Екс-голова Служби зовнішньої розвідки України (2005-2010 рр) МИКОЛА МАЛОМУЖ у першій частині інтерв'ю "Апострофу" розповів, з чим пов'язані скандальні слова міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова про Будапештський меморандум, чому в Москві згадали про українську військову техніку в Криму, як позначиться на стабільності влади Володимира Путіна втрата підтримки російських еліт і які важелі має знайти Київ, щоб змусити РФ піти з Донбасу та повернути захоплений Крим.
- Днями міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив, що Україна порушила Будапештський меморандум, допустивши Майдан, в той час як Росія дотрималася своєї частини домовленостей. Яка мета такої заяви?
- На сьогодні Росія перебуває у дуже вразливому стані – є конкретні факти щодо порушення нею норм міжнародного права. Це і стратегічні документи ООН про незалежність і територіальну цілісність країн, і Гельсінські угоди, і сам же Будапештський меморандум, який гарантував Україні територіальну цілісність, безпеку, невтручання іноземних держав, включаючи РФ.
Я сам був учасником підготовки Будапештського меморандуму. Ми вели тоді дискусію з нашим президентом про те, якою повинна бути форма Будапештського меморандуму. Звичайно, з позиції держбезпеки ми ставили питання про чіткі зобов"язання країн-учасниць і юридичні наслідки, йшлося про гарантії та, у випадку їх невиконання, – про повернення до ядерного статусу для того, щоб ми мали механізм захисту. Зрозуміло, що на тому етапі й українське, й закордонне політичне керівництво наполягали на тому, що це буде тільки меморандум, а не юридичний документ, який мав би дуже чіткі критерії.
Однак були загальні заяви про те, що нам гарантують безпеку, територіальну цілісність і визнання кордонів. Сьогодні ми якраз маємо факт порушення міжнародних норм і двосторонніх угод між Україною та Росією, зокрема Договору про дружбу й співробітництво, де Росія визнала кордони України, включно з Кримом і східними територіями. Лавров же намагається перевернути факти в рамках спростування нашої позиції.
Я от повернувся зі США, де зібралися 113 країн світу, такий неформальний клуб, і якраз ці висновки там були зроблені. Зрозуміло, що ця реакція Лаврова – це спроба якимось чином виправдати себе. Яким чином? У самому тексті Будапештського меморандуму (я його добре знаю) якихось заяв відносно того, що ми (країни, що підписали документ, - "Апостроф") утримуватимемося від екстремізму, ксенофобії, нацизму, не було. Були окремі заяви, що їх робить кожна країна. З нашого боку подібних порушень не було, тим більше відносно Росії ми жодним чином не діяли у такий спосіб – нема юридичних фактів, які би могли підтвердити слова Лаврова. Сьогодні, коли Росія намагається нав"язати світові свою нову політику, і Путін про це заявляє у своїх так званих ініціативах, Лавров підігрує йому – їм треба якимось чином спростувати наше твердження про порушення Росією Будапештського меморандуму та інших норм міжнародного права. Політичний і юридичний посил Лаврова невдалий, він буде нівельований в оцінках ситуації на міжнародному, політичному рівні, а пізніше – в судах.
- Три роки Путін не згадував про українську військову техніку в Криму. Чому він зараз про це заговорив, на вашу думку? Що стоїть за цією "щедрістю" і як має реагувати Україна?
- Сьогодні Путін уже активно веде передвиборчу кампанію. Йому треба показати, що він – не якийсь там диктатор-агресор, а що він – миротворець, буквально голуб миру. З одного боку, він начебто йде на реалізацію Мінських угод, наприклад, є його ініціатива про обмін полоненими. Друга ініціатива, про яку ми чули раніше, стосувалася контингенту миротворців ООН, але в російській редакції. Третя ініціатива – це начебто повернення кораблів, техніки, авіації, БТР, танків, боєприпасів, які знаходилися на території Криму весь час.
Так він на міжнародному рівні демонструє, що робить конкретні кроки на виконання Мінських угод. І що він хоче за це? Щоб оцінка Росії була інша – позитивна, більше того – щоб вже почали знімати санкції. Чи чуємо ми зворотну реакцію? Чуємо! Наприклад, віце-канцлер, міністр закордонних справ Німеччини [Зігмар] Габрієль говорить: якщо Путін робитиме хоч маленькі кроки на виконання Мінських угод, то треба поетапно знімати санкції. Цьому вторить прем"єр-міністр Угорщини [Віктор] Орбан. Про це ж говорить низка політиків у Італії (вони, до речі, скоро йдуть на вибори). Путін намагається впливати на світові процеси, виходячи з того, що нема рішучої позиції не те, що змусити його вийти з Донбасу, а навіть поставити в критичні умови, коли він буде змушений це зробити.
