Західні донори заявляють про значну фінансову допомогу, надану Україні, але її ефективність під питанням. Прості українські громадяни не бачать не тільки обіцяних Юрієм Луценком два роки тому американських вертольотів "Апач" і ПТРК "Джавелін, а й взагалі якихось позитивних прикладів використання західних грошей. Виділення десятків мільйонів доларів на сумнівні проекти викликає питання про цілі та мотиви донорів, а вітчизняні експерти говорять про лобізм та непрозорості в цій сфері.
Починаючи з 1991 року, в Україну надійшло та "освоєно" грантів на суму більш ніж $9 млрд. З них близько $3,3 млрд реалізуються сьогодні. Цей показник не враховує грантів приватних організацій, включаючи таких великих донорів, як фонди Джорджа Сороса або Майкла Блумберга. Відповідно, реальний обсяг фінансової допомоги набагато вище зазначеного. Відстежити кількість і суми грантів, які виділяються в нашій країні, не просто, а результати їхньої реалізації – ще складніше. В Україні немає законодавчих вимог до використання, реєстрації або звіту за грантами, хоча частина з них реєструється в Міністерстві економіки для того, щоб позбутися від сплати ПДВ. Але навіть знайомство зі списком грантів та їхніх реципієнтів корисно для того, щоб зрозуміти, які проекти профінансовані Заходом, і перевірити практичний результат отриманої допомоги.
Гранти на вітер
Зовнішнє фінансування є життєво необхідним для виживання України з її катастрофічною економічною ситуацією і системними проблемами в багатьох галузях. Для деяких груп українців, наприклад хворих важкими захворюваннями, благодійна допомога - єдиний спосіб отримати необхідні медикаменти. На зовнішню допомогу доводиться розраховувати і громадянському суспільству, недержавним об'єднанням та аналітичним центрам, адже засоби вітчизняного держбюджету традиційно спрямовуються лише на підтримку державних або наближених до держструктур органів. Практики, коли на відкритих тендерах вибираються кращі пропозиції щодо підготовки аналітики або соціальних проектів, в Україні поки що нема.
Але водночас непрозорість системи прийняття рішень про те, хто і чому отримає зовнішню допомогу, викликає великі питання. У зв'язку з цим хочеться навести приклад грантової програми уряду США з "підвищення серед українців впевненості в собі". Ця програма розрахована на $36,5 млн, а одержувачем коштів є 7 громадських організацій, серед яких, наприклад, Асоціація велосипедистів Києва. У рамках проекту $12,5 млн передбачені на проведення круглих столів, консалтинг, друкування літератури, оренду офісів, підтримку веб-сайтів тощо. Цікавим моментом є те, що $5 млн з його бюджету виділяються на транспортно-логістичні послуги учасників проекту.
Практичним результатом реалізації цього проекту є хіба що розвішані по Києву бігборди з глибоким за змістом і надихаючим гаслом "Ти не нуль". Але чи варті ці бігборди $36,5 млн?
Дуже симпатичними є багато з проектів зовнішньої допомоги, як, наприклад, проведення Міністерством економіки "високоякісних досліджень Східного партнерства ЄС" за 297 млн євро або, наприклад, 210 тисяч євро на розвиток велотуризму в Липовецькому районі Вінницької області, але це є пріоритетом для країни, яка перебуває фактично в стані війни і протягом двох років не може здійснити критично важливі для країни політичні та економічні реформи?
Про справжні мотиви подібних рішень невідомо. Але експерти звертають увагу на те, що часто грантова підтримка використовується для лобізму чи створення видимості активної діяльності, наприклад, у сферах боротьби та протидії ВІЛ/СНІД, розробці законодавства, боротьби з тютюновими та алкогольними компаніями, протидії корупції тощо. Голова правління громадської організації "Центр ефективного законодавства" Мар'ян Заблоцький, який порушив торік тему прозорості розподілу фондів допомоги Україні, вважає, що якщо одні гранти просто не приносять жодної користі, то інші, які використовуються для лобіювання тих чи інших законопроектів, можуть нашкодити країні. Як приклад він називає грант компанії "Агроінвест" у обсязі $2,5 млн, спрямованих на "реформування земельних відносин в Україні, або грант ГО "Життя" на суму в $325 тис. на прийняття нового антитютюнового закону. В обох випадках, як зазначив експерт у своєму блозі, має місце просто юридична безграмотність при підготовці законопроектів навіть з "благородними цілями", оскільки "одержувачі грантів просто хочуть пролобіювати законопроект швидше, оскільки їхній грант закінчується в травні 2016 року", - зазначив експерт.
Але якщо в цих випадках є хоча б законопроекти, то в багатьох інших неможливо встановити хоч якісь результати. Українцям варто переглянути список проектів зовнішньої допомоги на сайті Мінекономіки. Вони з подивом дізнаються, як багато проектів реалізується в їхніх містах і регіонах.
