В 2012 році накладом всього у 200 примірників вийшла книга мемуарів Сергія Безклубенка. В радянський час Сергій Данилович був міністром культури УРСР (1977-1983).
Книга цікава і відверта в багатьох сенсах. Безклубенко розповідає не лише про те, як офіційно функціонував тогочасний номенклатурний апарат, а й його закулісне життя.
Там не лише спогади про часи СРСР, а й періоду становлення незалежної України. Одна глава називається "Нардепи "по вызову".
Сергій Безклубенко згадує, як 1994 року він шукав роботу, до нього зателефонували і сконтактували з однією "впливовою людиною" на ім"я Сергій.
Далі за текстом:
"З"ясувалося, він мене добре знає, оскільки працював на кіностудії імені Довженка. Без довгих "прелімінаріїв" запропонував очолити новостворений Науково-дослідний інститут проблем взаємовідносин церкви та держави".
Сам Безклубенко був атеїстом, в радянський час навіть видав дві атеїстичні книги – "Музы на ложе Прокруста" (1988) і "Сокрушение идолов" (1989). Але прийшов вислухати "релігійну" пропозицію.
Сергій ("з циганським прізвищем" – як титрує його ексміністр) розповів, що він є референтом митрополита Володимира Сабодана. Інститут створюється при Київській митрополії УПЦ МП, вона його засновник і вона його фінансуватиме.
Далі "референт" сказав наступне:
"Скажу напрямик. Мы хотим создать в Украине политическую партию православного направления и видим в вас возможного его организатора и неформального лидера... А пока вы займетесь руководством нашей пока небольшой группы депутатов в Верховной Раде".
У цей час до кабінету зайшов один із співробітників цього офісу. Безклубенко пише: "Я його відразу впізнав: за радянських часів він, тоді штатний працівник КДБ, був "приписаний" до колективу хору імені Григорія Верьовки".
В коридорі ексміністр зустрів ще одного колишнього "чекіста", який був "приписаний" до колективу танцювального ансамблю імені П.П.Вірського. Та й сам "референт", пише далі Сергій Безклубенко, як з"ясувалося під час бесіди, колись був "приписаний" до колективу кіностудії імені О.П.Довженка.
Безклубенка здивував такий церковно-політичний цинізм: "Виявляється, усіх цих "майорів Проніних" "перепрописала" Москва по церковному відомству. Нівроку "українська помісна церква"!" І відмовився від того, щоб очолювати інститут.
Ексміністр не називає прізвищ колишніх працівників чи "культурних" інформаторів КДБ, яких він зустрів в офісі. А лише натякає, хто це були.
Проте їх можна з високою ймовірністю ідентифікувати.
Референт митрополита Володимира Сабодана "з циганським прізвищем" – це явно бізнесмен з радикальними проросійськими поглядами Сергій Циганков. Він курував цей інститут і видавав газету "SOS" та журнал "Спасите наши души", в яких поширював московські наративи.
Завдяки фотокопії статутних документів РГО "Науково-дослідний інститут "Держава і релігія" (зареєстрований 23 червня 1995 року), розміщеній в мемуарах Безклубенка, не складно розпізнати ще одного із засновників громадського православного об"єднання УПЦ МП. Це – Жмур Олексій Йосипович.
Перший же пошуковий запит в мережі видає, що так звали батька співачки Насті Каменських. Випадковість? Можливо. Але в біографії Олексія Йосиповича є період його роботи концертним директором хору імені Г.Верьовки.
ДЕСС тривалий час шукала ознаки афілійованості УПЦ МП з російською церквою. Насправді вони всі лежать майже на поверхні. Питання припинення діяльності псевдоцерковного політичного об"єднання, за яким тягнеться шлейф КДБ, можна було б вирішити швидше, якби відкрили агентурні архіви спецслужб 70-80-х років. Але, схоже, це не робиться з тієї причини, що тоді б виявилися "замазаними" багато "гарних людей".
Звісно, діти не відповідають за справи своїх батьків. Вони роблять свої дурниці. Як відомо, ювелірна компанія "Золотий вік" розірвала співпрацю з Настею Каменських після того, як та нещодавно на концерті у США заспівала російською, заявивши, що "мова не важлива", а важлива лише "любов".
Джерело: facebook.com/sguardo.intento
