Через російські ракетні та дронові обстріли зупинена робота провідних металургійних підприємств України, що ставить під сумнів саме існування галузі.
"Апостроф" розбирався, що саме відбувається з українською металургією, як її занепад позначається на стані всієї економіки країни, і чи є шанс на післявоєнне відновлення галузі.
Політика Європейського Союзу з декарбонізації, яка зокрема реалізується через механізм вуглецевого коригування імпорту (CBAM), а також скорочення квот на імпорт металопродукції до ЄС, завдали відчутного удару по українській металургійній галузі.
Ще на початку літа здавалося, що це – головна причина гальмування вітчизняної металургії, проте сьогодні про такі "дрібниці" не варто навіть і згадувати, адже йдеться вже про її фізичне виживання.
З середини літа ворог інтенсифікував атаки на інфраструктуру чорноморських портів України та судна, що до них прямували, що фактично заблокувало вітчизняний експорт. Ця проблема здебільшого висвітлюється у площині агросектору, проте для металургії це також важкий удар.
Крім того, посилилися удари безпосередньо по металургійних підприємствах.
Вже деякий час повністю зупинені "Запоріжсталь" та "Каметсталь" (Кам'янське, Дніпропетровська область), які входять до групи "Метінвест" Ріната Ахметова, а 25 вересня найбільша сталеливарна компанія України "АрселорМіттал Кривий Ріг" (входить до міжнародної корпорації ArcelorMittal) повідомила, що не може відновити виробництво сталі після серії російських ракетних ударів. На ці три підприємства припадало понад 90% всього виробництва сталі в Україні.
Інші підприємства галузі або також припинили виробництво, або близькі до цього.
Так, у ніч проти 22 вересня під удар балістикою потрапило промислове підприємство у Дніпрі компанії "Інтерпайп" (знаходиться під контролем бізнесмена Віктора Пінчука). Виробництво на підприємстві наразі зупинено.
У спадок від імперій
Україна успадкувала металургійну галузь, яка будувалася ще з часів Російської імперії, а продовжувала розвиватися вже в радянську добу. Вона розбудовувалася у безпосередній близькості до Криворізького залізорудного басейну та неподалік від портів на Чорному та Азовському морях.
Через розірвання господарських зв'язків, застарілість обладнання та технологій, відсутність фінансів для інвестування вітчизняний металургійний сектор пережив непрості часи, проте залишився ласим активом, і поступово був приватизований великим капіталом.
Зразковою вважається приватизація "Криворіжсталі" у 2005 році, яку на відкритому конкурсі придбав металургійний гігант Mittal Steel індійського мільярдера Лакшмі Міттала.
На металургійному ринку України також широко представлені компанії "Метінвест" Ріната Ахметова та "Інтерпайп" Віктора Пінчука.
Українська металургійна продукція реалізується по всьому світу. У 2021 році її частка в національному експорті перевищувала 30%.
"Колись вона давала нам $8-10 млрд, але ті часи вже давно позаду – останнім часом це лише кілька мільярдів", – сказав у розмові з "Апострофом" координатор експертних груп Економічної експертної платформи Олег Гетман.
Так, у 2025 році частка металургійної галузі склала лише 9% експорту, а виручка – близько $4,7 млрд.
Також скорочується частка сектору у національному ВВП. Якщо у 2021 році вона була на рівні 10,3%, то у 2025 році майже вдвічі менше – 5,5%.
До речі, скорочення металургійного виробництва є наслідком не тільки блокування експорту та знищення промислових потужностей ворогом – це також банальна крадіжка, адже у 2022 році Росія захопила підприємства "Азовсталь" та Маріупольський металургійний комбінат (обидва є частинами групи "Метінвест"), а це — близько 40% сталеливарних потужностей України.
Гроші та люди
Як і будь-яка інша економічна діяльність, металургійне виробництво – це ще й податкові надходження. Частина відповідних коштів залишається в містах, де розташовані підприємства, частина направляється до державного бюджету України.
