У неділю в Узбекистані відбулися перші після смерті Ісламу Карімова, який правив протягом чверті століття, президентські вибори. Переможцем передбачувано став прем'єр-міністр і виконуючий обов'язки президента країни Шавкат Мірзийоєв. Донедавна Іслам Карімов був одним з останніх двох глав держав на пострадянському просторі (поряд з діючим президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим), які незмінно перебували біля керма країни. Карімову вдалося зберегти режим і стабільність в Узбекистані, незважаючи на безліч внутрішніх і зовнішніх викликів. Тепер постає актуальне питання: чи зможе Шавкат Мірзийоєв повторити управлінський досвід свого попередника, не порушивши стабільність і застрахувавши політичний режим від різних "неприємностей".
Карімов залишив після себе одну з найбільш закритих і невільних країн у світі. Незважаючи на багатство природними ресурсами, про незавидне внутрішнє положення в Узбекистані може свідчити місце, яке займає ця центральноазіатська країна у світових рейтингах. Так, Узбекистан знаходиться на 158 місці зі 167 за індексом демократії, 153 місці зі 167 за індексом сприйняття корупції та 166 місці зі 178 країн за індексом економічних свобод. Середня зарплата в Узбекистані навіть нижча, ніж в Україні, а стрімке збільшення населення (з 20 млн до 31 млн за роки незалежності) посилює тиск на продовольство, водні ресурси, ринок праці та інші природні та громадські блага.
Нинішня стабільність в Узбекистані та Центральній Азії в цілому є не тільки результатом тотального контролю політичних режимів над усіма сферами суспільства, а й наслідком політики зовнішніх гравців (Росії, Китаю, США), яким наразі невигідна дестабілізація регіону, розташованого в самому центрі Євразії. Однак, незважаючи на збіг інтересів великих держав і країн Центральної Азії у сфері безпеки, режим Мірзийоєва може втратити контроль над ситуацією в країні в силу багатьох об'єктивних обставин.
По-перше, падіння цін на сировину, від експорту якого залежить економіка Узбекистану, може призвести до соціального вибуху на тлі збільшення безробіття, відсутності соціальних ліфтів у суспільстві та зростання релігійного екстремізму. По-друге, погіршення економічної ситуації в Росії може підлити масло в полум'я нагромаджених внутрішніх проблем через скорочення грошових переказів в Узбекистан (до "української кризи" грошові перекази узбецьких мігрантів з Росії становили близько 15% ВВП країни). По-третє, військові поразки ІДІЛ в Іраку і Сирії також можуть призвести до повернення громадян Узбекистану, які воюють у лавах терористів (близько 500 громадян Узбекистану воюють у Сирії та Іраку), на батьківщину в пошуках нового виду "діяльності".
У свою чергу, потенційна дестабілізація Узбекистану безсумнівно "підірве" всю Центральну Азію, результатом чого стануть відновлення міжетнічних конфліктів та екстремізму, а також перебої в енергетичних поставках.
Таким чином, нового президента Узбекистану навряд чи чекає тривале і безхмарне правління при продовженні політики свого попередника. Стійкість Узбекистану буде багато в чому залежати від того, наскільки Мірзийоєв зможе збалансувати інтереси самаркандського, ташкентського та інших кланів, а також знайти відповідь на соціальні проблеми, що наростають. Лібералізація політичної та/або (хоча б) економічної сфери Узбекистану може частково випустити пар суспільного невдоволення і розширити доступ населення до суспільних благ. У іншому випадку Україні загрожує доля країн Близького Сходу, охоплених повстаннями, громадянськими війнами і тероризмом після початку "Арабської весни".
