Українська делегація з'їздила до Берліну. Вже можна підбивати чергові проміжні підсумки переривчастого і заплутаного процесу пошуку миру, на який так багато поставив президент Зеленський.
Поверніть нам Донбас, і ми дамо йому трохи автономії. Інших червоних ліній перетинати не будемо. Інакше кажучи, на великі поступки не підемо. Так буде виглядати позиція України в конфлікті деякий час. У цій формулі - спроба знайти рівновагу між громадською думкою в Україні, побажаннями міжнародних партнерів і російським тиском. Експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко спеціально для "Апострофа" пояснив, чи буде вона працювати.
З точки зору теорії врегулювання конфліктів, подібних до нашого, це нормально. Певна ступінь автономії, самоврядування як певна гарантія дотримання прав у державі, де є проблеми як з демократією, так і з верховенством права. Поступки з метою запобігти дилемі безпеки всередині суспільства, яка змушує групи всередині суспільства братися за зброю. І подолання відкладених наслідків революції, яка завжди створює кризу легітимності і не може адекватно враховувати інтереси всіх. Іншими словами, це позиція в переговорах, якої можна дотримуватися.
Крім того, ця позиція буде зрозуміла Берліну і Парижу. Світогляд, який панує в Європі, ставить на чільне місце вміння держави управляти відмінностями, а не знищувати їх. Розширення прав, децентралізація, запобігання дискримінації - все це ті самі європейські цінності, про які ми так багато говоримо. Самі європейці власні конфлікти намагаються вирішувати саме так, і схожого підходу чекають від нас ось уже шість років.
Ключовим словом, яким користувався міністр закордонних справ України, коментуючи результати візиту до Берліну, було слово "компроміс". Це слово зрозуміло європейцям, і ми зможемо донести до них суть нашої позиції з його допомогою.
Читайте: Куди Зеленський веде Україну на міжнародній арені
Проблема буде з росіянами. Формула, за якою Донбас отримує певний обсяг автономії, Крим залишається на порядку денному, а Україна зберігає свободу маневру в зовнішній політиці, їх навряд чи влаштує. Виведення військ позбавляє їх гарантій і взагалі створює серйозну кризу на українському напрямку зовнішньої політики Кремля. Судячи з усього, продовження конфлікту в нинішньому вигляді не просто вигідніше для Москви, а набагато вигідніше. Відповіддю на нашу позицію стане повернення до вимог виконання "Мінська" в тому вигляді, як їх трактує Росія. А далі - знайома за попередніми роками траєкторія затяжного збройного конфлікту.
Ще одна проблема виникне всередині України. Знайдеться чимало людей і сил, які і такі компроміси назвуть неприйнятними або зрадницькими. За шість років конфлікту в країні сформувалося досить широке коло тих, хто хотів би продовження конфлікту в нинішньому вигляді. Пов'язані з конфліктом політичні переваги та економічні вигоди для багатьох часто переважують ризики врегулювання. Гібридна траєкторія управління конфліктом протягом попереднього року послабила позиції президента в тому, що стосується маргіналізації спойлерів і реалізації власного мирного плану для Донбасу.
Це все означає, що зрушити конфлікт з місця ця позиція не зможе. Вона може стати гарною платформою для затяжного конфлікту з Росією, але стратегію такого конфлікту теж потрібно розробляти.
Якщо ціна у вигляді автономії для Донбасу буде недостатньою для Росії, щоб вивести війська, то єдиним серйозним питанням на порядку денному залишиться ціна припинення перестрілок. Якщо вдасться цього досягти, то конфлікт заморозиться. І це теж можна буде назвати миром, який обіцяв президент.
