9 лютого у Верховній Раді України заплановано «ІТ-день», під час якого голова профільного парламентського Комітету хоче забезпечити прийняття пакету законопроектів, які дозволять якісно змінити регулювання цифрової економіки та зупинити відтік з країни ІТ-спеціалістів, який посилився останнім часом. Подібні закони, як і інші новації, як наприклад нормалізація лотерейного бізнесу, дозволять країні швидко відновити економічне зростання і створити тисячі робочих місць. Проте, чи парламент підтримає такі ініціативи, чивсе зновускотиться до банального популізму та маніпулювання гучними темами, "Апостроф" поцікавився у автора пакету ІТ-законів,народного депутата України, голови Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та зв'язку Олександра Данченка.
Менш ніж за два тижні після травми ноги Данченко на милицях вже бадьоро пересувається коридорами парламенту і навіть веде засідання Комітетуз питань інформатизації та зв'язку, де розглядається питання нормалізації ситуації на ринку лотерей. "Часу хворіти немає, — зізнається Олександр перед інтерв’ю, — за два тижні ІТ-день у парламенті! Ми або проштовхнемо пакет законів, які відкриють майбутнє для економіки нового типу в Україні, або і далі продаватимемо сировину, а молодь виїжджатиме за кордон", — енергійно говорить 42-річний депутат, відкладаючи милиці вбік. Починаємо розмову з улюбленої теми депутата – "оцифрування" (англійськеdigitalizationще не має вдалого перекладу, тому користуємось таким терміном) економіки країни.
— У вас цікаве бачення цифрової економіки країни і наше оцифроване майбутнє, але на сьогодні Україна навіть не змогла на повноцінний електронний документообіг перейти.
—При бажанні електронний документообіг можна запровадити дуже швидко і це вже зроблено у деяких регіонах країни. Тут не потрібно ніяких законів, це питання політичної волі. Якщо ви подивитесь на мій стіл – то він просто завалений документами. Для чого це робиться? Для того, щоб за 5 хвилин до голосування роздрукувати законопроект на 300 сторінках і щоб його фізично ніхто не зміг прочитати. Тому питання документообороту – це суто політичне. Так само як і питання економіки України завтрашнього дня. За останні 2 роки тільки дві галузі показують зростання: IT—галузь і сільське господарство. Потрібно вже вирішувати – що для нас є пріоритетним.
— Що для вас є пріоритетним?
— Я за економіку майбутнього. Ми зараз розробили всю необхідну законодавчу базу для справжньої цифрової революції в державі — підготували 7 законопроектів. Але не всі вони отримують належну підтримки в парламенті, наприклад, законопроект "Про електронні комунікації" нажаль не був проголосований у першому читанні. Законопроект "Про доступ до інфраструктури", пройшов голосування у першому читанні. Вже готовий до другого читання (за нього проголосували в першому читанні) законопроект "Про електронні довірчі послуги", який докорінно змінить електронні послуг у державі.
Законопроект "Про основи кібербезпеки", також пройшов перше читання. Надважливий законопроект "Про внутрішні ID-картки та паспорти" вже працює, хоча було дуже багато критики, але з 1 листопада всі громадяни України отримують повноцінний паспорт з повноцінною електронною карткою. Законопроект "Про хмарні технології", проголосований в першому читанні і готовий до другого читання.
Дуже важливий законопроект "Про радіочастотний ресурс", тільки підготовлений, але вже він у Комітеті і готується до першого читання. Це законопроект, який спричинить потужний розвиток технологій нового покоління, щоб ми вже не говорили про 4G, 5G або LTE. Тому що в цьому законопроекті вводяться поняття технологічної нейтральності, і якщо ти вже отримав ліцензію на радіочастоти, то ти там можеш робити все те, що ти забажаєш – це є принцип технологічної нейтральності. А не так, що ти вже готовий до LTE або 5G, а запроваджуєш 3G.
— До речі, один із операторів вже почав тестові роботи по 5G. Чим 5G буде відрізнятися від 4G, 3G? Та впровадження такої технології є перспективою якого часу?
