"Апостроф" поговорив із заслуженим діячем мистецтв України кримськотатарського походження, режисером, актором, а нині військовим Ахтемом Сеітаблаєвим про варіанти звільнення Криму, про його сина з російським паспортом, про геноцид кримськотатарського народу.
- Я так розумію, ви нещодавно здійснили європейське турне. Розкажіть про нього.
- Це був фільм, в якому я знімався, це були документальні свідчення про українсько-російську війну, це були фотовиставки, презентація проєкту "Кримськотатарська садиба" на території Музею народної архітектури і побуту. І це була презентація мого фільму.
- Як європейці ставляться до кримських татар?
- Вони дізнаються про абсолютно європейський народ, один із корінних народів України. Який вдруге тільки за одне сторіччя потрапляє під те, що можна назвати геноцидом – як фізичний, так і культурний. Коли окупанти намагаються знищити не тільки сам народ, а і пам’ять, те що його формує – і архітектурні пам’ятки, об’єкти матеріальної культури.
Або зробити симулякр, який спотворює, власне, історію, традицію і культорологічний ландшафт цього народу.
У сенсі впливу на наших західних друзів інструментарій освіти й інформування, створення емпатії через творчі кола, через творчий контент є прийнятним, зрозумілим і найбільш дієвим.
- Скажіть, виступ Джамали на Євробаченні підвищив інтерес до кримських татар у Європі?
- Звичайно. Дуже потужно.
- А в Криму ваше кіно зараз дивляться? Як сприймають?
- Важко казати. Сподіваюсь, що дивляться.
- Тобто ви не тримаєте зв’язок із кримськими татарами, що лишилися там?
- Ну, дивіться, мені не зовсім зручно дзвонити своїм друзям туди і питати, чи дивилися вони фільм. Те, що під 18 травня, День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, пишуть, що передивляються "Хайтарму", - це правда.
- "Хайтарма" — це дійсно дуже потужний фільм. Дивився його, як тільки він вийшов у кіно. Хотів би спитати ще про наступне. Ви якось говорили, що підтримуєте дії Володимира Зеленського як президента. Як вам його План перемоги?
- Слухайте, я діючий військовослужбовець. Він мій верховний головнокомандувач. Я не обговорюю накази верховного головнокомандувача.
- Ну, це не є наказ. Це певні пропозиції, які ще зараз обговорюють на міжнародному рівні.
- Справа в тому, наскільки вони будуть дієвими. І тут ми маємо усі докладати зусиль.
- Ну, дивіться, у цьому плані немає пункту про вихід на кордони 1991 року.
- А хіба це не апріорі? За замовчуванням. Для мене це апріорі, наприклад. Це та теза, яка взагалі не має підлягати дискусії. Це просто базове налаштування, без якого не може бути Плану перемоги. Ми маємо вийти на кордони 1991 року. І я вважаю, що верховний головнокомандувач абсолютно свідомий цього.
- Тобто ви не згодні, коли говорять, що Крим там, наприклад, мають передати в "міжнародну оренду", як спірну територію…
- Дивіться, давайте спочатку ми його звільнимо, а потім будемо дивитися. Тут не питання про те що "згодний – не згодний".
Я просто переконаний, що якщо цього не сказано в цьому Плані, то це за замовчуванням. Знову ж таки, деокупація Криму – це теза, яка не потребує нагадування.
- Як ви ставитеся до звільнення Криму шляхом наземної операції? Чи можливо це?
- Так воно так і буде. Тільки політичним шляхом не вийде.
- Говорять про те, що це можна зробити шляхом ракетних ударів по російських військових об’єктах на півострові.
- Дивіться. За усіма постулатами і за правдою життя, військовою в тому числі, місто або територія загалом вважаються звільненими, коли туди ступає нога піхотинця.
- Ваш син досі в Криму і має російський паспорт. Чи боїтеся ви, що під час наступу українських військ на півострів Селіма мобілізують і кинуть на фронт.
- На жаль, така можливість існує, але я знаю свого сина. І я знаю, як він вчинить.
- І які будуть його дії?
- Ви хочете, щоб це прочитали оті, хто в Криму? Це не смішно.
- Я вас зрозумів. Під час 53-го Київського міжнародного кінофестивалю "Молодість" ви говорили про те, що війна – це причина для інтеграції українського суспільства. Як повномасштабне вторгнення вплинуло особисто на вас?
- Я знаю Гімн своєї Батьківщини.
- Українську мову теж вивчили після повномасштабного вторгнення?
- Ні, раніше, звичайно.
- У Британії ви бачилися із Валерієм Залужним – уже коли він став послом. Ви дуже тепло відгукувалися про цю зустріч. Чи була у вас можливість бачитися також із генералом Сирським?
- Ні.
- А якби була можливість, про що б ви з ним говорили, що б йому сказали?
- Щоб я йому сказав? Побажав би здоров’я. Запитав би, чи є в нього така сама віра в нашу перемогу, як у нас всіх?
