У середині листопада на полях саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (11-17 листопада у Сан-Франциско) очікується зустріч американського президента Джо Байдена з лідером КНР Сі Цзіньпіном. Однією з головних тем перемовин будуть безпекові питання. З чим Сі поїде у Штати, чи буде обговорюватися українське питання та якою має бути позиція Вашингтону щодо Росії - своїми думками в етері Апостроф TV поділився дипломат, експерт-міжнародник Руслан Осипенко.
"Один шлях" проти G20
Ми в транзитному періоді розділення на табори - демократичний і персоналістських режимів. Лишилися лише країни глобального півдня, які не визначилися або хочуть проводити свою незалежну політику. І змагання йде між таборами за голоси цих країн. Тому у цьому контексті форум "Один пояс, один шлях" якраз продемонстрував фоловерів Китаю.
Читайте: Немає поясу, тільки шлях: що показав форум у Китаї і до чого тут Росія
Фактично Китай напередодні зустрічі Сі Цзіньпіна з Байденом дає сигнал Вашингтону, що у нього велика група країн-прихильників, які готові слухати та співпрацювати з Китаєм. А Китай очолює цей табір персоналістських режимів. І це сигнал в бік США - відповідь на G20, де Сполучені Штати отримали проміжну перемогу, коли приєднали Африканський союз. Китай цим форумом продемонстрував, що в нього більше прихильників. Тобто Китай готує грунт для майбутньої зустрічі з Байденом - ключова подія, на яку треба дивитись.
А форум, що відбувся у Китаї - це проміжна подія, яка дала можливість прихильникам скоординувати власні дії, як, наприклад, зустріч путіна з Орбаном: що робити у протистоянні цих двох таборів - у кожного своя роль, своє завдання.
У Орбана - зруйнувати єдність і солідарність ЄС, посіяти недовіру до того, що Європа може перемогти росію і, взагалі, перемогти табір персоналістських режимів, і треба за мир говорити та співпрацювати, а не підтримувати Україну.
Читайте: Що отримає Путін від Китаю: два головні питання
У Москви, скоріш за все, ключове завдання - передати якісь меседжі США як підморозити війну, тому що росія просто не може впоратися. Це головне завдання путіна, з цим він і приїхав.
Ризики для України
Головний ризик - це заморожена війна, коли нас будуть саджати за стіл переговорів. Коли Сі Цзіньпін поїде зустрічати з Байденом і вони будуть домовлятися: мовляв, "давайте припинимо всі ці речі і будемо говорити про відновлення глобальної торгівлі, тому що все просіло". Це перший момент.
Другий момент - те, що без нас будуть визначати долю та наше просування у напрямку НАТО. Це 100%. Тому що Китай, коли виходив зі своєю мирною ініціативою "12 кроків", казав, що треба відмовитися від ментальності холодної війни. Тут він мав на увазі блок НАТО. Причому ключовий елемент - це неприйняття України в НАТО, щоб ми залишалися позаблоковою державою, як путін наполягає.
А нас зараз, як показала війна, лише парасолька НАТО може врятувати - вирішити нашу безпеку. Або тоді другий варіант - ядерна зброя. Якщо нас не беруть до НАТО, то щоб збалансувати нам сили з ядерною росією, щоб вона не думала вдруге прийти повоювати в Україні. Або НАТО, або ядерна зброя. Про це і розмовлятимуть Сі та Байден.
Вісь зла 2.0
Китай намагається реалізувати власні інтереси, що можна зробити зокрема через послаблення супротивника. А Китаю зараз потрібен певний час для відновлення економіки, щоб реалізувати свій економічний потенціал в політичний. Тому Китаю потрібен час "спокою" та відновлення торгівлі, зокрема логістичних ланцюгів з Європою. Тому Китай намагається триматися віддалено всіх цих мирних перемовин щодо України. Але персоналістичні режими руйнують статус-кво, щоб посадити США за стіл перемовин і домовлятися про перерозподіл сфер впливу.
А от непевна позиція Вашингтону щодо майбутнього росії - буде вона програвати чи будуть з нею домовлятися - дала можливість персоналістичному табору оговтатися і перейти у наступ - і вони "підпалили" Близький Схід. Наступний крок - вони можуть "підпалити" Балкани, чи КНДР спровокувати якимись ядерними випробуваннями чи ракетами. У них є інструментарій, щоб зламати безпековий статус-кво і змушувати Захід сідати з ними і домовлятися.
Наприклад, "Талібан" може допомогти китайському проекту "Один пояс, один шлях". Є ініціатива західних країн: товари з Індії через Близький Схід йдуть до Європи - а це альтернативний шлях китайському. І тут "Талібан" - інструмент Пакистану, який залежить від Китаю А у Китаю з Індією проблемні стосунки. А далі робіть висновки самі, як можуть бути використані "Талібан", Пакистан і росія на Близькому Сході, через який прокладає логістичні ланцюги Індія. А якщо там палає, то як же підуть товари? Зростають безпекові ризики, а отже - коридор може не відбутися, а коридор з Китаю до Європи може працювати. Відповідно, з Індії до Європи товари не будуть доставлятися.
Це базові економічні речі, які є базою політики, і далі геополітики. Якщо ви руйнуєте базу - економічну співпрацю -, то без неї складно знайти прихильників та побудувати якісь альянси.
Читайте: Путін приїхав в Китай, як слуга до господаря: що вдалося випросити диктатору
