В XVI-XVIII століттях значна частина території сучасної України входила до складу Речі Посполитої, що вплинуло на появу прізвищ, які мають польське походження.
"Апостроф" розповідає, які українські прізвища говорять про походження від польської шляхти.
Якщо для українських прізвищ найтиповішим є суфікс «-енко», який є рідкісним серед інших слов’янських народів, то про польське походження говорять інші специфічні ознаки.
Йдеться про прізвища у формі прикметників із закінченнями «-ський» і «-цький», такі як Галицький, Потоцький, Валевський, Вишневський, Ковалевський і т.д. В основі їх утворення лежать топоніми — назви територій, населених пунктів та водних об'єктів.
Спочатку такі прізвища носили виключно польські аристократи для позначення меж їхніх володінь, наприклад, Замойський, Віслянський, Мільгевський тощо. З плином часу цей спосіб утворення прізвищ розповсюдився на українську територію. Подібні закінчення стали додавати до імен і прізвиськ, що призвело до появи прізвищ Івановський, Хмельницький, Руданський, Задніпрянський, Артемовський, Вербицький, Левицький.
Історик Валентин Бендюг вказує, що з початку XVIII століття так звані «шляхетні прізвища» стали популярними серед тих, хто здобув освіту, переважно священників. Наприклад, понад 70% священнослужителів Волинської єпархії, згідно з реєстровими даними, мали прізвища, що закінчувалися на «-цький» і «-ський».
Як повідомляв "Апостроф", окрема категорія прізвищ українців має "церковний слід", оскільки предки цих людей були пов'язані з церквою або навіть були священниками.
