10 вересня звільнені з-під ув'язнення в Росії Олег Сенцов та Олександр Кольченко провели в центрі Києва свою першу прес-конференцію. Вона тривала понад дві години, і за цей час українці, чиї імена сьогодні знають у всьому світі, відповіли на десятки різних питань представників ЗМІ.
The Lime далекий від тем політики і відвідав прес-конференцію виключно з метою простежити за Олегом Сенцовим як за особистістю творчою. Як за письменником та режисером, подальших дій якого сьогодні чекають з великою цікавістю не тільки в Україні. Сам Сенцов ділитися планами не поспішає, при цьому запевняє, що найближчим часом за нього все скажуть стопки списаних зошитів і щоденник. Йому вдалося найважливіше - привезти їх додому, тепер же справа не забариться. Раніше більшість з нас бачили Сенцова лише на фото та екранах ТБ. Цього вівторка ми з цікавістю спостерігали, який же він насправді (докладніше про захід та інші важливі питання до колишнім політв'язнів читайте на сторінках "Апострофа").
Фото: Апостроф / Олександр Гончаров
У просторому залі Українського дому зібралися сотні журналістів, десятки видань і телеканалів. Ось-ось на сцені з'являться Олег Сенцов та Олександр Кольченко. Ці люди не потребують представлення, тому куратор прес-конференції Олександра Матвійчук, координатор глобальної акції Save Oleg Sentsov, кличе їх на сцену без зайвої риторики. Лише зворушливо зізнається, що через місяці запеклої боротьби ще не до кінця вірить, що українські бранці нарешті вдома.
Сенцов і Кольченко виходять на сцену під оплески журналістів. Обидва явно хвилюються і не відразу знаходять, де кому сісти. Сенцов здається більш впевненим у собі, при цьому залишається зосередженим і скромним в емоціях. Кольченко насилу підбирає перші слова подяки.
Коли ж мікрофон переходить до Сенцова, він теж дякує активістам, пресі, українцям і всім небайдужим за межами країни. Говрят про політв'язнів, які все ще чекають звільнення в тюрмах Росії і тимчасово окупованих територій. Обіцяє робити все можливе, щоб домогтися їх повернення додому. Згадує Сенцов і про те, що за іронією долі знаходиться у цьому залі Українського дому вже втретє.
"Я займався кіберспортом. Спочатку як гравець, потім як менеджер, потім вже як організатор. Це був мій світ. І на цій сцені - он там [показує на кут майданчика] коментував події. Другий раз я тут був під час Майдану. Тут був штаб Автомайдану, і я тут працював і практично жив весь той час, крім того, коли був на барикадах. І ось я тут втретє. В житті все йде по колу, спіраллю. Як і має бути".
Фото: Апостроф / Олександр Гончаров
Після першого питання Матвійчук передає можливість ставити їх журналістам і біля стійки з мікрофоном збирається довга черга. У своїх відповідях Олег Сенцов залишається стриманим, місцями доволі різким. Деякі питання сприймає різко, що, втім, не дивно - незабаром після завершення заходу про окремі з них загудуть Facebook і Twitter. Режисер дивується питаням на кшталт "за що вас посадили?", "що ви їли?", "чи вважаєте ви себе винним?" У цій же низці відповідей підкреслює, що не тримає зла на винуватців свого затримання в Криму: "Колекціонування образ - захоплення слабких, - поміркувавши, каже Сенцов. - Якщо хочеш бути сильним, потрібно вміти прощати". У залі звучать оплески.
Два найменш улюблених питання, зізнається далі режисер, - "про що ваше кіно?" і "які ваші творчі плани?". Одразу ж пояснює чому: "Я не люблю ділитися своїми планами, можу говорити по факту. А що буде потім - немає про це сенсу говорити, тому що цього ще немає". На окремі питання Сенцов не відповідає взагалі - не коментує чуток, чиїхось думок про себе, не відкриває для журналістів особисте життя і стосунки з рідними. Та й в цілому називає себе людиною "непублічною, більше закритою". У розмовах про майбутнє додає, що планує займатися "двома найпрекраснішими речами на цій землі - знімати кіно і жити".
