У Пекіні завершився ювілейний форум "Один пояс, один шлях", присвячений десятиріччю існування цього глобального китайського інфраструктурного проєкту. На ньому були присутні делегати зі 130 країн, в тому числі — з російської федерації. Квінтесенцією переговорів між китайським та російським лідерами стала констатація посилення координації зусиль Китаю та росії на всіх ключових міжнародних платформах. Але головним наслідком цього співробітництва є критична залежність економіки росії від економіки Китаю, яка постійно зростає. Для України це важливо ще й тому, що в таких умовах Китай навряд чи допустить повного воєнного розгрому російської федерації.
Десять років тому Китай дав початок "Поясу і шляху" - глобальному проєкту, який став основою великої стратегії Сі Цзіньпіна і залишається нею до сьогодні.
Але світ суттєво змінився за десять років. Частка економіки Китаю у світовій зросла із 13 до 19 відсотків. Китай здійснив давню мрію Микити Хрущова – наздогнав й перегнав Америку, але поки що за ВВП, обрахованим за паритетом купівельної спроможності. Ланцюги постачань, інвестиції та інфраструктурні проєкти Китаю значно розширились, збільшуючи його вплив на глобальні справи та перетворюючи на виклик тривалій гегемонії Заходу. "Пояс і шлях" став для Пекіна важливим інструментом глобального впливу.
Однак не все безтурботно в Піднебесній. Китайська економіка демонструє симптоми кризи та потребує більшого успіху від "Поясу і шляху" для збереження стійкого економічного розвитку країни та посилення її глобальних позицій. У боротьбі за новий світовий порядок Китаю потрібні союзники. Участь у саміті взяли представники 130 держав, але чи достатньо цього? Кількість вражає, охоплюючи більш ніж половину держав світу, але для Пекіна в такому випадку головну роль грає не кількість. Довгострокова стратегія полягала у тому, щоб дотягнутися до величезного ринку Європи, відкрити його для китайських товарів, і зробити торгівлю драйвером відносин із ЄС. Це в перспективі могло б послабити трансатлантичні зв’язки та полегшити для Китаю боротьбу за лідерство із США.
Але європейців на саміті було обмаль. Російсько-українська війна, яку розпочав один з головних партнерів Китаю Володимир Путін, вдарила по європейській політиці Китаю, суттєво погіршивши його сприйняття в Європі та виставивши політичний рахунок за економічне зближення з Пекіном. 130 держав, представники яких з’явилися в Пекіні цими днями, вже є відкритими для китайського впливу, а деякі з них – насамперед Росія – стали відчувати цей вплив значно сильніше останнім часом. Але Китай цікавила Європа – і саме тут проблеми "Поясу і шляху" є найвідчутнішими, а перспективи – найбільш туманними. Італія обіцяє вийти з мегапроєкту; ініціатива 16+1 розсипається; майбутнє відносин із ключовими європейськими економіками насамперед Німеччиною, невизначене. Пандемія майже вдвічі скоротила загальний обсяг інвестицій Китаю в економіку країн "Поясу і шляху", і багато з цих країн демонструють невдоволення обсягами інвестицій, їх умовами та режимом доступу до китайського ринку. З близько трильйона доларів інвестицій за десять років значна частина не принесла результатів й не виправдала надій бідних країн на економічне процвітання.
Не безхмарно й на політичному горизонті. Китай став основною загрозою безпеці США. Проти нього спрямовані енергійні кроки Вашингтону на міжнародній арені. Це суттєво шкодить китайським інтересам та перспективам, втягуючи його в торговельні війни в незручний момент та створюючи безпекові ризики. Темп політичних подій значно прискорився протягом останніх двох років і став швидшим, ніж розраховував Пекін. "Пояс і шлях" мав стати інструментом повільного, але невпинного зростання глобального впливу Китаю та перетворення його економіки із просто великої на велику й розвинену. Однак численні кризи, наймасштабнішою з яких стало російське вторгнення в Україну, повністю змінили ситуацію та підвищили ставки.
В Пекіні цього тижня шукали відповіді. Протидія Заходу залишається основою глобальної стратегії; "Пояс і шлях" доповнено рядом інших ідей – насамперед, ініціативами з глобальної безпеки, розвитку та цивілізацій; а місце ключового стратегічного партнера Пекіна посіла Росія. Китай продовжує консолідувати навколо себе Глобальний Південь.
Переговори Сі Цзіньпіна із Володимиром Путіним, звичайно, викликали найбільшу увагу української аудиторії. Квінтесенцією цих переговорів стала констатація посилення координації зусиль Китаю та Росії на всіх ключових міжнародних платформах. Зростання торгівлі між двома країнами на 50% у першому півріччі 2023 року та географія експорту російських енергоресурсів можуть бути доволі переконливими ілюстраціями критичної залежності Москви від Пекіна. Обидві країни зацікавлені у широкій співпраці, а для України це значить, що навряд чи в таких умовах Китай може дозволити Росії програти у війні.
Китай продовжить боротись за зміну міжнародного порядку. Він спиратиметься на союзників серед країн, що розвиваються. Росія буде єдиною з великих (за розмірами, - "Апостроф") держав на його боці, а тому особливе партнерство без кордонів між Москвою та Пекіном залишатиметься пріоритетом для Китаю. Не варто чекати китайського тиску на Росію; але відкритою її підтримка у війні проти України не буде – принаймні, якщо умови для Москви не стануть зовсім критичними.
Читайте також: Що отримає Путін від Китаю: два головні питання
