Український співак ПАВЛО ЗІБРОВ у другій частині інтерв'ю "Апострофу.Лайм" розповів про те, чому мистецтво не може бути поза політикою, гастролі українських виконавців у Росії, службу в Афганістані, про пісні, які треба співати українським воїнам на фронті, і пісні, які годують музиканта.
Попередню частину інтерв'ю читайте тут: Павло Зібров: На Заході я б собі Maybach щороку купував, а у нас він однозначно пролітає
- Ви довго були знайомі з Таїсією Повалій. Як зараз з нею спілкуєтесь? Все-таки вона зараз в опалі в Україні…
- Ми дружимо. Ми познайомились 25 років тому чи більше і дружимо. Коли зустрічаємося – ми цю тему [політики] оминаємо. Вона болюча, і для мене болюча, і для неї болюча. Навіщо розпалювати костер? Ми жаримо шашлики і розказуємо анекдоти один одному.
- А оминаєте через те, що може бути конфлікт?
- Звісно, буде конфлікт, у неї свої, як то кажуть, політичні уподобання, у мене свої. Я Юлю Тимошенко любив, люблю і буду любити. От вона мені подобається вже років 15. От я з цією політичною партією був на одних виборах, других, на президентських виборах. Я це роблю із задоволенням. Це моє переконання. У них переконання інші. Чому я маю їх переконувати, що з "регіонами" не варто мати нічого спільного? Чверть країни була з "регіонами", так що з того? Усіх розстріляти?
- Але недарма на цьому тлі й сім’ї розходяться, і друзі – вже не друзі.
- На жаль. У неї були такі переконання, і вона з ними залишилась. Можливо, зараз вже і помінялось, я про це не знаю, але думаю, що помінялось. Тому що Янукович кинув всіх. І зараз вона має величезні проблеми через це.
- А артист, музикант може бути поза політикою?
- Поза політикою неможливо бути, тому що ти живеш в соціумі. І якщо ти в соціумі, ти ж не на небі живеш, не на місяці, не на хмарах, а ти живеш тут, і тебе обходить ця політика, б’є. Так що ти можеш бути або активним політиканом, або пасивним.
- А що думаєте взагалі про тих артистів, які переїхали в Росію останнім часом?
- Вони зробили свій вибір, і що б там не говорили, вони вибір свій свідомо зробили, вони дорослі. Це не діти, за яких продюсер вирішив. Що я можу сказати? Та ж Ані Лорак хай не ображається, коли приїжджає в Україну. Але думаю, що вона це розуміє, і скоро поїде.
- Ця тема почала гостріше обговорюватися після останніх інцидентів із Сергієм Бабкіним, зокрема, коли його у Дніпрі змусили назвати Росію країною-агресором. Як ставитесь до таких дій?
- Справа в тому, що у нього мали бути концерти в Росії. Фрази "к хорошим россиянам я поеду" не працюють. Ти все одно їдеш на територію, яка вороже ставиться до українців, яка воює, яка у стані війни. У них є знайомі і друзі, які воюють, які стріляють. Усе, крапка. Не можна оминати це. Витримай паузу. Колись же воно стане на місце, тоді будемо їздити. Але коли це станеться, ніхто не знає…
- У вас мав бути концерт в Шостці, але його скасували на користь бійців АТО. Що то за історія?
- Так, вирішили ті гроші, які повинні були заплатити мені, дати бійцям. Але треба перевірити, чи віддали вони. Міська рада вирішила спочатку, що Зіброва запросять, що він приїде і поспіває на день міста, а потім вирішили: нащо нам Зібров, ми ці гроші дамо на протезування хлопцям-атошникам. Звичайно, я не образився, це святе діло. Хоч ми і живемо з концертів, а не з зарплати, яка раз на місяць видається. Тому було трошки прикро, що не зароблять ці, але, з іншого боку, якщо це іде на таке, то я сказав, що немає проблем. Важливо лише, щоби вони ці гроші не закатали в асфальт і не списали кудись. Якщо зроблять два протези хлопцям, у яких немає рук, то я буду щасливий від того.
- А ви часто зустрічаєтеся із військовими?
- Ні. Раніше частіше було. Тоді це відчувалось більш нагально. Зараз вже всі до того звикли. Хоча до цього звикнути неможливо. Раніше багато було концертів, зустрічей. Я знаю, що мої колеги багато хто їздить. Їздять у госпіталі.
- А от Ніна Матвієнко нам в інтерв’ю говорила, що не їздить в АТО, тому що не знає, які пісні хлопцям співати.
- Ну, як які? "Несе Галя воду", будь-яку пісню про любов, про кохання. Він згадає свою дочку, свою маму, згадає своїх близьких друзів. Співають такі самі пісні. Ми ж там не співаємо про війну. Ми співаємо всі ті пісні, які вони люблять, на які чекають.
- Як думаєте, як довго це все буде тривати?
