сюди не приїжджало, щоб жодної машини я не бачив з номерами RU. Просто немає слів, вони повністю знищили місто разом з мешканцями. І це попри те, що наші позиції знаходяться за Бахмутом на півночі, на сході і півдні, де ми стоїмо біля навколишніх сіл. Там всі поля просто в дірках, і не як у швейцарському сирі, а як у ситі. Немає просто жодного місця, куди не попадала міна. Це жах.
Читайте: Це буде не спринт, та скоро ЗСУ вийдуть на кордони 24 лютого – голова Луганської ОВА
По ситуації у нас все стабільно на Бахмутському напрямку, як і три тижні тому. Боремося з орками, які ведуть безглузді атаки, масово гинуть, але ми їх не шкодуємо. А як можна шкодувати таких людей? Це ті люди, які розповідали, що ми "браття", що ми "однієї крові", мабуть, вони тоді глузували та були нещирими. Вони знищили не лише Бахмут. Це і Маріуполь, і Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ та інші. Я просто особисто бачив, як роздовбували житлові квартали, з будинків відлітали цілі шматки.
Хлопці тримаються, ніхто ворогу не віддасть Бахмут. Я думаю, ми накопичимо сил, витримаємо навалу цих нелюдей, цих двоногих істот і скоро підемо в Донецький край, заходити в Донецьк. І не буде у них ніякої столиці, як і в Луганській області також. От такі наші плани та дії на сьогоднішній момент.
– На дворі зима, морози, в яких зараз умовах живуть наші бійці?
– Влаштовуємо максимально короткі чергування, але це залежить від тої кількості воїнів, які є на тій чи іншій позиції. Дві-три години, тому що концентрувати увагу, стояти з тепловізором, який все ж випалює очі, ще й на такому холоді - дуже важко. Використовуємо все: дві пари підштаників, флісовий одяг, пухові жилети, передаємо хлопцям хімічний обігрів для ніг, деякі навіть замовили шкарпетки з підігрівом на батарейках, бо дуже холодно. Підстилаємо під ноги все, що тільки можна: картон, дерево, що тільки знайдемо, щоб якось зігріти себе. Танцюємо, але дивимося у бік ворога. Якщо ведемо атаку, то трошки легше, бо люди розігріваються. Наша земля, звісно, гріє. Для наших воїнів температура -5, це як 0 градусів, але з вітром. А для ворога, я думаю, що -5, це як -20 градусів.
У нас вже були непоодинокі випадки, коли в полон здавалися з обмороженими носами, кінцівками. Я думаю, що ще морози трошки вдарять і вони вже, як у часи Другої світової, будуть приходити з перемотаною через вуха шарфом головою. Тоді вони дуже швидко зрозуміють, що ця війна їм остаточно непотрібна, хоча десь глибоко в душі вони це давно розуміють, і будуть масово здаватися. Будемо їх десь складувати, чи як худобу десь утримувати, бо не дивлячись на те, що це обмінний фонд, треба їх міняти один до п'ятдесяти, тобто однин наш воїн вартий п'ятдесятьох голодранців. Бо ми втрачаємо найкращих воїнів, а вони втрачають непотріб. Тобто я б їх там цілими пачками обмінював, аби забрати наших хлопців, щоб їх там не мучили. Ви ж бачите, які вони там зломлені, сині, їх морять голодом - це страшне.
Я не думав, що у 2022 році я буду зустрічати такі форми тортур, як відрізання геніталій, вух, моріння голодом і багато іншого. Це не те, що не по-людськи, я думаю, вже жодної нації не залишилося, яка так чинить зі своїм ворогом. У кожної нації є гідність, окрім наших північних сусідів, у яких норма життя – за пляшкою горілки вбити сусіда чи згвалтувати когось на вулиці.
