Українські військові протягом останніх днів звільнили декілька населених пунктів у Харківській області. Однією з найгарячіших точок регіону залишається Ізюмський напрямок. Ворог постійно обстрілює цю місцевість з усіх видів зброї, яку має на цьому напрямку. Та попри постійні атаки, Захисники впевнено їх відбивають атаки та подекуди переходять у контрнаступ. Натомість рашисти через постійні невдачі та неспроможність просунутися вперед гатять по позиціях військових та по населених пунктах із забороненої зброї. Їхні обстріли дедалі частіше нагадують агонію.
Що зараз відбувається на Харківщині та чи можливий повторний штурм Київщини рашистами - в ефірі Апостроф TV розповіла заступник командира Добровольчого батальйону "Карпатська Січ" МАРІЯ ЧАШКА.
– Що зараз відбувається у регіоні? Яка ситуація на Харківщині?
– Ситуація стабільно напружена, я б сказала. Наші вороги постійно тримають в напрузі всю лінію зіткнення, проте ситуація щораз більше і більше стає на нашу користь.
Постійно відбуваються обстріли – і не лише прицільні, і не лише атаки, і не лише спроби прориву. Це хаотичні обстріли. Дуже часто відбуваються обстріли населених пунктів, в яких навіть немає військових або небагато військових. Дуже часто відбуваються абсолютно незрозумілі артилеристські обстріли, які виглядають скоріше як агонія нашого ворога.
І якщо весь попередній період у нас на Харківщині на Ізюмському напрямку ми постійно стримували і відбивали якісь атаки, якісь напади, якісь спроби прориву, то за останні дні ситуація дуже серйозно змінилася. Ми можемо говорити про наш добровольчий батальйон "Карпатська Січ", який знаходиться в одній з найгарячіших точок під Ізюмом. Ми бачимо, що ми щодня не лише відбиваємо якісь атаки, але й робимо успішні спроби знищення ворожої техніки. Практично щодня нам вдається підбити якусь ворожу техніку, перекрити якісь їхні напади артилерії і стабілізувати ситуацію, або навіть бути у дуже виграшній ситуації щодо ворога.
Ті обстріли, які відбуваються зараз, виглядають скоріше як агонія. Якщо раніше наші вороги на Ізюмському напрямку робили лише спроби атак, то зараз ситуація вже така, що ми бачимо, що вони окопуються та готуються до оборонних боїв. Тобто вони теж розуміють, що ми настільки вже зміцніли, настільки вже маємо військового вміння, техніки, людей і духу, аби переходити до контрнаступу. Вони це усвідомлюють і готуються до оборонних боїв. Водночас вони абсолютно хаотично обстрілюють наші позиції (батальйону "Карпатська січ") і мирні населені пункти, які поруч із нами.
Зокрема, зовсім нещодавно було кілька дуже потужних авіаційних обстрілів по місту Барвінкове, яке знаходиться майже на лінії зіткнення з ворогом. На жаль, було пряме влучання у житловий будинок, де загинула сім'я цивільних людей. Це велика трагедія, тому що коли військові воюють між собою - це одна історія. Але коли відбувається обстріл цивільних і гинуть цивільні люди - це вже не йде ні в які рамки.
На початку війни наші бійці у переважній більшості не мали військового досвіду, а просто мали бажання воювати, захищати Україну, стояти, скільки це можливо, скільки буде потрібно і боротися з ворогом. Проте зараз ми вже набули військових знань і досвіду, зміцніли, отримали більше зброї. І тому ситуація справді змінюється.
Зараз є критичний переломний момент, коли ми не лише обороняємося, але й дуже успішно робимо перші спроби контрнаступу. Я переконана, що вони і далі будуть продовжуватися.
– З чим вам доводиться стикатися на війні? Чим по вас гатить ворог і як він себе поводить?
– Ворог використовує абсолютно всі види озброєння. Використовує далекобійну артилерію, дуже часто використовує авіацію. По наших позиціях ворог використовує заборонені види озброєння – всі, які тільки можна уявити.
Часто обстрілюють нас фосфорними снарядами. Ми всі знаємо, що це абсолютно заборонено, але на це ніхто не зважає. Ми вже знаємо, що таке може відбуватися, вживаємо заходів захисту проти цього. Працюють і 120 мм міномети, і гаубиці, і авіація. Тобто ворог не гребує абсолютно нічим, завдаючи ударів й по цивільних об'єктах.