Бюджетні кошти – це головний фінансовий ресурс, який наша країна витрачає на сектор безпеки та оборони. Щодо громад, то благополуччя, зокрема, Кривого Рогу, Кам'янського та навіть Запоріжжя значною мірою залежить від металургійних гігантів. Для розуміння – у 2025 році "АрселорМіттал Кривий Ріг" сплатив податків на 8,5 млрд грн, "Запоріжсталь" – майже на 4 млрд грн, "Каметсталь" – на близько 2 млрд грн.
Голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул вже заявив, що через зменшення податкових надходжень цього року буде проведено секвестр бюджету.
"Тобто місто зупинить реалізацію низки важливих проєктів", – написав він у своєму ТГ-каналі.
Також, за його словами, прогноз щодо бюджету наступного року наразі дуже поганий:
"Мета – зберегти роботу шкіл, садків, лікарень, води, тепла. Ми будемо намагатися зберегти соціальну програму підтримки людей".
Крім того, зупинка підприємств, тим більше таких великих, як "АрселорМіттал Кривий Ріг", — це ще й втрата робочих місць, які ще недавно здавалися цілком надійними. Донедавна на заводі працювали приблизно 18 тисяч людей, і невідомо, скільки з них звільнять. При цьому, якщо враховувати те, що багато з тих, хто працює на підприємстві, мають родини, загальна кількість постраждалих буде набагато більшою.
"Запоріжсталь" та "Каметсталь" не такі великі, як "АрселорМіттал Кривий Ріг", але на кожному з них зайнято приблизно по 8000 робітників.
Загалом металургійна галузь України забезпечувала роботою понад 250 тис. людей.
Режим виживання
Тож, що відбувається з українською металургійною галуззю? Наскільки все загрозливо?
"У Росії зараз стратегія така – знищити внутрішню і зовнішню економічну спроможність України оборонятися", – сказав у коментарі виданню декан факультету магістерських економічних студій університету "Київська школа економіки" Олег Нів'євський.
Враховуючи значення металургії для економіки нашої країни, а також для її обороноздатності, перспективи, скажімо так, не дуже хороші.
"Якщо це все буде втрачено, це буде дуже значний удар по економіці з усіма відповідними наслідками, – зазначив експерт. – До того ж, йдеться про метал, який необхідний для військово-промислового комплексу".
Крім того, додав він, падіння обсягів виробництва та експорту призведе до втрати українською металопродукцією значної частки на світовому ринку.
"Святе місце пусто не буває", – пояснив Нів'євський.
І, звичайно, звільнення людей через зупинку виробництва.
"Наразі може йтися про десятки тисяч", – каже Олег Гетман.
Втім, на поточну ситуацію з металургійною галуззю можна подивитися й з невеликою часткою оптимізму.
"Зараз бурхливо розвивається військово-промисловий комплекс, підприємства зростають на 300-400% на рік, тож фацівці, які мають навички праці з металом, вони зараз затребувані – є очікування, що вони будуть переорієнтовуватися на ці підприємства", – пояснює Гетман.
Крім того, якесь металургійне виробництво все ж таки продовжиться:
"Є сподівання, що ті підприємства, які залишились, перелокуються найближчим часом. Вони не будуть про це широко оголошувати – перелокуються, куди можливо – на Захід, під землю".
Не виключено, що для зростаючого виробництва військової техніки Україні знадобиться імпортувати метал, проте за умови збереження хоча б якоїсь частки металургійної промисловості власного металу може цілком вистачити для внутрішнього споживання, додав експерт.
Післявоєнне відродження
Те, що металургійна галузь України зараз знаходиться у кризі, цілком зрозуміло, але чи зможе вона відродитися після війни?
"У нас є сировина – інакше й не було б цієї галузі, тому є й імовірність відродження, – каже Олег Нів'євський. – І я думаю, що якщо все налагодиться, є шанси на відновлення".
Проте наразі важко сказати, якою буде ціна такого відродження.
"Також потрібно, щоб були технологіі, люди (які володіють цими технологіями) – чи будуть люди, які зможуть відновити існуючий потенціал?", – додав Нів'євський.
Олег Гетман дивиться на ситуацію з більшим оптимізмом.
"Після завершення дії воєнного стану Україна буде дуже привабливою для виробництва металу, і галузь, безумовно, буде відроджена. Навіть зараз є значний запит на (українську) металургійну продукцію", – резюмував експерт.
