Надія Хільська – українська акторка, яка після смерті чоловіка-військового з головою поринула в роботу. Зірка стрічок "Дільничний з ДВРС", "Обіцянка Богу", "Виклик" в інтерв’ю "Апостроф Lime" розповіла про свою роль у новому серіалі, користь роботи в кав’ярні, стосунки з театром, а також висловилася щодо реверансів міжнародної спільноти у бік країни-агресорки.
Надія Хільська
Читайте також: У фінському серіалі побачили реалістичний сценарій війни в ЄС у разі повалення України.
- Надіє, нещодавно Ви знялися у серіалі "Батьківський комітет", де зіграли негативну героїню. З режисером Павлом Тупіком знайшли спільну мову з першого дубля?
- Професійний режисер, хороша атмосфера. Щодо ролі, то у нас у всіх є негативні риси та стани, які можна сублімувати в той чи інший персонаж. До слова скажу, що коли почалася війна, я почала працювати у кав’ярні. Зі мною була дівчина, яка родом з Херсонщини. Вона колись вчителювала і розповіла мені про колаборантів з Херсонської області, своїх знайомих, яких вона впізнавала в телеграм-каналах. І для неї це було шоком. Вона знала страшні речі з життя. А згодом мені дали роль. І тепер я усвідомлювала, що граю не придуману роль. Це було дуже цікаво втілювати.
- Після роботи в кав’ярні Ви все-таки повернулися в кіно… А чи легко Вам дався період без улюбленої роботи?
- Життя акторів полягає в тому, що ми спостерігаємо за різними людьми. Побачене складаємо в скарбничку, звідки згодом черпаємо людські риси та характери. Коли я працювала в кав’ярні, у нас було дуже багато переселенців. Щодня перед очима - жива історія. Пам’ятаю, як у День Валентина до нас прийшов хлопчина. Він купив великого ведмедя, букет квітів і сидів у кав’ярні більше двох годин, а дівчина так і не прийшла. Це дуже врізалося в пам’ять. Словом, з різними історіями, сумними і веселими, я повернулася у свою професію, чому дуже рада.
"Актор має довіряти режисерові"
- Зазвичай Ви йдете суто за тим, як бачить Вашу роль режисер чи самі щось пропонуєте?
- Ніколи не сперечаюся з режисерами, абсолютно гнучка у роботі. Але хороші режисери завжди йдуть від актора. Актор має довіряти режисерові і грати так, щоб не брехати. Якщо відчуваю, що щось пішло не так, то прошу ще один дубль.
Читайте також: Акторка Наталка Денисенко показала сумку за 2500 євро і пояснила, чому не заощаджує під час війни.
- А чи доводилося відмовлятися від роботи? Маленькі і другорядні ролі Вас не лякають?
- Часом бачу, що пропозиція – це зовсім не моє, то прямо не відмовляюся, а просто кажу, що зайнята у ці дні. Справа в тому, що мені хочеться розвиватися, а бувають невеличкі ролі в серіалах. Вважаю, що якщо ти погоджуєшся на таке, то так і застрягнеш в епізодичних ролях. Тому я краще пожертвую грошима, але розвиватимусь.
- На Вашу думку, під час війни на якому рівні запити на сучасний кіносеріальний контент різних жанрів?
- Наші люди хочуть дивитися все. І драму, і комедію, і трагедію… Було б класно, якби у нас було дуже багато різноманітних серіалів. Іноді варто брати кількістю, аби обрати найкраще. Ми маємо насичувати фільмами і серіалами інтернет, аби люди шукали цікавий продукт. Якщо цього не буде, то популярністю буде користуватися те, що виготовляється в "ближнем зарубежье", як це було тривалий час. А ми ж цього не хочемо, тому треба діяти.
- А як Ви ставитеся до Держкіно? На Вашу думку, воно аморфне чи дієве?
- Я нічого не можу сказати з цього приводу. Єдине, хотілося б, аби знімалося якомога більше стрічок. Якщо проекти не тягнуть за собою двозначності, на кшталт і нашим, і вашим, то чому б ні. Якщо Держкіно цим займатиметься, то чудово.
Читайте також: Гімнастка Різатдінова вразила телеведучу своїми досягненнями в українській мові.
- Як вважаєте, українські продюсери, режисери навчилися знімати фільми без держави?
- Звичайно. Наприклад, нещодавній фільм "Коли ти вийдеш заміж" створений суто за приватні кошти. І подібних проектів дуже багато. Вони сучасні та якісні. Зараз багато хто вкладається коштами в зйомки. Варто також активніше задіювати продюсерів з-за кордону.
"Я б дуже хотіла потрапити в якусь антрепризу"
- Актори передусім розповідають про найулюбленіші та знакові ролі. А чи були персонажі, яких було важко грати морально, або й навіть фізично?
- Кожна моя роль – це про розвиток, це щоразу новий багаж знань і нові можливості. Дуже важко мені далася роль у серіалі "Виклик". Я грала одну з працівниць ДСНС. Ця роль була важка фізично, бо я носила за собою балон з киснем вагою 13,5 кілограмів, екіпірування хіміка, яке не дихало влітку і не зігрівало взимку. Це було дуже важко фізично, а відповідно морально важко витягнути. Але все це про розвиток. Коли ти можеш таке, то згодом все інше здається дрібницею. Я зараз дуже чекаю виходу нового сезону серіалу "Кава з кардамоном", бо це історичний проект. А я мріяла зіграти в історичному фільмі. Також хочу зіграти в якійсь цікавій новорічній історії.
- А з театром зараз які у Вас стосунки?
