Днями сайт Кремля заявив про те, що президент РФ Володимир Путін вирішив перервати піврічну перерву з візитами на Захід і відвідати одну з країн Євросоюзу. І хоча Греція не така вже за великим рахунком і західна країна, та й очевидний аутсайдер у багатьох відношеннях, тим не менше - вона все ж в ЄС. Чим могла бути зумовлена така тривала "західна ізоляція" Путіна, і чи не нагадує ця ситуація історію із втікачем-екс-президентом України Віктором Януковичем, якого в останні місяці правління елементарно перестали запрошувати в багато країн, а також чому Захід все-таки буде змушений іти на контакти з "токсичною" Росією, - думка російського публіциста Лілії Шевцової для "Апострофа".
Так, дійсно, Володимир Путін збирається відвідати Грецію. Не думаю, що ця країна є об'єктом стратегічного інтересу з боку Росії, яка звикла мислити масштабами великої гри та ключових гравців. Але візит російського президента в Грецію є ще одним кроком на шляху прориву міжнародної ізоляції РФ, що розпочалася після анексії Криму. Втім, ця ізоляція вже надто "пориста". Так, Росію відвідала не тільки делегація керівництва Баварського Християнсько-соціального союзу, а й нещодавно прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе, який приїхав з візитом до Путіна в Сочі. Відбулася зустріч Ради Росія-НАТО. Можна розглядати як антиізоляціонистський крок підтримку Берліном ідеї газопроводу Норд Стрім-2...
Захід наразі перебуває в пошуку нової формули відносин до Росії та до її президента, яка повинна стати балансом діалогу і стримування. З одного боку, наявні всі ознаки того, що західний політичний клас і західний бізнес, незважаючи на їхній прагматизм і цинізм, не можуть ставитися до Кремля з довірою. Принаймні, поки в Кремлі його нинішній господар. Не тільки руйнування міжнародних правил гри, а й низка скандалів, включаючи історію з "допінгіаною" (тобто використанням російськими спортсменами допінгу на Олімпійських іграх), навряд чи роблять Росію та її правлячу еліту бажаним партнером Заходу. Справа навіть не в прихильності західного істеблішменту нормативним цінностям і моралі – він, також як і російська та інші еліти, замішаний, наприклад, в "панамагейті". Справа в тому, що західна громадська думка зробила Кремль "токсичним".
Але водночас не повинно бути ілюзій стосовно того, що Захід дивиться на Путіна, як дивився свого часу на Януковича. Нічого подібного. Захід бачить у Путіні лідера ядерної держави, яка може знищити провідну державу західного світу - Америку. І накоїти масу інших неприємностей. А тому західне співтовариство намагається дозувати своє неприйняття Кремля і російського президента. І можна не сумніватися, що Захід не піде на їхню ізоляцію - навпаки, тепер у ключових західних столицях йдуть спроби розширити канали "комунікації" з Кремлем.
Про необхідність контактувати з Кремлем перед новим самітом НАТО постійно говорить його генсек Йєнс Столтенберг. Пояснюється це просто - ліберальні демократії побоюються заганяти Кремль у кут. Повторюю, йдеться про ядерну державу. І багато західних політиків думають, як свого часу думали засновники німецької Ostpolitik (зовнішня політика Німеччини, спрямована на розвиток діалогу з країнами Східної Європи, насамперед - РФ, - "Апостроф"): з Москвою потрібно розмовляти і Москву потрібно переконувати; шляхом переконання ми можемо переконати Москву і вплинути на її політику. Ostpolitik провалилася. Але віра західних політиків у силу переконання залишилася. Сьогодні колективний Захід, нехай і без особливих успіхів, намагається знайти поєднання діалогу і стримування Москви. Хоча поки незрозуміло, якої конкретно форми набуде ця політика балансування між двома несумісними началами.
Якщо йдеться про успіхи російської зовнішньої політики, то в самій Москві багато хто намагаються доводити їхню наявність. Та й західні коментатори люблять співати мантри про кремлівські "прориви". У представленій доповіді російської РЗОП (Рада із зовнішньої та оборонної політики РФ, - "Апостроф") "Стратегія для Росії", яка є мейнстрімом російської експертної думки у зовнішній політиці, російська дипломатія визначається як "майстерня", а зовнішня політика - як "успішна". Але наскільки успішною може бути зовнішня політика держави, яка призвела до її конфронтації з західним світом і до колективних санкцій проти цієї держави? Кремлівський успіх виявляється в тому, що дії Москви захоплюють Захід постійно зненацька. Але зауважимо, що Кремль фактично розбудив Захід і змусив його взятися до координованих дій щодо стримування Росії. А це вже не успіх, це стратегічна поразка Москви.
Якщо говорити про успіхи Москви на "східному напрямку", то звернуся до тієї самої Стратегії РЗОП, в якій визнається, що "недостатньо забезпечується економіко-політичний поворот на Схід. У напівсні знаходиться ШОС (Шанхайська організація співпраці, - "Апостроф"); не видно результатів домовленості зі "з’єднання" ЕПШШ і ЄАЕС (Економічний пояс Шовкового шляху і Євразійський економічний союз, - "Апостроф")".
Довіримося аналізу нашого мейнстріму. Навіть прокремлівські експерти змушені визнати, що особливого успіху з поворотом Москви на Схід не сталося.
Так, західні політики не можуть собі дозволити такої розкоші, як повне ігнорування Путіна або ізоляція Росії. Але все залежить від того, яку форму "комунікації" вони знайдуть з Москвою. Донедавна політика Заходу створювала враження політики потурання, яка породжувала в Москві прагнення перевірити, де знаходиться "червона риса", і взагалі чи є вона. Яку модальність Захід вибере тепер, поки сказати важко. Захід у прострації - занадто багато викликів, на які потрібно відповідати. І відповідати нема кому. Вперше в такий критичний момент історії на чолі основних країн Заходу - слабкі та "імпотентні" лідери. Усі - крім Ангели Меркель, але і її потенціал ослаблений проблемою біженців. Поки вона тримає Захід на своїх плечах, адже Америка взяла паузу. Але як довго канцлер Меркель зможе підміняти інших західних лідерів?
