Патріарх Філарет: Українські церкви об'єднаються дуже швидко - так, як переміг Майдан

Патріарх Київський і всієї Руси-України, голова Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) ФІЛАРЕТ заявив, що наразі не ведеться ніякого діалогу про створення єдиної Української Помісної Православної Церкви. На його думку, голова Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП), митрополит Онуфрій не бажає такого діалогу. Крім того, вважає Філарет, Московський патріархат не засуджує агресію Росії проти України. Попри це, в інтерв'ю кореспонденту «Апострофа» ЯНІ СЄДОВІЙ, Патріарх Філарет висловив сподівання, що об'єднання церков все ж таки відбудеться, оскільки цього хоче більшість православних вірян.

— Якими є наразі стосунки УПЦ КП із УПЦ МП, і як Ви їх вибудовуєте, враховуючи, що Україна вже рік веде війну із Росією?

— На жаль, стосунки у нас не такі, як хотілося би. Рік тому ми запропонували УПЦ МП розпочати діалог про подолання розділення, про утворення єдиної Помісної Православної Української Церкви. Але на наш заклик не відгукнулися. Чому? Тому що Москва такий діалог не дозволяє, і сам митрополит Онуфрій проти діалогу.

До речі, так, як Ви поставили питання, то це не зовсім вірно, бо не Україна веде війну з Росією, бо не ми напали на Росію. Це вона напала на нас, окупувала Крим, ввела війська на Донбас. Ми не ведемо війну з Росією, це вона веде війну з Україною, а ми захищаємо свою землю, свою країну і свою незалежність від нападу агресора.

Так і у церковних справах – Московський патріархат понад 20 років добивається нашого знищення, щоб Київського патріархату не було. А ми боремося не проти Московського патріархату, а за те, щоб український народ мав свою Помісну, адміністративно незалежну Церкву, бо це відповідає канонам, Апостольським правилам.

— Чи Ви зустрічаєтесь (або підтримуєте зв'язок) із митрополитом Онуфрієм, і якщо так, то які питання обговорюєте?

— Ми зустрічаємося лише на офіційних заходах, на засіданнях Всеукраїнської Ради Церков. Якогось приватного спілкування між нами немає. На Раді ми обговорюємо загальні питання, які стосуються всіх церков і України. Там нам переважно вдається знаходити спільні думки. Але і там бувають суперечки. Наприклад, коли навесні минулого року я запропонував, щоб Рада Церков звернулася із закликом до народу допомагати нашій армії, Збройним силам, то митрополит Онуфрій виступив проти. Він сказав, що допомагати треба, але не треба закликати, бо це ніби принижує нашу армію, що вона така бідна і потребує допомоги. А насправді він так сказав, щоб не дратувати Москву.

Я митрополита Онуфрія знаю давно, бо я його і в єпископи рукополагав. Він душею – з «руськім міром», вважає європейську інтеграцію злом, а єднання з Москвою – добром. І навіть агресія Росії проти України його поглядів не змінила.

На відміну від покійного митрополита Володимира, який в останні роки життя зрозумів, що потрібне зближення наших церков, що потрібно відстоювати українські позиції, а не московські, що потрібно вести діалог, митрополит Онуфрій не хоче діалогу. А якщо хтось не хоче діалогу – то з таким важко спілкуватися.

— Що відбувається із майном УПЦ КП на території анексованого Криму і окупованих Донецької і Луганської областей? Скільки було втрачено майна через військові дії?

— У Криму декілька наших храмів захопила так звана «самооборона», і служити там ми не можемо. Ще декілька храмів, які були розташовані в приміщеннях пристосованих, були закриті, бо на власників цих приміщень натиснули. І вони сказали, що не можуть далі надавати нам приміщення, бо тоді російська влада їх покарає. Тому зараз у Криму діє трохи менше 10 парафій Київського патріархату. Їм дуже важко, але вони тримаються.