Монополізація права на гранти
Ефективність наданої допомоги Україні викликає питання і в наших західних донорів. Наприклад, місія комітету Європарламенту з бюджетного контролю, яка 16-19 травня перебувала в Києві та аналізувала доцільність витрачання Україною західних засобів, висловила своє незадоволення у зв'язку з цим. Як заявила "Апострофу" голова цієї місії Інге Грессле, в європейської сторони є певні претензії до українських громадських організацій, які отримують гранти ЄС. "Утім, - підкреслила вона, - порівняно з обсягами допомоги державним установам України ситуація з громадськими активістами викликає менше питань".
На момент публікації матеріалу "Апострофу" не вдалося отримати коментар від представництва Європейського Союзу в Україні та посольства США про обсяги фінансової допомоги, яка проходить через них на виділення грантів. Крім того, ці установи також не відповіли на наш запит про механізм розподілу грантових коштів. Цілком можливо, як припускають деякі співрозмовники "Апострофа", це пов'язано з "не зовсім чистими процедурами розподілу грантів".
"У системі розподілу грантів та зовнішньої допомоги все більше запитань щодо непрозорості і незрозумілості критеріїв виділення коштів. Сьогодні спостерігається все більша монополізація "грантового ринку" з однією-двома великими організаціями, зокрема РПР (Реанімаційний пакет реформ)", - зазначив "Апострофу" представник однієї з українських громадських організацій. "За яким правом вони монополізували бренд громадянського суспільства в Україні, ніхто не знає, але вони тепер його успішно трансформують у банківські рахунки організації, які швидко збільшуються, котра теж з нікому невідомих критеріїв отримала право адміністрування грантових грошей", - підсумував співрозмовник.
Йдеться про інститут медіа права (ІМП). РПР – не самостійна юридична особа, і виграні цією платформою гранти йдуть на рахунок Інституту медіа права. Згідно зі звітом центру, в 2015 році ця організація виділила РПР 470 тис. євро, що склало 80% від загального обсягу фінансування РПР у 2015 році. Сам Інститут медіа права за минулий рік отримав 23,181 млн грн, тобто фактично в два рази більше. На інформаційні запити "Апострофа" щодо бюджету організації на прохання прокоментувати звинувачення РПР і ІМП у схемах виграшу ними грантів, відповіді не надійшло. Більше того, співробітники РПР навіть у неофіційних бесідах відмовляються відповідати на питання "прозорості" отримання грантів, але скаржаться на те, що більшість отриманих від донорів грошей потрапляє тільки керівництву платформи. "Все йде до рук керівництва, рядові виконавці практично нічого не отримують. Навіть на деякі круглі столи та заходи, які можуть відбуватися в інших містах, ми змушені добиратися за власний рахунок", - заявила "Апострофу" одна з учасниць платформи. На питання, чому активісти не порушать цю тему публічно, відповідають просто: "Якщо відкриємо рот – взагалі нічого не отримаємо. Тих, хто протестували, просто закрили і викинули. Шансів отримати грошей з інших джерел ще менше, тому радіємо хоча б тим копійкам, які нам перепадають. Адже може бути й гірше...".
Слід зазначити, що РПР – платформа, яка, судячи з розміщених на їхньому сайті даних, об'єднує 57 громадських організацій. Вона виникла після Революції гідності і тепер, як стверджують співрозмовники "Апострофа", отримує левову частку грантових коштів, зокрема з боку Європейського Союзу. "Вони собі записують на сайті всі підряд законопроекти, в тому числі й ті, які розроблені урядом. Для урядових органів це дуже зручно - зустрілися з РПР, попили кави і розійшлися кожен зі своїм: міністерства записали, що схвалено громадянським суспільством, а РПР відрапортував про успішну реалізацію гранту. Але ж всі вже бачать, що особливих результатів, пов'язаних з діяльністю РПР, не спостерігається. Тоді кому це потрібно, чому вони досі виграють гранти, незважаючи на свою низьку ефективність?"- задається питанням один зі співрозмовників "Апострофа".
Один з координаторів ще однієї громадської платформи "Нова країна" Сергій Опря заявив, що минулого року вони подавали заявки на більш ніж 30 проектів, а отримали лише два. За його словами, підозри на рахунок чесності та прозорості розподілу грантів є: "У мене відчуття, що ті, хто видають гранти, - благодійні фонди чи грантові програми, люди, які працюють у них, - дійсно заангажовані. На нашу думку, гранти не завжди видаються тим, хто цього заслуговує. Перевагу віддають тим, кого знають".
Тим часом західні донори демонструють все менше ентузіазму в питанні фінансування України. Учасники цього "ринку" розповідають, що в кінці минулого року було скасовано тендер на консультативну допомогу Україні з боку Єврокомісії, на початку цього року скасували подібний тендер з боку Великобританії. "Поки це окремі факти, але ми спостерігаємо їхнє збільшення і все менше бажання розвивати програми в Україні. Якщо не буде продемонстровано хоча б кілька історій успіху з використанням західних грантів, то ставлення до питання грантової допомоги швидко погіршиться – як з боку донорів, так і з боку нашого власного суспільства", - підсумував один з наших співрозмовників.
