Президент України доручив уряду розробити план дій щодо збереження національної ідентичності українців у Росії, які проживають на історично населених ними землях – мова за Бєлгородську, Брянську, Воронезьку, Курську та Ростовську області РФ, а також Краснодарський край. Для чого було підписано цей указ, скільки в ньому звичайного тролінгу, а скільки – справді корисних ініціатив, які цілком можуть бути реалізовані – з'ясовував "Апостроф".
Частки жарту
Після оприлюднення президентського указу №17/2024 "Про історично населені українцями території Російської Федерації" соціальні мережі просто вибухнули коментарями. Хтось щиро веселився: мовляв, ого, який тролінг! Путін розповідає про те, що українців ніколи не було, в росії йдуть розмови про повернення Аляски, а тут ми такі: нагадуємо про споконвічно українські землі. Хтось обурювався – мовляв, що за популізм у розпал війни, треба бути серйознішим.
Читайте: Множинне громадянство та історичні землі: чому ідеї Зеленського розбиваються про невирішені проблеми
Однак, як кажуть, у кожному жарті є частка жарту. Документ насправді цілком серйозний, і містить положення, на які за всі роки незалежності мало хто звертав уваги. Так, з 2006 року діє Український інститут національної пам'яті, але діяльність цього органу виконавчої влади має суто внутрішні функції.
Посилення уваги українського суспільства до своєї історії, вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті, заходи щодо увічнення пам'яті учасників національно-визвольних змагань, жертв Голодоморів та політичних репресій. Проведення декомунізації. Власне, все.
Але щоб на весь світ заявити: а ось вони ми, українці, жили і живемо і на Кубані, і в Курській області, зараз ми розповімо вам всю правду про фальсифікацію історії з боку офіційної Москви, і об'єднаємо всіх українців світу – такого ще не було. Тепер є.
"Треба розуміти, що указ №17/2024 опублікований у День соборності України. І це насамперед політичний крок. Нагадування, що українців у всьому світі живе близько 60 мільйонів людей. І ми, на відміну від росіян, поводимося культурно: не вторгаємося на чужі землі, не висуваємо якісь територіальні претензії. А всього лише нагадуємо – на території країни-агресора, наприклад, живуть етнічні українці, і необхідно захищати їхні права. І саме в цьому сенс цього указу", - каже "Апострофу" директор Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко.
Слід зазначити, що в указі прописано багато правильних речей:
- збирання та вивчення фактів та свідоцтв про злочини, утиски, скоєні проти українців на територіях росії;
- розвиток взаємодії між українцями та поневоленими росією народами;
- підготовка та розповсюдження матеріалів про понад 1000-річну історію української держави;
- висвітлення у навчальних програмах правдивої історії етнічних українців на історично населених ними землях у межах рф.
Виникає питання – а невже це не можна було робити раніше?
"Ні. Просто це було мало актуально. Давайте пригадаємо, що до 2014 року росія вважалася цілком дружньою державою, у нас же зі сходу України більшість військових частин були виведені. Потім – руки не доходили. Знову ж таки, тут багато залежить від особистості лідера країни, його рішучості. Зеленський зміг це нарешті зробити, нормально потролив. А захоплювати Кубань чи Бєлгородщину ми, звичайно, не будемо: Україна поважає територіальну цілісність росії у межах 1991 року", – каже "Апострофу" експерт Українського інституту майбутнього, колишній співробітник СБУ Іван Ступак.
Клин клином
Якщо вірити російській статистиці, то за останні двадцять років чисельність українців на території росії зменшилася більш ніж на дві третини: з майже трьох мільйонів (2942974 особи за переписом 2002 року) до менше 900 тисяч (884007 осіб за даними перепису 2021 року).
"Очевидно, поки російські пропагандисти розповідали байки про утиск російськомовних в Україні, російська влада проводила політику щодо асиміляції українців. Інакше чим пояснити такі результати? Хотілося б, щоб у результаті реалізації президентського указу були розкриті всі різнопланові методи, за допомогою яких Кремль здійснює антиукраїнську асиміляторську політику. У зв'язку з цим варто звернути увагу не лише на перелічені в указі прикордонні регіони, а й на Далекий Схід, інші місця компактного проживання українців" , – розповідає "Апострофу" історик та письменник Дмитро Шурхало.