На Донбасі в тій частині, яка окупована, деякі храми були закриті, тому що була небезпека для священиків і віруючих – терористи погрожували вбити їх за приналежність до Київського патріархату. Деякі храми були відібрані терористами для свої потреб, а деякі, як собор в Луганську, хотіли забрати, але люди не дали, сказали, що це наша церква, і ми не хочемо, щоб тут була казарма. Тому на Донбасі церква наша живе відповідно до місцевих умов – де можливо, священики наші служать, але намагаються не привертати до себе уваги сепаратистів. А там, де влада є українська, там служать вільно. І храми навіть відкриваються. Нещодавно у Волновасі надали приміщення – у нас там не було храму, а тепер облаштували храм, на Великдень буде служба.

— Чи можете Ви оцінити діяльність РПЦ, яка стосується участі двох країн у військовому конфлікті? Які дії та вчинки Ви схвалюєте, а які засуджуєте?

— Російська церква чинить не так, як повинна діяти церква. Бо церква повинна бути на боці правди. А Московський Патріарх не на боці правди, а на боці російської влади. Тому він говорить про «громадянську війну в Україні», він звинувачує нашу церкву і Греко-католицьку церкву, що це ми розпалюємо ворожнечу.

І цю неправду він говорить іншим церквам – і православним, і католицькій, і протестантам. Бо він має таке завдання – поширювати серед релігійних діячів кремлівську пропаганду. Ось цю неправду ми засуджуємо.

Патріарх Кирил говорить, що він за мир. Ми теж за мир. Але за який мир виступає він, а за який – ми? Він виступає за мир у рабстві, в окупації. Не даремно ж на самому початку, ще коли Росія захоплювала Крим, його представник – протоієрей Чаплін - заявив: ми сподіваємося, що українці не чинитимуть сильного опору. Тобто, Росія буде наступати, захоплювати українські землі, а ми не чинитимемо опору. Ось такий мир у неволі вони хочуть принести нам.

А ми виступаємо за справедливий мир. Україна є незалежною державою, має всіма, в тому числі Росією, визнані кордони. Тому щоб був мир, Росія має забрати свої війська, перестати розпалювати війну в Україні – от тоді буде мир. І церква російська повинна виступати за справедливий мир, а не за відродження імперії.

— Колись міжнародні оглядачі вважали Україну державою із високим рівнем свободи віросповідання. Тепер наші реалії такі: представники самопроголошеної «Донецької народної республіки» (ДНР) у тексті власної конституції зазначили, що «Первісною та пануючою вірою є Православна віра..., що сповідується Російською Православною Церквою (Московський Патріархат)». У Донецьку було створено батальйон «Російська Православна Армія», який, фактично, бере участь у війні. Православну віру намагаються перетворити на символ війни. Чи Ви ведете діалог із УПЦ МП про те, що подібні історії є неприпустимими?

— Ось все те, що Ви сказали, є ще одним доказом того, що Московський патріархат не виконує того миротворчого призначення, яке є у церкви. Бо якби він виконував своє призначення, то засудив би і агресію проти України, і окупацію Криму, і війну на Донбасі, і цю так звану «Православну армію». А ми бачимо, що не тільки немає засудження, а є підтримка з боку Московського патріархату.

Ми про це не раз говорили представникам УПЦ МП і у спілкуванні, і в заявах. Але вони реагують загальними фразами. Кажуть: ми за мир, ми за припинення кровопролиття, ми за єдину Україну.

Але коли йдеться про конкретні справи, то діють часто навпаки. Священики і навіть єпископи благословляють сепаратистів, у храмах проповідують, що «не можна вбивати росіян, бо вони брати», що треба бути єдиними з Росією. Ось, наприклад, на Буковині є такий єпископ Лонгін Жар. Він у проповіді говорив про «київську хунту», про те, що в українську армію не треба йти, що хто воює проти Росії – це злочинці. І як на це його керівництво відреагувало? Ніяк не відреагувало, ніяких заяв не було із засудженням цієї його проповіді. А чому? Тому що у багатьох в керівництві УПЦ МП – не у всіх, але у багатьох – такі самі думки, як у цього Лонгіна. Тільки вони не насмілюються їх вголос висловлювати.

— Одного разу я спілкувалася із дружиною священика УПЦ МП, яка постійно повторювала, що «українська армія вбиває мирних громадян» і що на території України, фактично, ведеться «війна за слов'ян, за православ'я» проти західного світу, який хоче знищити слов'ян. Це схоже на внутрішні директиви, які спускає керівництво УПЦ МП, і, чесно кажучи, із жахом думаєш про те, що такі священики несуть своїй пастві. Це, фактично, ще одна складова інформаційної війни Росії проти України. Що УПЦ КП робить для протидії цій війні?