- Війна вигідна нашому керівництву держави, на жаль. Це все зрозуміло, тому що війну можна було вирішити не за два тижні, як він (Петро Порошенко ще до того, як став президентом, - "Апостроф") казав, але вже можна було б зупинити. Коли війна йде три роки, "значит, это кому-нибудь нужно". А кому? Вищому керівництву нашої держави. Усе, вони не хочуть вирішувати це, бо є величезні військові замовлення. І хто тримає всі ці комплекси? Вище керівництво наше. Контрабанда – кому це вигідно? Хто контролює все це? Силовики? І тягнеться все це наверх. Мільйонні обороти. Ну, подумаєш, загинуло дві людини, на місяць 13 осіб вбито – подумаєш, спишуть. Це страшно. Цинічно.
- І що робити з цим?
- Не знаю, народ, бачите, зараз активніший. Подивіться, зараз випалюють Порошенкові магазини, блокують склади, де "Рошен" тримає свої цукерки, солодощі, блокують склади, щоб не вивозили. Наметове містечко. Міхо поважаю за те, що він пре, як танк, і за ним біжать. Він – як таран, а за ним вже лізуть наші депутати. Так що за сміливість я його поважаю.
- А третій Майдан можливий, як думаєте?
- Це буде не Майдан, скоріше за все. А просто некерований процес, який буде дуже тяжко зупинити. Стихійний. І не лише у Києві.
- А чому він буде стихійний?
- А тому, що зараз пішли ціни на газ, світло, воду, і на все це потрібні гроші, а їх у людей більше не стало. Мине ще місяць, другий, і як народ буде з цим всім жити? Будуть просто громити маєтки корупціонерів, їх бізнес. Усе за вертикаллю іде, за тими мільярдерами. І це буде так, що і поліція не зможе нічого зробити, бо у поліції теж є мама, яка отримує пенсію, і жінка, яка заробляє невеликі гроші. Ніхто не буде вбивати і наказ не дасть розганяти. Не захистять ці каральні органи.
- А армійські часи згадуєте?
- Так, це хороші часи. Я служив в Афганістані. Після того цінуєш життя, цінуєш, що в тебе є руки, ноги. Тому що стільки калік потім повернулось. Ми прилетіли в Кабул, була погана погода, 2-3 дні наш транспорт не йшов, не приймав Ташкент. Ми приїжджаємо із Червоним Хрестом. "Чорний тюльпан" називалась стоянка. Там вся площа забита трунами. От таке було наше перше знайомство з Афганістаном. Ідеш, а люди перев’язані, той з однією ногою, той з паличкою, грузяться поранені. "Чорні тюльпані", цинкові. "Здравствуй, земля целинная", - подумалось. Ми тоді вперше приїхали бригадою з концертами на 20 днів. Потім вдруге на два тижні туди їздили. Як зараз в АТО їдуть.
- А як потім в соціум повертатись після такого? Зараз ця проблема теж нагально відчувається.
- Потрапляють потім у колектив, до дружини, мами. Я багато з тих хлопців знаю, вони дуже гостро відчувають несправедливість. Хтось без черги лізе, образив бабусю чи матюкається, не дай Бог, чи п’яний. Вони нічого не бояться. Він підходить і зразу б’є. А потім кажуть, що він не правий. І він нормально вчинив. Ти подумаєш: влазити туди чи не влазити, говорити чи не говорити, а вони – правильні поліцейські.
- Кому ви найбільш вдячні у житті?
- Мамі з папою. Тато помер просто рано, мені 9 років було. Тому мама нас з братом одна вивела у світ. У найкращі музичні заклади, які були в Україні, ми вступили з братом без блату, без нічого.
- А пручалися в дитинстві, що вас водили на музику?
- Я не хотів. Старший брат із задоволенням займався на баяні, а я тікав, я обманював. Я був таким нехлюєм.
- Якби щось можна було змінити у минулому, що це було б?
- Щоб мама довше прожила і батько прожив – це батьки.
- Але ви ж цього не могли змінити... А яка ваша найбільша гордість?
- Гордість – це доня, Діана моя, вона дуже талановита дівчинка.
- Співає?
- Співає, грає, вона обдарована Богом, їй все легко дається. За що б вона не взялася, їй легко дається. Потім вона доходить до певної межі: "Усе, я не хочу грати на гітарі. Так, буду співати". Навчилася. Я думаю, що це найкраща вокалістка. Зараз вона в театрі, в кіно. Зараз вона – модель, вона у журналі глянцевому, перша сторінка, у Монте-Карло на зйомках була, у Парижі, у Валенсії. Тобто їй дають завдання зіграти роль таку-то, все, вона знімається у ролі. Вона телебаченням мріє займатися, вона у Інституті міжнародних відносин займається.
- Продовжіть фразу: основа подружнього життя – це…
- Основа – це взаємоповага і любов.
- Втім, любов живе три роки, як відомо…
- Повага живе довше. Крім любові, крім того, що діти пов’язують. Це святе і не обговорюється навіть. А я з повагою ставлюсь до того, чим займається Марина. Марина з повагою ставиться до мого. В принципі, ми займаємось однією справою з нею.
- Можливо, у цьому і є секрет?
