На саміті країн Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), який 6-11 листопада проходитиме у в'єтнамському Дананзі, може відбутися нова зустріч президентів США і Росії Дональда Трампа і Володимира Путіна. Про це американським журналістам розповів сам Трамп, зазначивши, що на цій "дуже важливій" зустрічі можна підняти, зокрема, питання України. Російський політолог Дмитро Орєшкін дав "Апострофу" прогноз, чи будуть досягнуті якісь домовленості щодо цієї теми.
Ця зустріч назріла: у обох сторін є що сказати і що запропонувати. Найбільше назріли, звичайно, для Америки дві проблеми - Сирія і КНДР. Північну Корею Трамп хоче задушити санкціями, а Росія не дає. Головна проблема для КНДР - не рівень життя населення (на населення вони плювали), але їм для роботи промисловості, в тому числі оборонної, потрібна солярка. І солярку їм постачає Росія: здається, щонайменше п'ять кораблів із російських портів прийшли з вантажем солярки в Північну Корею, порушуючи накладені Вашингтоном санкції. І тут Трамп потребує допомоги Путіна. Вірніше, не те щоб допомоги - а того, щоби Путін поводився відповідно до рішень ООН. Росія, може і з застереженнями, але підтримала її рішення, і тим не менше продовжує підгодовувати цей режим пальним.
Трампу треба, дивлячись в очі, пояснити, чому така політика загрожує Путіну надалі. Мені здається, Трамп уже розуміє, що з Путіним безглуздо домовлятися, як з Ангелою Меркель або керівниками Канади, Ізраїлю чи Британії: він зобов'язань, підписаних на папері, не виконує, тому що вважає їх формальними. Він розуміє тільки домовленості за поняттями, які полягають в наступному: якщо ти робиш так, то отримуєш по цьому місцю. Дуже точно треба вказати, по якому місцю і що саме ти отримуєш: ногою сюди або кулаком сюди. Напевно, в Трампа є якийсь набір такого роду засобів тиску.
З КНДР, до речі, теж Путін зацікавлений у вирішенні, тому що режим північнокорейський відморожений. Не дай Бог він бабахне своєю ракетою, і вона полетить не в бік Гуама, а в напрямку Владивостока. Якимось чином ситуацію з відмороженим Кім Чен Ином потрібно регулювати. Тут є хоча б тінь якогось загального інтересу.
Значно більш зрозумілий спільний інтерес є в Сирії: Путін туди вліз, Асада захистив, і тепер незрозуміло, що робити далі. У будь-якому випадку, напевно, Росія там буде присутня. Тому що якщо російські силовики, явні і неявні - тобто з міністерства оборони і ПВК Вагнера відповідно - звідти підуть, мине кілька місяців і Асада не буде як політичної фігури. Або його вплив буде поширюватися на 7% території Сирії. Це в Москві розуміють. Але розуміють також, що сидіти там надзвичайно дорого. Тому в інтересах Росії залишити там якусь групу швидкого розгортання і піти. Але влізти-то легко, а вилізти - важко.
Перемоги, яких там досяг Путін, теж значною мірою умовні. Тому що, наприклад, Ракку взяли американці і їх союзники. Тут є гостра необхідність у діалозі і з боку Кремля, і з боку Вашингтона: треба якось розмежувати сфери відповідальності. На цій политій кров'ю божевільній землі провести лінію і сказати: "За цю лінію відповідають Вашингтон і його ландскнехти, а за цю - Росія і її ландскнехти". Є, про що домовитися лідерам двох держав.
Де зовсім складно знайти точки дотику, так це Україна. Напевно будуть про це говорити, але навряд чи домовляться. Не в образу буде сказано, Україна для Трампа - не першочерговий головний біль. А якщо і головний біль, то пов'язаний в основному з Манафортом. Є ну дуже слабкий натяк на те, що обом сторонам треба би конфлікт в Україні підзаморозити - щоб поменше було вбивств по обидва боки, а далі видно буде. США щодо України вже зробили свій крок, Волкер досить ясно і досить жорстко все сформулював. Путіну це не подобається - значить, буде скаржитися. Давайте, мовляв, по-нашому, введемо міжнародних спостерігачів на лінію розмежування. Думаю, що Трамп погоджуватися не буде. Або буде погоджуватися, але на якихось умовах: скажімо, розмінюємо Україну на Північну Корею. Для Трампа важливіша Північна Корея, не в образу українцям буде сказано.
У будь-якому випадку, двом цим лідерам є сенс зустрітися. При тому очевидному розумінні, що в Путіна ситуація гірша у довгостроковій перспективі. Тому що в Трампа економіка зростає, а в Путіна падає. Але в Путіна легша ситуація в тому сенсі, що що б він не зробив, чим би не поступився, яку б тему не провалив, все одно у російських ЗМІ це буде подано як перемога. А в Трампа ситуація діаметрально протилежна: він повинен домогтися абсолютно очевидних якихось виграшів для Америки, щоб його критики стулили пельки і сказали: "Ну ось, тут, нарешті, він зробив розумний крок". У цьому сенсі Путіну набагато легше поступатися, ніж Трампу.