— У світі 5G вже існує і зараз компанії хочуть заздалегідь підготувати ринок для сервісів, які можна отримувати на 5G. В чому різниця? Різниця в сервісах, які отримають громадяни. Фактично цифрові технології проникають в усі сфери життя держави, а цифрова економіка неможлива без 99-відсоткового доступу населення до високошвидкісного інтернету. Тут є два шляхи – оптика в кожний дім або швидкісна передача даних з допомогою мобільних мереж. Але перший варіант неможливо реалізувати у селах, давайте чесно казати, навіть у ЄС цього немає. В містах все ж зручніше мати доступ до інтернету не лише вдома, а і в метро або під час прогулянки у парку. Тому і впроваджується 4G або 5G. 3G – це більш-менш непоганий інтернет, але якщо говорити про потокове відео, про електронні сервіси в державі, про відеоспостереження, то цієї швидкості замало.
4G, 5G дозволяють працювати у хмарних технологіях на високих швидкостях. Вони дозволяють підключення до всіх електронних сервісів держави. І не тільки держави. Агросектор, наприклад, також вже повністю переходити на оцифровку процесів. Я щойно повернувся з третього всесвітнього інтернет-форуму в Китаї, де були присутні лідери ІТ-технологій. Так от, в Китаї і поступово у всьому світі агрохолдинги вже більше не конкурують — у кого більше земель або в кого краща якість посівного матеріалу, вони почали конкурувати, в кого більше обсягу даних (bigdata), в кого більше інформації, хто може дуже швидко змінити мінеральний склад ґрунту завдяки дронам, завдяки новим технологіям контролю. Там починають конкурувати за обсягами даних, а не землею.
Це майбутнє. А не окатиші чи експорт необробленої деревини. Я подіваюсь, що саме ІТ-день в парламенті може стати початком реалізації таких можливостей в нашій економіці. Минулий, до речі, відвідала делегація ЄС і була вражена, що Україна намагається модернізувати свою економіку, а не лише ходить з простягнутою рукою по світу.
— На якій стадії зараз співробітництво України з Європейським союзом в галузі цифрових технологій?
— Я вважаю це однією із особистих своїх перемог. У серпні-вересні цього року нам вдалося організувати візит пана Гюнтера Етінгера, це єврокомісар, який відповідає за цифрову економіку у ЕС. В мене пішло на це майже рік. І у вересні, а потім у жовтні Україну позачергово включили вже до плану Єдиного цифрового ринку в Європі, а також до плану Електронного доступу і участі у закупівлях. Це дійсно значний крок, що ми вже є частиною цього плану. Що це значить? Європа прийняла концепцію єдиного цифрового ринку, на потребу якого в найближчі 7 років планується інвестувати 300 мільярдів євро. За рахунок приєднання України до цього плану ми зможемо отримати приблизно 6-10 мільярдів інвестицій в цифрову інфраструктуру.
— Які вимоги висуваються, щоб фінансування, про яке ви говорите, дійсно пішло?
— Ми повинні завершити реформу законодавства, яку здійснює зараз мій комітет, тобто проголосувати за ці 7 законопроектів. По-друге, це адміністративна реформа в державі, тому що поки не зрозуміло, кому давати ці кошти. Україна – єдина держава в світі, в якій відсутній єдиний орган законодавчої влади, або єдина людина, хто відповідає за цю галузь. Тобто, у нас є чотири міністерства, які між собою конкурують за це, і 18 різних департаментів. Але ця норма прописана, до речі, в коаліційній угоді. Але ми розуміємо, що 4 міністерства зі своїми бюджетами, 18 департаментів, 7 різних реєстрів між собою не поєднані і не працюють. Тільки створення одного такого реєстру в рамках адміністративної реформи дає змогу зекономити 6 мільярдів на рік одразу, нічого не роблячи.
— Свого часу ви ініціювали створення такого міністерства. Як з цією ініціативою зараз?
— Не зовсім. Я ініціював проведення адміністративної реформи у даній сфері. Як це буде: це буде окреме міністерство або окрема агенція, або це буде віце-прем’єр-міністр з цифрових питань – це вже інше. Головне, що має бути — це одна відповідальна особа. Чим сильна компанія Тойота у світі? Бо вони перші, хто в світі започаткували систему якості, яку я в бізнесі до речі реалізував,TQM (Total Quality Management). Вона відрізняється від ISO, тому що в ISO раз на 2 роки зібралися, здали екзамен і забули про це. Може хтось прибіжить і перевірить. TQM– це постійний процес. Є кого у випадку чого нагородити, але і є у випадку чого відповідальна особа за конкретний процес. У нас – немає відповідального. Тому зараз зайдіть в Кабінет Міністрів скажіть: хто буде відповідати за ці кошти. Коли вони чують про 4 різні міністерства, кожне дублює одне одного. Це значна перепона для нас. Але адміністративна реформа це питання все-таки Кабінету Міністрів, адміністрації президента, для цього парламент їм не потрібен. Потрібно бажання і політична воля.