— Так, у церкві Московського патріархату такі ідеї насаджувалися роками. Раніше про все це говорили відкрито, тепер не так відкрито, бо люди цим обурюються.

Щоб протидіяти цьому, ми як церква маємо лише один засіб – бути церквою, виконувати те, до чого покликана церква, говорити правду. І ми говоримо правду, називаємо, хто є агресором, чому відбувається війна, закликаємо підтримувати Україну, Збройні сили, добровольчі батальйони, захищати рідну землю від окупантів і терористів. І не тільки закликаємо, але і самі збираємо допомогу, пожертви, направляємо військових священиків до армії. А народ нехай робить висновки, яку церкву підтримувати, кого слухати.

— Чи можна назвати таку поведінку УПЦ МП і РПЦ православним фундаменталізмом? Як із ним можна боротися?

— Зараз у світі багато говорять про так звану «Ісламську державу», яка в основі свій має ідею створити світовий халіфат. Тобто, беручи як виправдання релігійні гасла, вони розпалюють війну для задоволення своїх власних інтересів.

Так само діє і Кремль та його прихильники, в тому числі тут, в Україні. Вони говорять про захист православ'я, про те, що Москва є Третій Рим і що вони захищають традиційні цінності від наступу безбожного Заходу. Але насправді вони лише шкодять і православ'ю, і російському народу, бо тепер Росію сприймають не як захисника християнських цінностей, а як агресора, який свою загарбницьку війну прикриває брехнею.

Боротися з цим треба через свідчення правди. Бо там, де є правда, там є і Божа допомога. Бо Сам Бог сказав про Себе: Я є Істина. А батьком неправди є диявол.

— Чи Ви бачите, на яких територіях на сході люди, незважаючи на пропаганду, здатні опиратися їй і відкидати ідею «руського міру»? Чому вони спроможні це робити?

— На сході людям дуже важко зрозуміти, де є правда, а де є неправда. Бо вони звикли отримувати інформацію з російських джерел, а звідти постійно йде брехня про Україну, про війну.

Тому і завдання церкви – допомагати людям розібратися, зрозуміти, що Росія розпалила цю війну, а не Україна і не Майдан. І там, де присутність Київського патріархату більша – там і більше людей це розуміють.

Я переконаний, що якби в Україні від самого початку була єдина Помісна Православна Церква, а не було розділення на Московський і Київський патріархат, то і війни би цієї не було. Бо церква би проповідувала не «руській мір», як це робиться в Московському патріархаті, а виховувала парафіян в любові до своєї Батьківщини-України. І тоді навіть якби хтось спробував розпалити сепаратизм – він би не мав успіху.

— Є чимало фактів, як в зоні АТО сепаратисти і ті, хто їх підтримує, піддають тортурам і вбивають пасторів протестантської церкви і священиків УГКЦ та УПЦ КП. Що керівництво КП робить для порятунку цих людей ?

— Якщо хтось хоче виїхати, переселитися на безпечну територію – ми допомагаємо. Також ми співпрацюємо з державою, з волонтерами у питанні щодо визволення з полону. І ми привертаємо увагу міжнародної громадськості, відповідних міжнародних організацій, які захищають права людини. Щоб міжнародне співтовариство вимагало від Росії, яка контролює зараз і Крим, і схід Донбасу, не допускати порушення прав віруючих.

— Скільки священників УПЦ КП наразі перебуває у зоні АТО поряд із українськими бійцями? Йдеться не про приходи, а саме перебування на лінії вогню. Що їм дається найважче?

— Є кілька десятків військових священиків, так званих капеланів, які знаходяться у військових підрозділах на фронті. Переважно це священики, які самі колись були військовослужбовцями, а потім стали священиками. Їхнє завдання – надавати духовну підтримку воїнам, звершувати з ними молитви, приймати їхні сповіді, причащати їх, застерігати від гріхів.

А найважче, я думаю – це відспівувати, ховати тих загиблих воїнів, з ким ще вчора розмовляв.

