Аналітика Київського Безпекового Форуму
Події останніх тижнів свідчать про поступове формування нової політичної та військової реальності навколо російсько-української війни. Успішні удари по російській військовій та енергетичній інфраструктурі, резонансний відкритий лист Президента Володимира Зеленського до путіна, а також дедалі відчутніша технологічна перевага України у сфері безпілотних систем створюють передумови для переходу до нового етапу - примусу Росії до миру на умовах України та Європи.
Особливого значення в цьому контексті набуває зустріч Президента Зеленського з лідерами так званої «євротрійки» (Великої Британії, Франції та Німеччини), яка відбулася в Лондоні 8 червня. Йдеться про зустріч керівників трьох найвпливовіших держав Європи, які сукупно володіють колосальним економічним, політичним і військовим потенціалом. До складу цієї групи входять дві ядерні держави континенту та країни, які протягом усієї війни залишаються ключовими донорами військової, фінансової та політичної підтримки України.
Чи стане формат «Є3 плюс Україна» одним із головних майданчиків майбутніх переговорів щодо завершення війни в умовах зниження американської залученості, покаже час. На користь цього свідчать як ресурсні можливості учасників формату, так і їхня готовність брати на себе дедалі більшу відповідальність за безпеку Європи.
Підсумкова заява містить п’ять ключових принципів майбутнього врегулювання: негайне і повне припинення бойових дій; використання поточної лінії фронту як відправної точки для переговорів; надання Україні надійних і юридично зобов’язуючих гарантій безпеки після припинення вогню; збереження заморожених російських активів до завершення війни та виплати компенсацій; а також врахування інтересів європейської безпеки під час ухвалення будь-яких рішень, які стосуються Європейського Союзу та НАТО. Не менш важливою є зафіксована позиція про неприпустимість зміни кордонів силою та право України самостійно визначати власні безпекові та союзницькі пріоритети.
Окрему увагу учасники зустрічі приділили координації позицій напередодні самітів Групи Семи та НАТО, насамперед у питаннях посилення військової підтримки України та подальшого економічного тиску на Росію.
На перший погляд, у цих підходах немає принципово нових елементів. Більшість із них лунала і раніше. Однак суттєво змінився контекст. Сполучені Штати дедалі менше претендують на роль одноосібного «посередника» і дедалі частіше схиляються до пошуку компромісів з урахуванням російських вимог. Водночас Європа поступово перебирає на себе політичне лідерство, демонструючи значно принциповіший підхід до оцінки Росії як держави-агресора та до її спроб легітимізувати наслідки незаконної війни.
Не менш важливо й те, що ситуація на полі бою також змінюється. Україна дедалі успішніше компенсує кількісну перевагу противника технологічними рішеннями, насамперед у сфері безпілотних систем, високоточного ураження та нових форм ведення війни.
Тимчасом хвороблива «гарячка» з пошуку «посередників» залишається предметом активних дискусій. Путін у Санкт-Петербурзі демонстративно зустрічається з колишнім канцлером Німеччини Герхардом Шредером. У деяких колах «шириться» ідея залучення Єрусалимського патріарха Феофіла III. Але зрозуміло, що такі «ідеї» цілком відповідають інтересам Москви.
Хотілося б сподіватися, що Європа матиме достатньо політичної волі, аби протистояти нав’язуванню Кремлем штучних «посередників» та хибних компромісів у ситуації, яка з точки зору міжнародного права є абсолютно очевидною: одна держава здійснила незаконну агресію проти іншої.
Україна вже довела, що здатна завдяки мужності своїх громадян, інтелектуальному потенціалу та військовим інноваціям не лише нівелювати переваги значно сильнішого противника, а й поступово здобувати перевагу над ним у ключових сферах сучасної війни.
Саме тому сьогоднішня дипломатична активність має отримати належне військово-політичне підкріплення. Якщо Європа справді прагне миру на справедливих умовах, вона повинна не лише підтримувати Україну, а й суттєво збільшити масштаби військової допомоги. Йдеться вже не про допомогу для виживання, а про допомогу для перемоги — для масштабування тієї військової переваги, яка почала формуватися останнім часом і яка здатна стати головним аргументом на користь миру на умовах України та Європи.