— Які вимоги ще залишись в рамках Угоди про асоціацію? Щось було вже зроблено?
— Можна казати, що зроблено 3-4%, на жаль. Це катастрофічно мало, але для критиків треба розуміти парламентську кухню. Я теж думав, що прийду з бізнесу і одразу, як у футболі однією лівою ногою тут все зроблю. Можливо, так і було би, якби таких як я у парламенті хоча б 230 було. Повинна бути команда однодумців. Але ситуація така, що десь рік в мене пішов тільки на розробку цих законопроектів. В чому тут проблема? Розробка гарного законопроекту потребує фінансування. У Верховній раді із зарплатами по 3000 – 4 000 гривень і у Кабінеті Міністрів також фізично немає можливості робити якісні законопроекти. Тому що юрист за 3000 гривень в місяць – це не юрист. Перше, з чим я зіштовхнувся – це відсутність фінансування, тому я вкладав свої особисті кошти, поки дружина вже сказала: "Держава "дякую" не скаже, намагайся шукати якісь гранти".
Потім починає діяти бюрократична система Верховної Ради: це перше читання, друге читання, і якщо ти ще знайдеш голоси в залі, тому що у мене дуже часто питають, моргають: "Саша, галузь же мільярдна. І що так просто проголосувати за закон? Ні, так не можна". Коли кажеш, що для держави, то вони думають, що точно щось є, а ти з ними не ділишся. Це менталітет Верховної Ради, тому дуже добре, якщо ти просто з усіма домовишся, підеш на безліч поступок…
— Що ви маєте на увазі, коли говорите про домовленості? Щось на кшталт того, що було у плівках Онищенко?
— Я з нового покоління політиків, тому в стороні від цього. Але, думаю, що і це є. Я не хочу говорити стверджено, але якісь-такі корупційні схеми точно є. Я маю на увазі, що є коаліція, і потрібно з цими двома великими фракціями домовитися, щоб вони підтримали цей законопроект. Ще раз хочу наголосити: те, що він потрібен для держави, на жаль, нікого не цікавить. Я витратив перші 5 місяців, думаючи, що всі мене будуть підтримувати. Але всі хочуть бачити свої інтереси. Тому домовитися – це значить до 100% гарного законопроекту потрібно внести «хотелки» тих, хто за це проголосує. Це 40-50% знищує закон, але хоч якимось чином ти його приймаєш. На щастя, мене підтримали європарламентарі.
— А яка, на вашу думку, ймовірність проведення дострокових парламентських перевиборів у цьому році? Зараз у політичному середовищі про це говорять частіше.
— Я і фракція «Самопоміч» проти дострокових виборів, тому що це ще більше загострить ситуацію у державі, і дасть змогу країні-агресору ще більше розколоти ситуацію. Тому всі ті, хто виступають за дострокові вибори зараз - це ті люди, які підтримують країну-агресора, і хочуть дестабілізації в Україні. По-друге, нові дострокові вибори не принесуть якісної зміни складу парламенту, а можливо ще і погіршать його. Вірогідність проведення, звичайно, є, але якщо у всіх буде здоровий глузд, то на таке йти не можна. Якщо звичайно не буде якась штучно створена криза. Наприклад, як було минулого року під час голосування щодо визнання особливого статусу Донбасу, тобто внесення змін до Конституції, які суперечать інтересам держави і є в інтересах країни-агресора. Але такий сценарій, на жаль, можливий, тому що дуже багато людей в нашій державі, піклуються не про державу, а про свої особисті інтереси, і підіграють агресору.
— Загострення ситуації в країні після виборів можливе ще й через своєрідний реванш проросійських сил?
— Треба констатувати, що нова влада нічим не відрізняється від минулої влади, тому реваншизм, дійсно, можливий. Можна навіть говорити, що вона гірша в тому, що не використала унікальний шанс, який їй дав український народ. Тому реваншизм проросійських сил разом з реваншизмом корупційних політичних сил – найгірший з можливих сценаріїв.
