У вівторок, 19 липня, в столиці Ірану Тегерані зустрілися президент Ібрагім Раїсі, верховний лідер країни Алі Хаменеї, президент Туреччини Реджеп Ердоган та російський диктатор Володимир Путін. Офіційним приводом переговорів стало обговорення сирійського питання. Утім сторони обговорили багато інших моментів, які зокрема, стосувалися й України. Про те, чи отримав господар Кремля від поїздки те, що він хотів, читайте в матеріалі "Апострофа".
Жорсткий Ердоган
Попри те, що заявленою темою розмови між очільниками Ірану, Туреччини та РФ було сирійське питання, господар Кремля Путін під час візиту в Тегеран переслідував кілька цілей. Зокрема, йому було важливо спростувати тезу про власну ізоляцію та нерукоподатність. Тим паче, з початку широкомасштабної агресії Путін спромігся лише на один візит - до Таджикистану. Не найвидатніший зовнішньополітичний успіх, чи не так? Тегеранська зустріч посприяла частковому спростуванню згаданої тези. Проте ціллю диктатора, звісно, було не лише це: він шукав об'єднання проти санкцій, правильного інформаційного вихлопу та можливості пошантажувати Захід.
Але під час переговорів проявилися абсолютно різні та суперечливі інтереси Туреччини, Росії та Ірану, каже "Апострофу" директор Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Богомолов.
"Росіяни в основному вирішують поточні проблеми, які в основному спричинили їм ми зараз: у них нема союзників, підтримки, потрібна зброя, а тому з'явилася історія з безпілотниками. Турки ж давно намагаються вирішити курдське питання, провівши чергову прикордонну спецоперацію і створивши "пояс безпеки", іранці давно перебувають у затяжній ізоляції і зараз намагаються посилити свій вплив, користуючись ситуацією", - відзначає експерт.
З ним погоджується директор Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос.
"Ердоган прибув на зустріч зі своїм інтересом: Туреччина хоче провести на півночі Сирії військову операцію, відсунувши від кордону війська Башара Асада та курдські підрозділи. Проти такої операції виступають Іран і Росія, і основні розмови в Тегерані точились саме довкола неї. На полях зустрічі в Тегерані відбувались різні обговорення, і кожна зі сторін намагалась справити хороше враження на інші сторони: турки хотіли залучити до співпраці Іран. Так само цього хотіли і росіяни. Інтенсивним був діалог між росіянами та турками. До речі, дуже вірогідно, що при цьому обидві сторони тримали "дулі в кишені", хоча зовні все було ніби пристойно", - вважає експерт.
Варто нагадати, що Туреччина бажає усидіти на двох стільцях, займаючи половинчасту позицію. Так, незважаючи на те, що Туреччина є країною НАТО, вона не підтримує санкції проти Росії, проте поставляє зброю Україні. Окрім цього, Анкара протягує себе в якості посередника на переговорах між Москвою і Києвом щодо вивезення пшениці із заблокованих через війну українських портів.
Ігор Семиволос звертає увагу на кричущий випадок приниження російського диктатора, яким стала зустріч Ердогана з Путіним: перший змусив російського диктатора чекати, про що одразу повідомила турецька агенція Anadolu, тобто турки не впустили нагоди похвалитись.
"Цей випадок - своєрідне алаверди на подібні речі з боку росіян, які садили Ердогана біля портрета Катерини ІІ. Також Путін неодноразово змушував чекати і самого Ердогана. Тут важливо, що турецький президент виглядав доволі впевнено, на відміну від минулого року, коли після Сочі сторони розійшлись практично без результатів і Ердогана це страшенно роздратувало. Тепер же він нав'язує свої правила гри, змушуючи говорити на теми, які його цікавлять, шукати варіанти, які могли б його задовольнити, при цьому сам він нічого не пропонує, користуючись своєю незамінністю. Чого варта лише подяка Путіна за посередництво у питанні з українським зерном. Що це, як не спроба сподобатись Ердогану?", - відзначає Семиволос.
В обставинах, що склалися, єдине, що Путін може запропонувати партнерам, – свою частку в "сирійському пирозі". На її утримання у Москви немає ресурсів, а через вимушене скорочення контингенту – вже й не буде мати. Тож цю частку потрібно терміново "продати" – адже потім доведеться просто "скинути".
"Свого часу Путін вважав, що зможе "продати" Заходу вирішення проблеми Сирії, вискочивши з-під санкцій та контролюючи там ситуацію. Нинішні розмови про Сирію точились не лише довкола її північних територій: говорили й про можливості посунути росіян і асадистів з регіону Алеппо, що викликало серйозну стурбованість Москви. Росія почувається не дуже впевнено, практично повністю переклавши відповідальність за ситуацію в Сирії на Іран. Путін загалом сприймає все через призму контролю, тобто панікує коли втрачає контроль над ситуацією, прагне відновити його, тому, власне, і організував таку зустріч", - вважає Ігор Семиволос.
Гра Тегерану
Що стосується Ірану, то офіційні особи Тегерана стали одними з небагатьох у світі, що відкрито підтримали позицію Росії у війні. Захід підозрюють, що Іран може надати технічну підтримку Москві, поставивши їй безпілотники. Щоправда, Тегеран наразі заперечує інформацію про такі поставки.
Експерт-міжнародник з Українського інституту майбутнього Ілія Куса вважає, що приймаючи рішення щодо безпілотників, Тегеран буде враховувати два фактори.
"По-перше, Тегеран буде дуже обережно до цього ставитись бо розуміє ризики запровадження додаткових санкцій в разі продажу безпілотників Росії. По-друге, все буде залежати від переговорів по ядерній угоді зі США. Переговори та зняття санкцій - це єдиний стимул, що стримує Тегеран від відвертого дрейфу в бік Росії та Китаю. Якщо переговори будуть успішними і санкції знімуть, зброю Росії Іран не продасть, це не матиме сенсу. Це, звісно, в наших інтересах також. На жаль, переговори по угоді зараз в глухому куті, існує вірогідність її повного провалу. В такому разі Іран може посилити військово-технічне співробітництво з Росією, адже не матиме іншого вибору, окрім як дрейфувати подалі від країн Заходу до країн з антизахідним порядком денним – Китаю, Росії, Туреччини", - стверджує експерт.
Що в результаті?
За словами Ігоря Семиволоса, про "смаколики", які здобули від зустрічі її учасники, ми дізнаємося трішки пізніше. Зокрема, багато чого залежатиме від результатів тієї ж турецької операції в Сирії.
В свою чергу, Ілія Куса звертає увагу на те, що ритуальні фрази з комюніке зустрічі про боротьбу з тероризмом – пряме свідчення того, що сирійська угода не відбулася: Іран та Росія виступають проти турецької військової операції, кожна сторона переговорів наполягала на своєму, підтримуючи своїх "проксі" в Сирії.
Візит президента Путіна до Ірану свідчить про зростаючу міжнародну ізоляцію Росії. Тепер кремлівського лідера приймають лише у країнах-ізгоях, при цьому Путіну доводиться ще щось просити. Але й про повний провал, мабуть, теж не можна говорити. Свідченням цього стало підписання "Газпромом" й іранською національною нафтогазовою компанією NIOС меморандуму про взаєморозуміння щодо інвестпроєктів на суму 40 мільярдів доларів. Економіка Ірану, як і Росії, перебуває під найжорсткішими санкціями Заходу, але політики двох країн заявляють про розширення співробітництва на тлі ізоляції. Але чи зможе допомогти їм тут турецький "султан", який сам потерпає від величезних економічних проблем, питання наразі відкрите…