У питанні повернення майна ми повинні погоджуватися і на кораблі, і на іншу техніку, але в цьому ж ключі ставимо питання повернення Криму, виходу росіян зі Сходу, тобто всі актуальні сьогодні проблеми. Не можна погоджуватися тільки на повернення зброї. Окрім Криму й Донбасу в нас ще є питання контролю кордонів. Про все це треба говорити і в політичній, і в дипломатичній, і – найголовніше – в юридичній площинах. Тут ми стовідсотково виграємо, тому що Росія однозначно і очевидно – це я кажу як юрист-міжнародник – програє в цьому форматі, вона є відповідачем в цьому процесі.
- Навесні в Росії відбудуться вибори, сумнівів у перемозі Володимира Путіна немає. Яким вимальовується його образ для передвиборчої кампанії і яким, по-вашому, буде його внутрішньо- і зовнішньополітичний курс на черговий термін?
- Путін – гравець, він гратиме щодо ядерної програми Північної Кореї, щодо Сирії, ну і, звісно, щодо України, це головне для нього питання. Він хотів би мати тіньові домовленості щодо того, що Україна є зоною його інтересу. Тому зараз він намагатиметься демонструвати, що врегульовує ситуацію з нашою державою, але фактично все одно буде прагнути реалізувати свій сценарій. Поки, як ми передбачаємо, без масштабних військових операцій, але будуть спеціальні операції "понуждения", як він любить говорити, нашого керівництва – через політичний, міжнародний і оперативний тиск, через агентуру високого рівня у владних структурах і парламенті для того, щоб ми визнали ОРДЛО як автономні одиниці, щоб ми пішли на переговори з бойовиками, щоб ми провели вибори, які насправді контролюватиме Росія.
Змусивши нас визнати непідконтрольні території як автономні одиниці, Росія отримає засіб постійного стримування нашої держави як в плані суверенітету, так і в плані можливих провокацій з цього регіону. Однозначно існуватиме позиція, що Крим вони ніколи не повернуть. Це питання зможе постати тільки тоді, коли визріють міжнародні умови, коли ми як потужний гравець разом з американцями, європейцями, Китаєм, країнами 19-ки ("Велика двадцятка" без Росії, - "Апостроф") зможемо створити умови, які спонукатимуть ці держави тиснути на Росію не тільки за порушення нею міжнародного права щодо України або Сирії, а й щодо загроз світопорядку в цілому.
Це має бути формат, де консолідуються всі сили світу, які можуть впливати на Росію в плані фінансів, енергетики, безпеки, особистих питань Путіна і наближених до нього олігархів. Саме ці важелі треба задіювати, а не просто закликати Путіна врегулювати ситуацію в країні, погрожуючи якимись санкціями. Частково ці обмеження діють, але треба задіяти набагато потужніші важелі, виходячи з інтересів і світового співтовариства, і потужних країн світу, і нашої держави.
- Чи є підстави говорити про невдоволення російських еліт політикою Путіна, зокрема через санкції? Чим це може загрожувати?
- На сьогодні, за нашою оперативною інформацією, серед російських еліт існує пасивне невдоволення діяльністю Путіна, в першу чергу через арешти багатьох активів. Приблизно 1 трильйон 200 мільярдів – це активи кооперативу "Озеро" й дещо ширшого кола вихідців зі спецслужб, які пішли у великий бізнес. Те, що внутрішні сили заявляють про невдоволення, – це якраз сьогодні велика загроза. Регіональні еліти, наприклад, у Татарстані, виявляють потужне активне незадоволення, є низка регіональних "гарячих точок" в глибинках, де дійсно надзвичайно низький рівень життя людей – люди піднімаються аж до Далекого Сходу.
Але найголовніше – оточення Путіна. На цьому етапі ми говоримо, що це незадоволення ще, можливо, й не переросте у якийсь вибух, але формування негативу цілком реальне. І на етапі, коли будуть дійсно ускладнені економічна, соціальна, фінансова ситуації, наприклад, буде вимкнена система SWIFT, він може розгубити підтримку цих груп, а це передумови до можливої дестабілізації і втрати влади. Цей сценарій можливий, але на сьогодні, за останньою інформацією, всі сили й засоби – фінансові, адміністративні, спецслужби, ЗМІ – задіяні для виборчої кампанії. Тому наразі ніякої системної дестабілізації не очікується, і Путін, зрозуміло, виграє.
Тож нам треба жити з тим, що він вчергове стане президентом, але вибудовувати нову модель відносин з великими країнами світу для того, щоб змусити Путіна покинути Схід на наших умовах, які відповідають міжнародному праву, а пізніше – ставити питання щодо Криму. Можливо, може йтися про виведення півострова в окрему економічну зону, на зразок того, як Китай вивів Гонконг. Тоді ми контролюватимемо свої території через міжнародні структури, а пізніше, після зміни ситуації в Росії, повернемо Крим вже й фізично до нашої держави.
Продовження інтерв'ю читайте на "Апострофі" найближчим часом