— Час від часу з’являються новини про те, що все більше громад залишає УПЦ МП і переходить до лав Київського патріархату. Чи можете Ви назвати цифри – скільки таких випадків було за останній рік, чи дійсно є певна тенденція (якщо порівняти із минулими роками) і на яких саме територіях це відбувається?

— За минулий рік кілька десятків громад (десь біля 30) перейшли в Київський патріархат. Нібито небагато. Але насправді це – верхівка айсберга. Бо ми не ставимо собі завдання переводити в Київський патріархат парафії – ми лише приймаємо тих, хто сам хоче відійти. Бо ми хочемо, щоб відбулося об’єднання УПЦ МП та нашої церкви в єдину Церкву. А якщо розпалити ворожнечу через храми, то це віддалить об’єднання. Треба щоб люди, парафіяни МП, самі визначилися. Бо нам не потрібні самі храми – ми хочемо, щоб була єдність серед православних віруючих.

Соціологічні дані говорять, що кількість прихильників нашої церкви зростає. Якщо раніше було біля 32%, то тепер – 44%. А це вдвічі більше, ніж прихильників Московського патріархату. І якщо брати по областях, то у більшості областей, навіть на сході, наприклад у Харківській області, прихильників нашої церкви більше, ніж прихильників МП. Я думаю, що цей процес триватиме.

— Чи спостерігаєте ви зворотній процес на сході і в Криму, коли люди із УПЦ КП йдуть до лав УПЦ МП? Чому, на Вашу думку, це відбувається?

— Якщо на решті території України люди вільно визначаються, до якої церкви належати, то в Криму все відбувається під тиском і через насильство. Влада обмежує нашу церкву, відбирають храми, залякують парафіян. Тому не всі мають мужність відкрито підтримувати у Криму нашу церкву в таких умовах. Але з історії ми знаємо, що з гонінь церква завжди виходила переможницею. Так було в роки радянського атеїзму, так буде і зараз – коли Росія піде з Криму, то побачите, скільки там насправді є прихильників Московського патріархату.

— Як, на Вашу думку, війна вплинула на Ваших прихожан? Як вони змінилися?

— Війна виявляє, хто є хто. І я дуже радий, що наші парафіяни, і не тільки вони, виявляють велику любов, допомагаючи армії, біженцям, мирним мешканцям Донбасу. Я вірю, що Бог бачить цю жертовність, цю любов до України і один до одного. І за цю любов допоможе нам подолати нинішні випробування.

Також я думаю, що багато людей стали більш свідомо ставитися до церкви. Бо під час Майдану і під час війни зрозуміли, яке велике духовне і суспільне значення має церква. І якщо раніше ставилися байдуже до віри або вважали що не має значення, Московський патріархат підтримувати чи Київський, то тепер більше стає тих, хто свідомо підтримує нашу церкву, хто з християнина за традицією стає християнином за способом життя та переконаннями.

— Чи може йти мова про об’єднання КП та МП після обрання Онуфрія митрополитом? За яких умов це можливо?

— Об’єднання буде, хоча митрополит Онуфрій і не хоче цього. Але він – не вся церква. Об’єднання буде тому, що більшість православних віруючих цього хочуть, тому що це є шлях правди. І коли Господь благословить – все станеться дуже швидко. Так само, як переміг Майдан – майже три місяці боролися, а потім Янукович, який здавався багатьом непереможним, втік.

— Чи є перспективи у об’єднання УПЦ КП із УАПЦ? За яких умов?

— Ми працюємо для цього, ведемо діалог. Я маю надію, що і єпископи, і духовенство УАПЦ розуміють, що єднання потрібне і для церкви, і для України. А прості парафіяни вже давно виступають за об’єднання.

— Ми святкуємо Великдень. Чого Ви в першу чергу бажаєте українцям напередодні Пасхи (інтерв'ю відбувалося за кілька днів до свята)?

— Хочу побажати твердої віри в перемогу правди. Бо перемагає завжди той, хто стоїть на боці правди і в душі є незламним. Боротьба зла і добра завжди триває – і у світі, і в душах. Самі в цій боротьбі ми не можемо перемогти, але з Богом ми можемо все. І Христове Воскресіння є доказ цього.