- В театрі я пропрацювала понад п’ятнадцять років. Але стомилась від репертуарного театру. Зараз я відчула свободу, не сиджу зранку до ночі на репетиціях, на яких часом ти непотрібен, маю багато вільного часу, тому, звичайно, оцінила переваги. Але театр як такий дуже люблю. Я б дуже хотіла потрапити в якусь антрепризу. Часом не вистачає емоцій, коли ти на сцені, відчуваєш енергію глядача і обмінюєшся з ним своєю. Це ні з яким кіно не можна порівняти.
Читайте також: Різатдінова заявила, що ніколи не була в шлюбі з екснардепом-утікачем Онищенком, від якого народила сина.
- Надіє, візити на вистави до колег - це про Вас?
- На вистави завжди йду до своїх колег з квітами. Зараз у мене з’явилося це бажання, бо донедавна не вистачало моральних сил виходити в люди. Мені дуже сподобався мюзикл "Кабаре" Олени Коляденко в Молодому театрі. Це просто щось неймовірне. Ми вміємо робити справді круті речі. Також я нещодавно була у Театрі Франка, де бачила вистави "Конотопська відьма" та "Співай, Лоло, співай!" з Дариною Легейдою.
- Ви вже згадали, що часом не маєте моральних сил. Як Ви заповнюєте порожнечу в серці після смерті чоловіка? Що допомагає гармонізувати себе? Чи звертаєтесь до психотерапевта чи, може, допомагають якісь тренінги, хобі, подорожі?
- Це дуже важко. Насправді з кожним місяцем здається, що стає ще важче і важче. Депресія часом не відпускає. Не хочеться вставати з ліжка, але мусиш через те, що маєш вигуляти собак, погодувати дитину, у школу відвезти. Це те, що тримає на плаву. Намагаюся себе наповнювати, слухати свій організм, тішу себе солоденьким. До речі, я трохи набрала вагу і маю таке відчуття, що скоро не поміщатимусь у кадр, але себе заспокоюю, бо це тимчасово.
В Ірландії
- А граєте Ви зазвичай антагоністок, які в житті переважно худі, як трясця…
- Так, вони зазвичай сухі та худорляві. Я трохи зараз вилажу з амплуа (сміється). Малюю картини за номерами, це також заспокоює. Я б дуже хотіла зайнятися спортом, але на це просто не вистачає внутрішніх сил. У мене був порив, коли місяць займалася важким спортом, тягала гантелі, а потім різко закинула це. У мене такий характер, коли я щось роблю, то маю це робити на 150% зі ста. І звичайно, я перегораю, особливо не будучи до цього готовою. А коли займаюся з психологом, вона наголошує, що до цілей потрібно йти маленькими кроками. А я не вмію так. Також намагаюся наповнювати себе красою, дуже люблю очима, часто їжджу кудись відпочивати. Зокрема, в гори. Це все допомагає не втратити себе.
Читайте також: Переможниця "Холостяка" з коханим після повернення в Україну стикнулися з проблемами у стосунках.
- Ваша донька бачить себе акторкою?
- Вона дуже хоче стати режисером. Зі своїми друзями знімає короткометражки, вигадує сценарії, робить розкадровки, сама монтує. Це гарно виходить, пишаюсь нею. Вона дуже сильна особистість. Ми підтримуємо одна одну.
- Ви родом з Павлограда, що на Дніпропетровщині. Спілкуєтесь з родичами?
- На малій батьківщині була дуже давно. Якось приїжджала до батьків покійного чоловіка у Дніпродзержинську. У Павлограді залишились дядьки, тітки по маминій лінії. З ними спілкуюсь суто у соцмережах. Двоюрідний брат служить.
- А з татом знайшли спільну мову чи досі не контактуєте?
- Ні, не спілкуюсь. Тато залишився в Дніпрі. Він режисер театру, в якому ми працювали. Тато не зміг пробачити, що ми пішли з театру. Справа в тому, що ми хотіли розвиватися і рухатися далі, а йому здалося, що це зрада. Він навіть не знайшов у собі сили зателефонувати мені, коли загинув мій чоловік. Тому для мене це відповідь на всі запитання.
Читайте також: Маша Єфросиніна з'явилася на публіці з чоловіком-військовим: у мережі помітили пікантний момент.
"Тато навіть не знайшов у собі сили зателефонувати мені, коли загинув мій чоловік"
- І про політику. Як Ви дивитеся на те, що США і Росія погодилися розпочати шлях до миру в Україні? Це справді крок до врегулювання ситуації?
- Я не дуже компетентна в політиці, але те, що відбувається, це не крок до миру, а наче якесь марення.
- Від світової спільноти варто очікувати подальших реверансів у бік агресора та його культури?
- Так, ці реверанси нікуди не зникали. Акторам, прихильним до Росії, дають ролі в дуже крутих проектах. Я пам’ятаю показову історію, яка заварилася навколо серіалу "Білий лотос". Сербському актору з російським громадянством Мілошу Биковичу запропонували роль в проекті. Якби не наш галас, то його б і не зняли з ролі. Тож треба боротися, не мовчати і саботувати будь-які спроби просунути щось пов’язане з ворогом.
Правда, будучи за кордоном, я ніколи не бачила російських афіш. Ми були в Мілані, де постійно їздили в таксі. І щоразу я з шоком чекала на таксі, де було написано "Иван". Думала, що це росіяни. Але якось таланило, це були люди з Молдови, які нас підтримують. В Ірландії я просто говорила з випадковими людьми, вони нас дуже розуміють, бо мали схожі моменти в історії.
Цікаві новини для вас:
