На тлі затяжної війни з Росією Україна переглядає підходи до мобілізації. Незважаючи на активний розвиток технологій, ключовим фактором залишається людський ресурс, від якого залежить здатність утримувати фронт, проводити ротації та зберігати боєздатність армії, пише Forbes.
За останні роки ситуація з мобілізацією суттєво змінилася. Якщо на початку повномасштабного вторгнення українці масово йшли до війська через потребу захистити країну, то тепер важливими стають нові чинники.
Голова Українського центру безпеки та співпраці Сергій Кузан пояснює, що громадяни дедалі більше звертають увагу на компетентність командирів, збереження особового складу, відповідність ролей професійним навичкам та наявність соціальних гарантій для військових і їхніх родин. За його словами, мобілізація нині визначається не лише патріотизмом, а й довірою до керівництва та відчуттям справедливості служби.
Колишній начальник штабу бригади "Азов" Богдан Кротевич додає, що проблема України полягає не лише у кількості мобілізованих, а й у тому, як їх використовують.
"Довіра руйнується, коли військових розглядають як інструмент швидкого реагування на фронті, а не як стратегічний ресурс", — зазначив він.
Військові також наголошують на психологічних бар’єрах: командир підрозділу повітряної розвідки 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади Василь Шишола зауважив, що страх перед системою призову для деяких українців іноді перевищує страх перед наступом противника. Цей феномен відображає загальне напруження всередині мобілізаційної системи та послаблення суспільного договору щодо служби після багатьох років бойових дій.
На ситуацію також впливають російські інформаційні операції. Ворожа дезінформація, спрямована на підрив довіри до ТЦК та деморалізацію населення, значно ускладнює мобілізацію. За оцінками експертів, лише протягом кількох тижнів поширювалося понад 160 тисяч згадок про мобілізацію, більшість із яких мала негативний контекст, що посилює недовіру та обурення в інтернеті.
Нестача людського ресурсу відчувається на фронті. Колишній офіцер 47-ї механізованої бригади Микола Мельник зазначає, що у деяких районах українські позиції утримує лише невелика кількість військових, а прогалини між ними значні. За словами Кузана, проблема не лише у залученні нового особового складу, а й у відновленні бойового ресурсу тих, хто вже воює роками.
Для вирішення цих викликів Україна використовує комплексний підхід: традиційну мобілізацію, добровільний набір у підрозділи та переведення між частинами. Добровільний набір дозволяє людям обирати підрозділи та ролі, близькі до їхніх професійних навичок та інтересів, що підвищує мотивацію та ефективність.
Кузан наголошує, що найуспішніші підрозділи — ті, де є довіра до командирів, надійна підтримка та можливість служити на посаді, де солдати можуть бути максимально ефективними. Крім того, запроваджено нові контракти з варіантами відкладеної мобілізації та ротацій, а також програми для залучення до спеціалізованих сфер.
Колишній командувач армії США в Європі Бен Ходжес додає, що виклик України полягає не лише у наборі більшої кількості людей, а й у перетворенні армії на надійну та стійку інституцію. Це включає кращий набір, навчання, оснащення, управління та координацію між підрозділами.
Аналітик Орест Зох підкреслює, що у тривалій війні одного разу проведеного навчання недостатньо: підрозділи мають постійно адаптуватися до змін тактики та технологій. Безпілотники, укріплення та тактична адаптація зменшують перевагу противника в людських ресурсах, проте потреба в людях залишається критичною. У тривалій війні успіх залежатиме від здатності найкраще навчати, розміщувати та утримувати особовий склад.
Врешті, врегулювання мобілізації для України може бути настільки ж важливим, як і будь-яка нова зброя, наголошують експерти.
Раніше заступник голови Ради безпеки Росії та колишній президент Дмитро Медведєв заявив, що в РФ немає необхідності оголошувати нову хвилю мобілізації, оскільки для виконання бойових завдань достатньо контрактників, які вступили до лав армії Росії.
