Спецпредставник Державного департаменту США з питань України Курт Волкер в інтерв'ю британській Financial Times заявив, що Росія намагається "заморозити" конфлікт на Донбасі. Якщо Москва й надалі не піде на поступки, ситуація буде погіршуватися, попереджає представник Держдепу, і Кремлю навряд чи сподобається розрив дипломатичних і економічних відносин зі США. Російський політолог Лілія Шевцова на цьому етапі називає це риторичним шантажем Вашингтона – США шукають способи тиску на Москву, а Кремль роздумує про шляхи відходу з Донбасу. Про шанси на успіх цієї тактики Шевцова розповіла у своїй колонці для "Апострофа".
У найближчій перспективі відносини між США та Росією будуть визначати кілька "констант". Давайте перерахуємо їх:
- взаємна недовіра між Вашингтоном і Москвою та надзвичайно високий рівень їх взаємної підозри;
- консенсус американської еліти в її ставленні до Росії як до ворога, що стало наслідком перетворення Росії на політичний фактор всередині Америки;
- обмеження самостійності президента Трампа в його політиці щодо Москви і широкі повноваження антиросійські налаштованого Конгресу в цьому питанні.
Усе це не дає підстав говорити, що відносини між США та Росією в найближчій перспективі можуть увійти у фазу нормалізації, а, тим більше, активної співпраці. До речі, на цей раз Москва зацікавлена в зниженні градусу конфронтаційності у відносинах з Вашингтоном – але без втрати обличчя. Однак поки що немає можливості для такого маневру. Тому можна очікувати, що ці відносини будуть нагадувати "сльотаву осінь", але без бажання обох сторін перетворити їх на "холодну зиму". Принаймні, до кінця путінського правління. Варто враховувати й те, що Трамп у своїй політиці буде більш непередбачуваний, ніж Путін.
Питання постачання Вашингтоном летальної зброї Україні поки не отримало однозначної підтримки в американській адміністрації. Сама ця ідея, швидше, є фактором американського тиску на Москву з метою змусити Кремль піти на розумний компроміс у пошуках виходу з конфлікту на Донбасі. Але не можна виключати, що слідом за подарунком, який нещодавно привіз до Києва глава Пентагону Джеймс Меттіс, Вашингтон піде ще на один подарунок, який має дати зрозуміти Москві серйозність американських намірів. Але поки, судячи з усього, Вашингтон побоюється, що поставки летальної зброї (а, отже, і американських військовослужбовців для його обслуговування або тренування українських військових) можуть призвести до ескалації напруженості у відносинах з Москвою, чого Вашингтон не бажає.
Місія ж [спецпредставника США щодо України] Курта Волкера і його бліц-переговори з цілою низкою сторін, включаючи [радника президента Росії Владислава] Суркова, означає спробу тиску Вашингтона на Москву з метою, по-перше, розпочати реальний, а не імітаційний процес вирішення конфлікту на Донбасі, і, по-друге, визначити, наскільки Москва готова шукати компроміс і в чому буде його зміст.
Волкер дав зрозуміти, що Вашингтон розуміє, що мінський процес не дає і не дасть результату. Але Вашингтон не збирається ховати цей формат – США зовсім не збираються брати на себе всю відповідальність за вихід із війни. Волкер і команда "дорослих хлопців", що стоїть за ним (в першу чергу Меттіс), будуть намагатися знайти механізм тиску на Москву, при цьому змушуючи Берлін і Париж демонструвати більше активності. Поки Волкер намацує механізм пресингу, загроза ускладнення відносин з Москвою і навіть розриву цих відносин являє собою риторичний шантаж. Звичайно, Вашингтон не збирається цього робити. Це суперечить американській практиці мати постійні канали спілкування з Москвою, перешкоджаючи її ізоляції. Американська сторона вважає, що ізоляція Росії тільки посилює її агресивність. Але є і більш серйозний інструмент пресингу на Москву – введення в активну дію санкційного пакету, схваленого Конгресом.
Правда, поки незрозумілі можливості відступу для Москви. Мабуть, Кремль ще в роздумах. Саме тому Сурков на зустрічі з Волкером продовжував твердити про необхідність "політичного треку", тобто поступок Києва з політичних питань. Виходить, Москва все ще знаходиться у межах колишнього підходу до ОРДЛО.
Я думаю, що показником того, наскільки Москва згодна йти на компроміс, будуть переговори з проблеми припинення вогню і розведення військових формувань на 10-20 км від лінії зіткнення.
Але ж зрозуміло, що тут є питання, на яке поки що немає відповіді. Мова йде про те, що гарантувати реальне розведення можуть тільки миротворчі сили. А для їх формування і застосування є десятки перешкод. Про це дуже детально розповів нещодавно колишній прем'єр-міністр України Євген Марчук.
Отже, ось висновок: ми маємо нову ситуацію і спробу Вашингтона взяти на себе більш активну роль в переговорному процесі й готовність більш активно тиснути на Москву. Але незрозуміло, наскільки Кремль готовий відступити і в чому конкретно. Для Кремля ОРДЛО – це головний біль і непотрібний тягар. Але відмова від тягаря буде втратою обличчя, чого Кремль напередодні виборів не може собі дозволити.