У певний момент у кишені Сенцова дзвонить телефон. Бадьора мелодія лунає в колонках концертного залу, сам режисер шукає мобільний, просить вибачення і розгублено намагається заглушити рингтон. Підключається до цього і Кольченко. У залі тиша. Коли смартфон нарешті затихає, його власник тихо говорить в мікрофон: "Я перепрошую, я п'ять років не бачив цієї штуки".
У в'язниці взагалі мало що можна побачити, згадує далі в своїх відповідях Сенцов. "У вихідні дивився Кисельова. Не пропускали. Розваг у в'язниці мало - цирку немає, театру немає, а тут все показують [посміхається]. Все це дуже весело. Ясна річ, вірити йому неможливо. Не знаю, ким треба бути, що в голові має бути. А так це одне задоволення. Трохи перекручене, звичайно. Але "кисіль" в цьому плані молодець".
Фото: Апостроф / Олександр Гончаров
За роки ув'язнення він був у різних установах, скрізь різні умови. Але практично всюди займався одним і тим же - читав і писав. "Я привіз 22 кг макулатури. Це листи. Жоден лист не викинув, всі привіз. Я не буду їх перечитувати, але вони мені дуже дорогі. Книги та зошити. Їх 15 штук, і всі вони списані".
За словами режисера, на сторінках зошитів - сценарії, матеріали для книг. І одна з них - збірка оповідань "Маркетер" - вийде вже у вересні цього року. Для інших знадобиться певний час: "Це не думки, це не вода. Це конкретні речі: закінчені сценарії, книги, збірки оповідань. Це рукописи, з якими вже треба працювати далі".
Перешкод у в'язниці не було, продовжує Сенцов. Писав ночами, коли було тихо, коли ніхто не заважав. Але обшуки в камері проводили кожного дня, про всяк випадок писав нерозбірливо як міг: "Коли почав голодувати, на третій день я зрозумів, що є про що писати. Я став вести щоденник. Я ж не знав, що буде далі, скільки це триватиме, на скільки мене вистачить. І я описував все, що відбувалося. Там - спогади, потоки думок... У мене дуже поганий почерк, а я намагався писати ще гірше. Розібрати практично неможливо. Так я писав 45 днів. Він є, він існує. Я не знав, чи побачить він колись світ, втім я його вивіз. І це дуже великий прокол всіх оперслужб Росії, великий привіт, хлопці!"
Фото: Апостроф / Олександр Гончаров
На цьому слові Сенцов знову згадує про інших ув'язнених і просить писати їм листи: "Для будь-якого ув'язненого, політичний він чи ні, українець чи казах, листи в тюрмі - це дуже важливо. Ти можеш день не їсти, тобі може не бути передач, з тобою можуть щось там робити, але всі чекають листів. Пишіть. Про що завгодно. Це дуже підтримує".
Коли режисерові надходить чергове запитання, журналіст підкреслює, що передає його "від простого народу". Сенцов перебиває: "Я перепрошую, а ви себе вважаєте не простим народом?" Залу проходить смішок, представник преси ніяковіє і відповідає, мовляв, ні, адже він журналіст. "А, тобто журналісти і простий народ. Я зрозумів вас. Привіт простому народові", - киває Сенцов.
Запам'яталися серед відповідей режисера і слова про свободу. Не думати про неї, згадав він вже під кінець прес-конференції, було неможливо. Проте всі ці роки він залишався спокійним і незворушним. Що правда, лише до того моменту, поки вже вдома не обійняв доньку. Що ж стосується відчуттів у перший день свободи, каже, "це один з небагатьох днів, заради яких варто жити".