Нео та друзі Оушена
— Декілька питань про кібербезпеку. Останнім часом ми бачимо, що держава все більше зазнає кібератак з боку країни-агресора Росіїї. Чому так трапляється та чим це загрожує?
— Це сором, що країна, яка веде гібридну війну з агресором Росією, не має законодавства по кібербезпеці. Тому нам дуже потрібно прийняти закон про кібербезпеку. І знову ми підходимо до питання "хотєлок". Політичним гравцям головне не як захистити країну, а щоб саме вони керували кібербезпекою. Інші ж хочуть того ж самого – щоб керували лише вони і ніхто інший… Це містечкові інтереси, які переважають зараз в українській владі. Тобто замість інтересів безпеки країни ці люди думають про свої амбіції, проте, хто буде керувати і головне, хто буде використовувати бюджет. Потрібна зміна політичного істеблішменту, політичних обличь у державі. Без заміни всіх на нових — нічого не буде.
— Так а що маєте робитись в сфері кібербезпеки, щоб цього уникнути?
— Перша проблема в тому, що різні сфери впливу в різних галузях економіки, які, крім того, ще й поділені між різними кланами. Тобто, замість того, щоб всі працювали на державу, у нас ця історія із сімома друзями Оушена, тобто один відповідає як куратор за одних, інші за других, і в них є здебільшого приватні інтереси, а не загальнодержавні. А така сфера, наприклад, як кібербезпека, потребує єдиного координаційного органу у держави, який би спокійно співпрацював з іншими державними органами.
— Міністерство інформації не є таким координаційним органом?
— Воно може таким бути. Але у Європі, наприклад, є ціле Міністерство з питань кіберзахисту, або Національний регулятор з питань кіберзахисту. По стратегії президента ніби визначено, що у нас такий регулятор теж має бути, але поки що нічого для цього не зроблено. Євросоюз на все це нам говорить: створіть прозору організаційну структуру, чітку правову база та єдиний координуючий орган. Крім того, потрібно починати громадян навчати принципам кіберграмотності, і ще зі школи, потім в інститутах, щоб були фахівці, а саме головне розуміння цих питань. Бо якщо ти не розумієш важливість захисту своїх персональних даних, ти можеш зашкодити собі, своїй родині, а можливо й державі.
— То які завдання в рамках цифровізації країни ви собі ставите?
— Прийняти згадані 7 законопроектів і проводити активну громадську діяльністю по розбудові цифрової економіки. Це робота з виборцями, з інвесторами. Треба показувати приклади, як ми повинні перейти від сировинної економіки до економіки знань або цифрової економіки. Нам потрібна економіка з високою доданою вартістю. Це звучить незрозуміло, але якщо пояснити, то це дуже просто: Закарпаття, Прикарпаття – тонами вирощуються яблука, збираються гриби, а після того вивозить усе це у Польщу, Румунію, Угорщину і за копійки там здають. Так, ці копійки в 3 рази більші, ніж копійки українські, але все одно. Потім там це переробляється, експортується в Україну, де ми з вами купуємо біосоки, перероблені гриби в наших магазинах по ціні в 100 разів дорожче.
Наша економічна модель – це економіка знань, коли ми продаємо не сировину, а готовий продукт. Цифрова економіка – це німецький інвестор, який хотів у моєму рідному Криворіжжі побудувати величезну ферму, про все домовилися, все зробили, 20 мільйонів євро інвестицій. Але справа не пішла. Чому? Оскільки вони не довіряють місцевим робітникам, то потрібне відео спостереження і, головне, електронний контроль за кормом, тобто щоб управління технологічними процесами робити прямо з Німеччини. Технічно це дуже просто, але для цього їм потрібен 100-мегабітний оптичний канал до цієї ферми, а його там немає. Супутник не підходить, 3G не підходить, а щоб прокласти туди оптику –потрібно на це рік, два – і певна сума інвестицій у інфраструктуру. Ось такі дуже прості приклади.
Кадровий "голод"
— Останнім часом дуже актуалізувалась тема еміграції. Як ви бачите цю ситуацію, та чому збільшився відтік молодих та прогресивних кадрів з країни?
— Тому що молодь розчарована. З одного боку вона розчарована тим, що відбувається, з іншого - сама винна, бо замість того, щоб заявити про громадянську позицію, піти на вибори й проголосувати за нову Україну, вони цього не роблять.