- У 24 роки вона кинула свою роботу, престижну, вона у Спілці промисловців і підприємців була радником із зовнішньоекономічних питань, така серйозна робота, ґрунтовна. Вона кинула і пішла заради мене. Усі концерти, які були у Палаці культури (їх було 8 чи 9), вона ставила. Вона була як режисер, постановник і все інше.
- Яке у вас життєве кредо?
- Мертві бджоли не гудуть. Гудіти треба. Ну і що, що двічі по 30 мені? Треба гудіти. Якщо не будеш гудіти, нікому ти не будеш цікавий. Гудіти ще до 10 років треба, а потім на пенсію можна. На пенсію за 10 років. А до 100 я думаю бути активним членом "Партії шанувальників жінок". Хоч я вже пенсіонер, вийшов 5 років тому як учасник бойових дій в Афганістані. Отримую за це аж 2000 грн. Народний артист України, професор, орден за заслуги 3 ступеню.
- А з ким зараз ви би хотіли записати якийсь дует?
- Барбара Стрейзанд. Я закоханий у її платівки.
- А з українських зірок з ким би вам хотілось разом заспівати?
- Я з Таєю із задоволенням заспівав би, ми думали. Я з Ірою Білик зробив два дуети. Хотів ще з Таєю. Але Тая мене пожаліла, каже: "Паша, я тобі зіпсую концерт". Був би скандал, він не потрібен. Вона підійшла до того по-філософські. Я вважаю, що за голосовими даними, за тембром вона – найкраща співачка України. Зараз більше танцювальну музику роблять. От Монатік, наприклад, суперпопулярний, але це танцювальний співак. Там ти не можеш просто сидіти і його слухати. Якщо він не зміниться, щоб можна було співати за столом, то про нього забудуть. Показник – це пісні за столом. Тому це не народний, будемо так казати, співак.
- А що співає за столом Павло Зібров? Свої пісні не співаєте, ви вже зізнались.
- Я можу тільки підспівувати, підхлипувати, коли хтось співає. Але за столом все одно мене "Женщина любимая" просять, хочеш чи не хочеш. Якісь народні або воєнні пісні: "Вот кто-то с горочки спустился", "Ой, цветет калина", "Там вдали, за рекой", "Комсомольцы", те, що бабуся мені співала, "Расцветали яблони и груши", "Три танкиста выпили по триста". От ті пісні, що з нашого дитинства.
- А з сучасного?
- Ні, мені це нецікаво. Що я, буду переспівувати Білоножка чи Поповича, чи Бобула я буду співати? Ні, ми не співаємо один одного пісні, ніхто. Чи я співав би Могилевську, а Могилевська співала б Кароль? А Кароль буде Лорак співати? Такого немає. Хай не брешуть вони. Усе одно, чи народні, колискові, дитячі або воєнні ті пісні. У яких є красива мелодія, запам’ятовується красива поезія.
- Зараз менше пісень, які за 10 років будуть згадувати і вважати їх народною творчістю?
- Важко сказати. Мені дуже приємно відчувати, що пісню мою знає Катя Бужинська вже років 15, я їй віддав "Буває тільки в Україні така духмяна світла ніч". Чи Оксана Білозір шикарно співає "Останню ніч кохання" за Юрієм Рибчинським. Ці пісні живуть на слуху, тому що є вірші, є музика. А не тільки диц-диц для ніг.
- Але ж ваша "Лова-Лова" така ж.
- Але вони не кормлять. Я бажаю кожному виконавцю мати хоча б 2-4 годуючі пісні. У Баскова і Кіркорова їх 40. У Пугачової їх 100, у Ротару їх 70. Годуючі пісні, які знають, люблять. Шанують два-три покоління. Вони їх кормлять і тримають на плаву.
- А скільки у вас годуючих пісень?
- У мене їх кілька: "Женщина любимая", "Хрещатик", "День народження", "Білий цвіт на калині", та, з якої починався Павло Зібров 30 років тому. "Мертві бджоли" народ знає, "Духмяна ніч". Але кормлять "День народження", "Шахтерские жены". "Шахтерские жены" ми написали на Донбасі, я її тоді співав, 15 років тому, зробили кліп з Галиною Польських. Подивіться кліп, мурашки ідуть. [Режисер Максим] Паперник знімав, царство небесне йому. Там вибух шахти, там кіно. І Галина Польських, артистка радянського кіно. Я на неї чекав три місяці, коли вона звільниться, і вона приїхала сюди на зйомки на один день.
- А які у вас ще плани творчі? Чи плануєте експериментувати?
- Не знаю, зараз мені подобається дискотеки крутити. Тільки вчора пропозиція одна була до Луцька поїхати, Новий рік відпрацювати там. Буду крутити дискотеку 80-х. Boney M, Tom Jones. Публіка, якій 20-30, скаче і з тобою кричить Sex Bomb. Я до них сплигую зі сцени. Баби відтопчуть мені всі ноги, рвуть мені футболку, я мокрий вертаюсь бігом, нове заряджаю. А перед цим починаю з "Хрещатика", посередині "Женщина любимая". Тобто я пару своїх пісень співаю під час цього. Дядя Паша проводить дискотеку. Він сучасний. Ми з ним поспівали його пісні, заселфілись. Платять хороші бабки.