– Повідомляють також про ракетні обстріли.
– Так, це відбувається майже щодня. Точніше, майже щоночі.
– Це які ракети? Ті, що вони випускають з Каспійського моря, чи це щось інше?
– Ми не можемо однозначно сказати, звідки і які саме вони випускають ракети. Ми бачимо, як це працює, відчуваємо це на собі. Проте інформація, звідки саме вони випускають ракети, нам не відома.
– Зараз від ракетних ударів страждають Одещина й Миколаївщина. Прилітає і на Полтавщину. Це може теж бути агонія? Це така реакція на те, що їм поламали зуби та вже не дають просунутися?
– Безперечно, саме так ми і вважаємо. Ми вже стикалися з такою ситуацією під Київщиною, коли наш добробат "Карпатська Січ" захищав від них Київ. Зокрема, ми тримали позиції під Ірпенем. Коли вони відчули, що вже здають, не мають більше сил не те що наступати, а й оборонятися, то за добу перед виходом із Бучі вони проводили шалені обстріли: хаотичні, з усіх видів зброї, яку мали, аби знести все з лиця Землі. От ситуація під Ізюмом зараз виглядає приблизно так само. Виглядає це як агонія перед відступом.
– Тобто можна сподіватися, що вони заберуться з півдня та сходу України, як свого часу з півночі?
– Ми думаємо, що найближчим часом саме так і буде, оскільки є великі успіхи у ЗСУ у відбитті населених пунктів по Ізюмському напрямку. Ми бачимо, як вони постійно звужуються... Вони починають потрапляти на цьому напрямку у напівкільце. Я думаю, що це лише питання часу.
– Навіщо їм Ізюмський напрямок? Чому вони такі активні тут?
– Це план-мінімум. Не змігши захопити Київ, вони хочуть виконати план-мінімум і замкнути Донецьку й Луганську області, і захопити територію аж по Херсон. Ми вже бачимо, що це для них також не реально. Вони цього не зможуть зробити.
– Ви зазначили, що дуже багато людей прийшли воювати, не маючи досвіду. Зараз вже третій місяць війни. Який бойових дух, чого навчилися, який досвід тепер маєте?
– Загалом наш добровольчий батальйон "Карпатська Січ" має досвід війни ще з 2014 року. Проте тоді ми мали не так багато бійців. Значна кількість тих, хто тоді служив у нас в "Карпатській Січі", з перших днів пішли служити в різні підрозділи ЗСУ.
Зараз до нас прийшло багато добровольців, які справді були без військового досвіду. Ті наші бійці, які вже мали досвід, проводили вишкіл для людей. Але часу в нас було зовсім небагато, і фактично майже без військового досвіду 80% нашого підрозділу заступили на позиції на Харківщині. Спочатку під Ірпенем, а потім на Харківщині.
Вже більше місяця – місяць і сім днів – ми утримуємо позиції під Ізюмом у найгарячішій точці. І до цього часу я бачу, як весь наш склад – і командний, і рядовий – перетворюється на дуже хороших, професійних, якісних військових. Але найважливіше, що в нас надзвичайно сильний дух і бажання перемоги.
У нас є дуже багато добровольців, які готові стояти до останнього дня війни, незважаючи на те, що добровольці не отримують заробітних плат, вони практично не мають соціального захисту, якого хотілося б. Проте бажання перемогти, знищити нашого одвічного ворога в нас настільки велике, що ми не зважаємо ні на що. Будемо однозначно воювати до перемоги.
– Багато представників влади казали, що ворог ще може повернутися під Київ. Як ви оцінюєте таку ймовірність?
– Імовірність завжди залишається, тому що ми знаємо, що в них амбітні плани. Безперечно, ця війна – це вже не просто фізична війна на знищення. Це війна ідеологічна. Ми розуміємо: або ми їх, або вони нас. У них немає варіантів, вони себе загнали в глухий кут, і вони навіть уявити собі не можуть, що вони можуть програти Україні.
Але я твердо переконана в тому, що розвиток ситуації під Києвом буде дуже сильно залежати від того, як складатиметься ситуація у нас на Харківщині. Їм доводиться постійно сюди підтягувати нові й нові сили - техніку, і живу силу. Відповідно, це дуже сильно розбиває їхні плани на Київ та будь-які інші території.
Звичайно, треба бути готовими і не розслаблятися. Але я переконана, що завдяки успіхам на сході якісь активніші дії в напрямку Києва стають щораз менш імовірними.