— Хіба не така прогресивна молодь виходила на Євромайдан?
— Євромайдан, дійсно, зробили студенти, з цього по суті все почалось. Але на вибори вони не йдуть. Крім того, проблема ще й відсутності у парламенті хоча б 150-200 людей нової генерації, які могли б реально змінювати країну. Тому у нас еміграція. Молодь вибирає найлегший шлях. А наші добрі партнери, такі як Польща та Прибалтика, ще минулого року створили привабливі інвестиційні умови, і зменшили на 75% на державному рівні вартість навчання для громадян України за спеціальностям, пов’язаним як раз із цифровими технологіями.
— Саме через такі умови, коли ми говоримо про еміграцію, ми найчастіше маємо на увазі ІТ-сферу?
— Так. Держава не фокусується на таких галузях економіки, де вона має переваги, а застосовує підхід, який був у Радянському Союзі – "всі однакові, всі рівні". Тому у нас продовжують підтримувати збиткові галузі, лякаються щось зробити, і не фокусуються на тих галузях, які зростають. А ІТ-галузь і аграрна – це єдині галузі в державі, які у 2016 році показали зростання. Якби була цільова програма по розвитку галузі, то ми давно б вже давно мали українську Силіконову долину, і не одну.
— А як це зробити? Вже давно говориться про податкові преференції для ІТ галузі. Це змогло б посприяти розвитку галузі?
— Між податковими пільгами і преференціями виникло багато плутанини. Такі умови завжди знищують економіку. І зазвичай ті, хто кажуть про податкові пільги й преференції – спекулюють на цій темі. Бо потрібно говорити не про пільги, а про стимулюючі чинники для розвитку тієї чи іншої галузі. Тобто, потрібно стимулювати, а стимулювання може бути у спеціальному, податковому форматі, але не у пільговому. Тобто, можна домовитися з галуззю, що ми робимо бізнес-план, де у 2017 році, наприклад, у нас буде 6,3 мільярди гривень доходу, а у 2020 році це вже буде 10 мільярдів гривень. А мені галузь каже: "Олександр Іванович, от ми готові у 2020 році дати 20 мільярдів гривень, у 4 рази більше, але нам потрібно це, це і це". Так у всьому світі. Але якщо вже в перший рік умови не виконані, то вибачте, все відміняється, виконали – продовжується. І це такі інвестиційні заохочувальні принципи – вони не тільки в податку, а це наприклад, дати безкоштовно землю, як у Львові. Подібні ІТ кластери у нас ще створені у Харкові, Дніпропетровську й Вінниці..
— Дуже дивно, що такого кластеру немає у Києві.
— Так, Київ дуже сильно пасе задніх. Але це питання до влади. в Києві немає такого ІТ кластеру, який є у Вінниці чи у Харкові. У даному випадку, ці перемоги у Львові, або у Вінниці чи Дніпрі – це перемога 50 на 50 між ІТ спільнотою та міською владою. У Харкові з місцевою владою не дуже везе, але там дуже сильна ІТ-спільнота, яка просто сама пробивається.
Де взяти гроші
— На минулому тижні ваш комітет провів декілька заходів щодо впорядкування роботи в лотерейній галузі. Чим викликаний ваш інтерес?
— У всьому світі за надходження від лотерей субсидують спорт, культуру, мільярдні наповнення бюджету. А у нас, як пишуть ЗМІ, партійні каси партій влади. Але цей бізнес без інформаційних технологій та контролю зі сторони держави в електронному вигляді просто неможливий. Тому наша участь у впорядкуванні роботи була необхідна. Лотерейний ринок вже не може жити по старих законах. Запровадження контролю, прозорого регулювання, цифровізація цієї галузі може призвести до щонайменше десятикратного зростання надходжень до бюджету. Зараз основна проблема – це непрозорість і неконкурентні умови роботи ринку. Тому ми звернулися за допомогою до наших європейських партнерів, до операторів лотерейного бізнесу, щоб вони розповіли про проблеми з якими стикаються. Зараз ми провели слухання комітету за участю Тьєрі Пюжоля, голови Всесвітньої лотерейної асоціації, де обговорили що робити для вирішення проблем цієї галузі.
