Українська лемківська тужлива народна пісня "Пливе кача по Тисині" стала символічною під час Революції гідності, а пізніше - тугою за загиблими героями повномасштабної війни Росії проти України.
Про історію пісні розповідає "Лайм".
За офіційними джерелами, перший куплет пісні побачив світ у збірці закарпатського письменника і перекладача Василя Ґренджи-Донського "Квіти з терном", яка була опублікована 1923 року в Ужгороді. За свідченнями фольклориста Івана Хланти, пісню «Пливе кача по Тисині» вперше записав композитор і фольклорист Дезидерій Задор у 1940-х роках у селі Воловець Закарпатської області.
Після також належала до репертуару воїнів УПА під час Другої світової війни та збройної боротьби 1950-х років.
У 1986 році пісня увійшла до репертуару львівського ВІА «Ватра». А у 2000 році пісню включено до циклу «Наші партизани» спільного альбому Тараса Чубая та гуртів «Плач Єремії» і «Скрябін».
Версія 2002 року у виконанні «Піккардійської Терції» була запропонована як реквієм під час перших панахид на Майдані Незалежності за загиблими героями Революції гідності. Композиція прозвучала у січні 2014-го, на похороні загиблого білоруса Михаїла Жизневського.
З часом вона стала неофіційним гімном, який співали в пам'ять за загиблими активістами Євромайдану та іншими загиблими під час війни на сході України.
За свідченням ведучого сцени Майдану Володимира Гонського, пісня мала потужний емоційний вплив на учасників панахид, аж до травматичного включно (серцеві напади, шоковий стан, істерики).
