"Парад" у Донецьку: діти в камуфляжі, Моторола на танку і куплені в супермаркеті "діди"

З початку травня жителі окупованого Донецька були свідками ледь не щоденною репетиції так званого "параду" військової техніки. Центральну дорогу міста, вулицю Артема, постійно перекривали, незважаючи на години пік. Проводили репетиції за участі техніки, що залишала на асфальті глибокі дірки від гусениць і не менш глибокі сумніви в душах донеччан у тому, що ці ушкодження коли-небудь усунуть. Втім, до знівечених доріг у Донецьку вже два роки ставляться буденно. Сліди танкових гусениць — вже давно сумна "візитна картка" окупованого міста.

Поки в центрі окупованого Донецька проводили репетиції "параду", на околицях міста стріляли. Жителі нецентральних районів звично нарікали: у центрі — паради й урочистості, а у нас — вибухи і дрижать будинки. "Які паради, коли війна йде, коли людям жити нема за що? — обурювалася старенька мешканка селища шахти "Жовтневий рудник". — Краще б вони ту техніку продали та людям їжі купили!"

Мешканка "Жовтневого" виглядає цілком по-ветеранськи — за її словами, їй майже 90 років. Про війну з німцями вона говорить неохоче — мовляв, багато чого забулося. Про те, що відбувається нині, теж не особливо любить розмірковувати. "Про мир треба думати, щоб маленькі дітки війни не знали", — каже старенька і йде в свій крихітний будиночок за розбитою обстрілом дев'ятиповерхівкою на Колгоспному проспекті.

Але забути про війну донецьким дітям не дадуть батьки. На”параді” на честь 9 травня десятки дітей — від піврічних і старші — були одягнені у військовий камуфляж. Крихітні гімнастерки, спіднички, пілотки, кирзові чоботи на однорічних малбках викликали змішані почуття у оточуючих. З одного боку, миловидний хлопчик у візку і крихітних "кирзачах" виглядав зворушливо, з іншого — тривожно. Повзунки військової забарвлення "дубок" змушували думати про те, що у візках та на руках — майбутні солдати. Не лікарі, не космонавти, не вчителі... Не винахідники машини часу, врешті решт, які, можливо, могли б коли-небудь зганяти в 1941-1945-й, і подивитися своїми очима, як же воно все насправді було, щоб потім розповісти усім...

Сьогодні "Республіка" живе війною. "Солдат не шкодувати, баби ще народять" — сказав колись хтось з російських воєначальників — чи то Жуков, чи то Ворошилов. В окупованому Донецьку, на жаль, цю фразу сприйняли буквально. Малюків — майбутніх солдатів — фотографують з прапорами СРСР, з автоматами або на руках у тата-бойовика. І хлопчиків, і дівчаток. Трохи моторошно.

Прапори СРСР, до речі, можна було не шукати в загашниках музеїв — жвава торгівля ними розгорнулася на підступах до центральної площі Леніна. "Прапор СРСР — 250 рублів, маленький прапорець — 60. Проста "георгіївська стрічка" — 30, а складена в квітку — 120 рубликів", — примовляли дівчата-продавчині. Брали "просто стрічки” і маленькі прапорці — економили.

Радянські майоріли прапорці в руках і на автомобілях, які везли громадян на так званий "парад". Особливо сюрреалістично виглядали прапори з написом "СРСР" на машинах з литовськими або польськими номерами, а також напис "Спасибі дідові за перемогу!" на новенькому "Рено".

Везунчикам в авто заздрили пасажири нечисленних тролейбусів і маршруток. Як водиться, ніхто не здогадався збільшити кількість пасажирського транспорту у "святковий" день. Забиті на кінцевій зупинці людьми тролейбуси пролітали повз зупинки, не відкриваючи дверей, маршрутки шукали обхідні шляхи, а на мостах через річку Кальміус навіть утворювалися затори. У результаті цього значна частина людей прибула на "парад" вже після його закінчення.

Сам "парад" пройшов швидко — вклалися в півгодини. Приймав його не "головнокомандувач" Олександр Захарченко, як у минулому році, а "міністр оборони ДНР" Володимир Кононов. Сам Захарченко в цивільному вислухав доповідь "міністра", який у своїй промові заявив про те, що "в сусідній Україні старі посібники фашистів і їх спадкоємці марширують по містах і селах", і, посміхаючись, стежив за технікою, якої налічувалось аж 45 одиниць — САУ "Гвоздика", "Катюші", "Гради", БТРи та БРДМи, гаубиці, міномети та інший дріб’язок. На одному з танків помітили бойовика Моторолу, а ось іншого розпіареного персонажа на прізвисько Гіві на так званому "параді" не бачили.

Колонами пройшли "МНС-ники" і "МВС-ники", "курсанти військового училища" і бойовики. Запрошений оркестр бадьоро зіграв усі відомі військові пісні, втуливши поміж них і неофіційний гімн Російської імперії "Слався, слався, ти Русь моя" з опери Михайла Глінки "Іван Сусанін" (інша назва — "Життя за царя"). Еклектичності додавали пенсіонери, які співали радянських пісень воєнних років, тримаючи при цьому в руках російський імператорський прапор-триколор.

Слідом за "парадом" техніки і військ пройшов "Безсмертний полк", який, вочевидь, за російською та кримською традицією, ніс не тільки портрети родичів, котрі справді воювали, але і сторонніх для учасників акції людей. Фотографії для створення штандартів можна було купити в поліграфічних магазинах,а в супермаркетах вони взагалі продавалися вже готовими — з палицею і дощечкою для кріплення. Під час проходження "Безсмертного полку" глядачі кричали "Спасибі!" — чи то фотографіям, чи то тим, хто їх ніс. Серед фотографій загиблих у Великій Вітчизняній війні було кілька портретів бойовиків.

Щойно пройшов "полк", як на площу Леніна вийшли наступні учасники "параду" — підрозділи комунальних служб. Їх помаранчеві жилети внесли легкий дисонанс у загальну атмосферу "свята", але площа і прилеглі території були прибрані за лічені хвилини. Крім, звичайно, відбитків гусениць на бруківці.

Ніхто з іменитих гостей з Росії до Донецька не приїхав. Навіть постійний учасник таких заходів, співак Йосип Кобзон, проігнорував захід, обмежившись вітальною телеграмою. З-поміж більш-менш відомих "зірок" естради чекали лише співака Джанго.