Цього тижня міністр закордонних справ Павло Клімкін закликав реформувати Раду безпеки ООН, щоб позбавити Росію можливості зловживати правом вето. Міністр підкреслив, що в подальшому неприйнятно, щоб пункт Статуту ООН про те, що "сторона конфлікту повинна утримуватися від голосування", і далі "кричуще порушувався". Чи реалістичний план висуває Україна і як можна насправді позбавити Росію права вето в ООН, "Апострофу" розповідає аналітик Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Євген Ярошенко.
Росія є постійним членом Ради безпеки ООН, а, відповідно до статуту цієї організації, постійні члени Радбезу мають право вето. Одного вето від однієї з країн може бути достатньо для того, щоб заблокувати будь-яку резолюцію. Україна – не перша держава, яка висувала подібну ініціативу. Але, поки Україна не стала жертвою агресії РФ, це питання не було актуальним. Тепер же час підходящий, адже Україна не просто член Радбезу, а й головує.
Однак наскільки ця пропозиція реалістична – інше питання.
На практиці реалізувати цю ініціативу малореалістично, бо для цього потрібно змінити Статут ООН. Щоб змінити його, за зміну мають проголосувати п’ять постійних членів організації (США, Росія, Китай, Великобританія, Франція), а парламенти цих країн мають ратифікувати зміни. Але оскільки право вето дає їм значні привілеї у світовій політиці, вони не квапляться з такою радикальною поступкою. Імовірність позбавлення цих країн права вето близька до нуля.
Може здаватися, що Китай теж часто блокував резолюції Радбезу ООН, але насправді він серед п’яти країн-членів на останньому місці за частотою використання вето. Найчастіше накладають вето Росія і Штати. Але позбавлення права вето якоїсь країни, наприклад, Росії, може породити небезпечний для США і Китаю прецедент. І тому, як би ці країни між собою не конфліктували за вплив у різних частинах світу, як би не боролися за світові ресурси, все-таки в їх інтересах зберегти монополію на ухвалення важливих рішень, які стосуються миру і безпеки.
Треба відзначити, що, згідно із Статутом ООН, країна, яка є стороною конфлікту, не повинна голосувати в Радбезі. Однак із ситуацією в Україні все інакше. Через 5 днів після підписання Мінських угод 12 лютого 2015 року була ухвалена резолюція ООН, яка скріпила Мінські домовленості. Якими б поганими вони не були, ця резолюція – документ, підписаний ООН, і, відповідно до статуту, її треба виконувати, інакше можуть бути міжнародні наслідки. Так от, в цій резолюції сторонами конфлікту значяться не Україна і Росія, а Україна і окремі представники Донецької та Луганської областей. Тому при розгляді конфлікту на Донбасі, відповідно до резолюції, на Росію не поширюється вимога не користуватися правом вето.
Виходячи з цього, реалістичніше з боку України було б не піднімати питання зміни Статуту ООН, а перекваліфікувати Росію як сторону конфлікту. Це теж непростий шлях, але якщо Україна хоче добитися якоїсь справедливості і показати свої серйозні наміри, то принаймні спробувати розпочати цю роботу потрібно.
Тепер переконувати в тому, що Росія – сторона конфлікту, доведеться більшість країн світу. А переважна більшість країн світу, особливо не в Європі, не зацікавлені сваритися з Росію через Україну, яка розташована дуже далеко від їхніх кордонів. Тому найближчим часом не вірю в цей сценарій.
Зараз постає питання, взагалі наскільки релевантна ООН. Коли в 1945 році створювалася організація, Статут ООН підписувала 51 держава. Зараз держав-членів ООН 193. Статут ООН і навіть склад Радбезу ООН не дуже відповідають теперішньому співвідношенню сил у світовій політиці. Як наслідок, ООН є недостатньо гнучкою для реагування на безліч сучасних викликів.
Чи вдасться Україні протягти подібні ініціативи? Тут є три можливості. Перша – через зміну Статуту ООН, але це - малореалістично. Другий спосіб – обмежити застосування права вето. Третій шлях – через різні міжнародні установи підняти питання про легітимність членства Росії в ООН. Адже в 23 статті Статуту ООН йдеться про Радянський Союз, а не про Росію, яка просто успадкувала його роль. Уже 26 років немає Союзу. Маючи кваліфікований юридичний підхід і залучившись підтримкою, це питання можна було б оскаржувати.