Той самий "Вагнер", до речі, німецький композитор Вагнер, в честь якого, певно, і назвали це ПВК, був ще той нацист. Його музика була заборонена в Ізраїлі до десятих років XXI століття. І от ці "вагнерівці" погано вдягнені, погано екіпіровані, жодної сучасної зброї в них немає. Але, напевно, Пригожин хоче показати путлєру, що в нього більш справна армія, тому вони дуже впираються на нашому напрямку. Хоча вперед вони намагаються посилати "чмобіків" та зеків.
– Ви казали про те, що як у Другу світову вони там як німці замотуються. Дуже багато навіть порівнюють із Першою світовою ті методи, які ворог використовує на фронті. А з чим би ви порівняли? Це ж країна-терористка.
– Я б порівняв це з ганьбою всієї людяності, всієї планети Земля. У нас є більш відсталі, більш специфічні країни. Але це все специфіка, це нюанси. Я б сказав, у психології - це акцентуація чи перверсія. Все, що знаходиться в рамках норми – тобто не відноситься до клінічної психології. А тут ми бачимо, що це просто клініка, деградуючий елемент. Що це люди, яких треба відгородити від суспільства – тому що вони небезпечні. Їх треба лікувати в спеціальних закладах - в психіатричних лікарнях.
І я б зробив спеціальний паркан – і їм би закидав пігулки, фільми б їм показував: що таке гуманізм і людяність. Я б взагалі після війни, коли ми їх роздробимо на маленькі частинки-країни, позабирав би в них паспорти. І щоб вони не здавали іспит на громадянина Комі чи Якутії, а я б їм видавав спочатку справку, що вони є гуманоїдами, а потім щоб вони здавали іспит на людяність, що вони можуть називатись людиною. І оце їх перший документ. Вже потім – паспорт, інститут громадянства тощо.
Вони показали себе зі звірячої сторони. Вони ж гірші за нацистів. Їх бісить, що ми гарно живемо. Вони не розуміють, як так люди живуть. Вони не розуміють, чому в нас зайці скачуть по полям, бо треба ж всіх вбити-застрелити. З деградуючим елементом треба себе поводити відповідно.
І от коли люди кажуть: "какая логика?" - та ніякої логіки. Не можна застосовувати методи порівняння чи аналізу до хворої людини. Для неї є таблиці, тести, які виявляють ступінь хвороби.
Гадаю, нам треба готуватись до найгіршого сценарію, який може бути, зокрема, у військовій справі. А у всьому іншому – в цивільному, партнерському відношенні – до них треба відноситись як до хворих людей. Я б хотів відгородитись від них такою стіною, як між Мексикою і США. Але там інша історія – там люди біжать в гарну країну.
У нас же інша історія: вони хочуть нас вбити, бо ми гарніше живемо. Оце моє бажання: щоб була величезна стіна – лазери, кулемети автоматичні, камери. Це реально все зробити. Щоб ніколи більше не бачити росіян, не чути їх, повністю викосити зі свого життя.
Історія показала, особливо війна: ми самодостатня нація. В усіх планах. Особливо в культурному. Ви пам’ятаєте, як до війни казали, що тут ніхто пісні не буде слухати українською, що це нікому не цікаво, це сільська мова? Що ми зараз бачимо? Прекрасні, чудові, рідні виконавці, які виконують шедевральні речі.
– Те, що вони зробили з Бахмутом – це просто цілеспрямоване фізичне знищення міста?
– Звісно цілеспрямоване, а не випадкове. Ми знаємо, що вони стріляють не по цілях, а по сектору, по напрямку. Але в Бахмуті ніяких військових наших немає. Там нема ніяких складів – це було б безглуздо. А вони просто знищують і наші позиції, і мирне місто. Ну була там якась промисловість – але вона не оборонного характеру, не несе стратегічної мети. Я вже стомився шукати якесь виправдання чи логіку, бо її немає. Махнув рукою на них. Бо шукати логіку там, де її ніколи не було – це марна справа.