—Так, а що потрібно зробити в лотерейній галузі, щоб кошти пішли в бюджет і на спорт, а не у чиїсь кишені?
— Потрібно створити нове законодавче поле, в якому будуть працювати оператори. Зараз цього немає, і оператори працюють без ліцензій. Тобто в нас практика, яка існувала при Януковичі, коли нікому ліцензії не продовжили, а потім просто ручним управлінням смикали кожного дня. Нажаль, воно так і залишилося. Нічого не змінилося, просто прийшли інші куратори і продовжили славетну справу молодшого Януковича, тому що цим питанням опікувався як раз молодший Янукович. Саме тому ми починаємо з правильного законодавчого поля. В новому законі має бути прописана державна платформа контролю за лотерейним бізнесом. І це обов’язково має бути IT-платформа. Тобто, це є елемент цифровізації, про який ми говоримо. Ми повинні створили єдину платформу, до якої будуть вже під’єднуватися гравці по прозорих і єдиних правилах і працювати. І ця платформа повинна кожну транзакцію відправляти до фіскальної служби. Тобто, все дуже просто: перший крок – це нове законодавство, другий крок – це прозоре ліцензування. Одночасно з цими першими двома кроками, третій крок – створення технічної системи моніторингу і контролю за лотерейними операторами. Одну на всю державу, до якої повинні потім підключатися всі, хто хоче займатися лотерейним бізнесом.
— Оператори йдуть назустріч в роботі по цим трьом крокам?
— Оператори зацікавлені в цьому. Більше того, вони повністю це підтримують, і хочуть прозорої роботи.
— Щодо законодавчих ініціатив та ліцензування – зрозуміло. Більше цікавить ваші пропозиції щодо моніторингу та системи контролю галузі. Зараз ми бачимо, що сфера дуже корумпована. Чи не будуть ці нові правила гри ще більше сприяти корупції?
— Саме тому ми залучаємо іноземних спеціалістів, щоб система контролю була не мною чи ще кимось придумана, а відповідала міжнародним стандартам. Тобто нам пропонують загальноприйняті у світі робочі інструменти контролю, які мають накладатися на існуючу систему на місцях. Але проблема в тому, що у нас нічого немає. Тому, в першу чергу, потрібно створити загальнодержавну платформу, а потім нанизувати на неї усе інше.
— Як же тоді галузь працювала всі ці роки, якщо нічого немає?
— Всі ці роки, до того, як закінчилася ліцензія, були хоч якісь правила. Але це всеодно було не так, як потрібно, тому що у кожного оператора була своя система, і вони якось там щось надсилали до держави, якимось чином платили податки. Але коли ми підняли статистику трирічної давності, то було дуже цікаво побачити, що два однакових оператори показали різні цифри: один заплатив близько 2 мільярдів податків, а у іншого, у якого було на 30% більше транзакцій — 100 мільйонів. От вам і правила гри. Щоб такого не було, повинна бути єдина державна платформа. Ми говоримо не про якусь віртуальну платформу – це технічна платформа, яка повинна бути сертифікована, яка повинна бути під контролем державних органів, захищена від кібератак, від всього іншого. Тобто, це така маленька цифрова модель для конкретної галузі, яка підтверджується законодавством. А поки немає ні законодавства, ні платформи, то це ловля риби в каламутній воді.
— Скільки коштів та часу потрібно, щоб усе це реалізувати?
— Рік назад ми вивчали це питання в рамках роботи комітету. Софтвер компанії говорять про 3-4 місяці максимум від постановки технічного завдання. Але треба розуміти, що постановка ТЗ – це і є закон, який впроваджує завдання. Але для реалізації саме технічної частини роботи – 3-4 місяці, для втілення її в роботу – ще 2-3 місяці. Це створення звичайних серверних систем кіберзахисту. Це все дуже просто. Тобто побудувати таку систему ми можемо максимум за 5-6 місяців. Щодо фінансування, то, я знаю, що оператори готові самі профінансувати цю систему. Тому з погляду на додаткових витрат з державного бюджету — це буде нуль. Але може бути, що і прибутків буде нуль. Бо, витрачаючи нуль, часто і отримуємо нуль.
— Як, в такому разі, ви можете впливати на реалізацію системи роботи та контролю операторів?