Тут слід зазначити, що у президентському указі №17/2024 справді є певні недопрацювання. Йдеться у документі лише про Кубань, Стародубщину, Північну та Східну Слобожанщину в межах сучасних Краснодарського краю, Білгородської, Брянської, Воронезької, Курської та Ростовської областей.
Кубань - це так званий Малиновий клин (розповідають, мама колишнього губернатора Краснодарського краю російською взагалі не розмовляла). Але були ще Жовтий клин – середнє та нижнє Поволжя (за кількістю переселенців українці там були на другому місці після німців). Сірий клин – Південно-Західна Сибір та Північний Казахстан. І найбільший - Зелений клин, власне весь нинішній Далекий схід рф.
І з погляду історичної справедливості, дію указу №17/2024 просто необхідно пролонгувати на вищезгадані території. Тим паче, ситуацію там терміново потрібно покращувати. Як і на Кубані, Стародубщині та російській Слобожанщині.
"Там живуть переважно нащадки людей, завдяки яким ці землі називають у нас етнічно українськими. Але їхня українськомовність там сильно деградувала, а в сенсі ідентичності – все ще гірше. Під час переписів населення абсолютна більшість із них називає себе росіянами", – розповідає "Апострофу" експерт Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, колишній співробітник Українського інституту національної пам'яті Максим Майоров.
За його словами, за фактом найбільш українськими регіонами в росії (не рахуючи міст типу Москви), є російські території "вахтовиків", які знаходяться за полярним колом.
"Вони українські через діаспори, які сформувалися відносно пізніми міграціями з самої України у другій половині XX століття і на початку XXI століття. Тобто не встигли русифікуватися", - каже Максим Майоров.
До речі, як розповідав свого часу "Апострофу" Руслан, один із керівників партії "Пора" в Івано-Франківській області, у 70-х роках до Сургута (Ханти-Мансійський АО) кожні півроку літав літак зі спеціалістами та випускниками Івано-Франківського інституту нафти та газу. Багато хто потім там осідав, заводив сім'ї, ставав місцевими депутатами. І зрештою там здійснили ідеологічну диверсію: зараз прапор Сургута – жовто-блакитне полотнище із чорно-бурою лисицею (типу замаскували). А в Ямало-Ненецькому АО, де видобувається до 70% російського газу, близько 70% мешканців – українці.
Гарний орієнтир
Враховуючи, які внутрішні процеси відбуваються зараз у національних республіках росії (з недавніх прикладів – події в Башкортостані), указ "Про історично населені українцями територіями Російської Федерації" може мати цілком прагматичний характер.
"Так, указ – це здебільшого тролінг. Але з натяком. Якісь ідеї мають тенденцію до матеріалізації. Ось згадаємо Холмогорова, автора терміна "російська весна", філософа Дугіна. Чому вони кажуть, що треба знищити Україну як таку? Небезпечний сам дух українства, наша альтернатива розвитку. Україна – це нова точка тяжіння, ми йдемо в Європу, стаємо країною-визволителем. А у росії немає жодної перспективи, їм нема на кого орієнтуватися. І я зовсім не здивуюсь, якщо з часом росіяни говоритимуть, що у них насправді прабабуся з Полтави, а самі вони ось уже 30 років вшановують Бандеру", – каже "Апострофу" політолог Тарас Загородній.
Що стосується реакції росії, то тут слід очікувати чергового сплеску істерії та ненависті. Наприклад, від того ж Медведєва, який знову почне погрожувати ядерним кийком.
"Указ уже почав викликати деяку турбулентність у російському політикумі. Жовч, бризкання слиною… А чим більше істерики, тим більше вони робитимуть помилок. Зокрема й на фронті", – каже Іван Ступак.
А резюмуючи, слід зазначити, що коли росія почне розпадатися, Україні цілком доречно мати прекрасні відносини з новими державними утвореннями. У яких, наприклад, видобувається 70% російського газу та 70% мешканців якого – етнічні українці. Або з регіоном, у якого на гербі та прапорі – жовто-блакитне полотно. Нехай хоч і з чорно-бурою лисицею.