— В першу чергу, це парламентський контроль за діями Кабінету міністрів. З іншого боку, ми братимемо безпосередню участь в розробці законопроекту, який дозволить створити таку систему. Найважливіше зараз – це коли буде прийнятий закон. На це піде рік, не менше. Тому у 2017 році ми нічого не побачимо. Хоча, як би була політична воля Кабміну цю систему можна побудувати й без закону, лише на основі підзаконних актів. Тобто, все в їхніх руках. Закон може допомогти, але якби була політична воля, то починати можна було б й зараз.
— Ще один важливий момент в системі контролю діючих операторів, про який ви так само згадали, це система оподаткування. Якою вона має бути? На Заході ми бачимо, що чимало коштів йдуть на фінансування соціальної сфери, культури, спорту… Чого у нас ця система не працює?
— Те, як воно у нас працювало раніше – це профанація. Тобто під це створювався якийсь спеціальний фонд до якого такі кошти надходили. Але це звичайна кормушка для корупціонерів. Куди потім йдуть ці кошти – ніхто пояснити не може. Як це має бути і як це працює у цивілізованих країнах — можуть бути створені, наприклад, спеціалізовані військові лотереї, спеціалізовані спортивні лотереї. З цих конкретних лотерей всі 100% коштів ідуть на фінансування програм. Далі це можна регулювати, наприклад, 80% — на армію, 10% — на культуру, 10% — на спорт. Але зараз для нас пріорітетніше, звичайно, військова галузь. Тому що, якщо ми здамо свою країну, не зможемо її захистити, то культура і спорт нам не знадобляться, на жаль. Нам потрібно виграти цю війну, і ми повинні по максимуму вкласти в оборону нашої країни.
— Такі проекті щодо врегулювання роботи та прозорої систему контролю розробляються вашим комітетом лише для лотерейного бізнесу?
— Питання прозорості – це питання здатності держави створити чесні правила гри. Це повинно стосуватися не тільки лотерей, це повинно стосуватися всіх галузей. Всі системи повинні буди прозорими, під контролем держави там, де це потрібно. Подальший розподіл і використання цих коштів повинен також бути прозорим. Тому ми не вигадуємо нічого нового. Інше питання, що конкретно для лотерейного бізнесу, щоб зекономити час, ми можемо взяти те, що вже готове, запровадити його. Тим паче, не забувайте, що так чи інакше, лотерейний ринок, як телекомунікаційний ринок, як агроринок, повинен стати потім міжнародним. Тобто, це значить, що повинні прийти західні інвестори, це буде більш ефективно для нас.
Надія є
— А навіщо західним компаніям купувати наші компанії?
— Я точно знаю, що деякі західні компанії хотіли зайти на наш ринок, але вони не можуть це зробити. Бо вони звикли це робити по законам бізнесу, і завжди вигідніше заходити на ринок через купівлю когось. Але ніхто в здоровому глузді цього не зробить, тому що немає: законодавства, ліцензій, контролю. У мене нещодавно була зустріч з інвесторами американськими і європейськими, це більше стосувалося, правда, IT сектору, телекомунікацій, ми задали пряме питання: "Чи те, що в нас йде війна, є ризиком для вас?". Відповідь – "Ні. Тотальна корумпованість державних органів - більший ворог".
— А в чому вона проявляється?
— Непередбачуваність нашої влади. От для прикладу, наш комітет півтора роки боровся з планом дерегуляції для телекомунікаційного ринку. І тільки тоді, коли змінився Кабінет міністрів, потім прийшов Степан Кубів, а разом з ним Максим Нефьодов, ми змогли за два останні місяці зробили половину роботи по плану дерегуляції для телекомунікаційників. Це все гарно демонструє, чому ми 3G і 4G так повільно розвиваються в державі. Тому що кожен термінал, який має бути прозорим для фіскальної служби, повинен мати канал зв’язку, і для цього треба встановлювати більше базових станцій. Але санітарні норми, які у нас діють на базову станцію, вони з часів Радянського Союзу. А норма на випромінювання базової станції у нас в 100 разів більша, ніж у Європі. Тобто, таким чином оператор не може будувати більш потужні станції.
—Тобто, зміни все таки є?
— Так, зміни є. Їх занадто мало, вони занадто повільні. Але є. Тому і надія є. Найближчі півроку покажуть чи ми зможемо вирватись з цього відсталого світу олігархічно-корумпованої кланової політичної та економічної системи. Вірю, що зможемо.
