Соціальний та військовий психолог Олег Покальчук каже, що щоб вистояти, українцям потрібно виживати індивідуально. Сильна група починається із сильних особистостей, які здатні брати відповідальність за власну поведінку, об’єднуватися і діяти разом.
В інтерв’ю проєкту "Хід Тузова" на Апостроф TV він розповів про звичку жити в умовах небезпеки, вплив постійного стресу на психіку, психологічний портрет Дональда Трампа та людське бажання постійно шукати драму.
Це друга частина розмови з Олегом Покальчуком, читайте першу частину за посиланням.
Українці та "вовча" психологія виживання
– Коли ви українців метафорично порівняли з вовком, я згадав і наш бойовий підрозділ "Вовки да Вінчі". І я згадав цього благородного вовка з українського мультика, який казав: "Ну, ти, якщо що, заходь". Наша еволюція привела нас до того, що зараз ми станемо справжніми вовками?
– Моя історія стосунків з Силами оборони України включає в себе і стосунки з Силами спеціальних операцій, емблемою яких є вовк-характерник. Я пам'ятаю, коли це все створювалося, були дискусії про те, яку емблему брати. Там були дуже палкі суперечки і сварки. Уже вибрали, як вибрали. Сірий вовк, тобто вовк-перевертень, золотий пояс довкола.
Тобто ми в цій еволюції зберігаємо свої антропоморфні властивості, але повертаємо в собі риси хижака, який є частиною нормальної людської природи.
Можливо, я згадав би як метафору Донцовського звіра. Образ, який є, здається, у "Хартії". Це гібрид лева, вовка і хижака з роззявленою пащею. У естонців, з якими я теж працював достатньо багато, в територіальної оборони Кайтселійт є символ їжака, наприклад.
Тобто українці повертаються в такому метафоричному сенсі до статусу Донцовського звіра.
Зеленський: очікування від лідера і межі його впливу
– Можливо, вам не дуже зручно буде давати характеристику українському лідеру, але це ж теж важливо. Володимир Зеленський — його психологічний портрет і чого нам очікувати від українського лідера?
– Ці питання риторичні, бо ми всі бачимо якісь очевидні речі, але переживання з цього приводу, як всяке переживання людське, оскільки я багато працюю як психотерапевт, пов'язані переважно з очікуваннями від того, що в якийсь спосіб станеться щось і якась людина буде мати якісь властивості, які людина навіть мати не може, але вона мусить мати, бо нам дуже треба. Так не буває.
Зеленський поводиться як людина з певним типом характеру в обставинах, в яких він знаходиться. Історія його приходу до влади, його кар'єра, його поведінка, дуже чітко говорять про те, яка спеціальність у нього була. Це не обов'язково клоун-комік, як опозиція називає. Можна називати як завгодно. Нікому не побажав би опинитися на його місці в цей час, напевно.
Відносно того, чого чекати, всі виснажуються, і він теж. Це момент втоми і, якщо говорити шаховою мовою, це, напевно, такий цугцванг. Куди не піди, куди не кинь — всюди клин. Як не поведешся, якось вікно можливостей звужується, така шагренева шкіра, лавка запасних. Те, про що говорять усі люди, захоплені критикою.
Сама постановка питання мені не дуже близька, бо я не знаю, як мені відповісти в рамках своєї компетенції. Я розумію цей тип характеру, цей тип поведінки. Що чекати? Є ж лінії поведінки, які були. Проведіть пряму лінію і будете бачити, куди вона веде.
Хороша новина в тому, що ми дуже сильно перебільшуємо рівень суб'єктності очільників будь-яких держав, в принципі. Є процеси. І ці всі люди, які виглядають, наче вони впливають на рух планет, не перевертаючи уваги санітарів, насправді не так сильно впливають. Вони є заручниками більш сильних впливів. Вони є акторами більш масштабних процесів. У цілому світі так.
Тому наділяти будь-яких перших осіб магічними властивостями зміни ситуації — це неправильно. Ситуація буде мінятися незалежно від того, хто буде на чолі. Вона міняється під впливом економічних чинників, масових соціальних явищ, рандомних ситуацій.
Ерцгерцог Фердинанд і Перша світова війна. Не факт, що саме це призвело, але таке теж трапляється. Якби ми знали ці закономірності, ми б володіли ключем до історії, але їх не існує.
Якісь речі я можу оцінити, але вони настільки банальні, що люди і так їх бачать. Якісь викриття спеціальні про якісь особливості, нюанси, — подивіться довкола себе, або в дзеркало, ви частково знайдете подібні риси і в себе. Нічого особливого.
Коли ми дивимося на політика, ми дивимося через збільшувальне скло. Ми бачимо всі пори і прищі на достатньо банальній якійсь історії.
Інформаційна токсичність та відчуття безпорадності
– У нашому внутрішньому житті є події, які нас точно не влаштовують. Скажімо, корупційні справи, антикорупційні розслідування, Міндічгейт і його наслідки. Зараз у нас колишній генеральний прокурор перебуває десь за кордоном. Наскільки це може нам нашкодити в боротьбі з ворогом?
– Якщо це важливо для вас особисто, то всі ці проблеми починають жити всередині вас. Переважна більшість людських біологічних хвороб виникає через харчові продукти. Крім контагіозних якихось захворювань, але це меншість.
В інформації те саме. Якщо ви пропускаєте всередину себе набір сигналів, які є токсичними, це так само, якби ви наїлися битого скла, яке колись було чимось гарним або пристойним. І потім ремствуєте, що ви себе погано почуваєте, бо ви це з'їли.
Ви це споживаєте? Бог вам в поміч. Або ви це не споживаєте, і тоді у вас є сумніви, що, можливо, ви безвідповідальна, некультурна, політично тупа людина, і треба, напевне, до джерела мудрості в Фейсбуці припасти і напитися. Ви напиваєтеся з унітазу. Там теж є якась рідина, але не нарікайте, що ви себе погано почуваєте.
Людина має вибір. Ви на це не впливаєте? Не впливаєте. Ви можете взяти до уваги. Це нормально. Можна не ігнорувати. Але переживати це — це себе отруювати. Ви створюєте відчуття завченої безпорадності, бо переважна більшість того, про що ви читаєте, до вас не має ніякого прямого відношення, і у вас немає найменших шансів якось це змінити.
У вас є відчуття безпорадності і того, що ви знаходитесь на Титаніку, який тоне. Цей Титанік тоне 7000 років, скільки існує цивілізація. Ви хочете сказати, що ваші почуття і переживання найдраматичніші за всю історію людства? Це не відповідає дійсності.
Можете так вважати, але ваш організм у якийсь момент скаже: "Знаєш, мені набридли ці міркування, я буду хворіти від цього". Голова скаже: "Як, серйозно?" Він скаже: "Так". Чому?
Тому що енергоресурс, який споживає голова, перевищує всі ліміти. Ти вже в кредит взагалі живеш, каже організм. Голова каже: "У мене є ідеали, у мене є духовність, цінності. Вони мені дадуть сил". Організм каже: "Давай спробуй".
Голова пробує, знаходить ресурси, і це підливання бензину вогонь. Ми яскраво згораємо. Організм каже: "Усе, банк закритий".
– Сумно. За 7000 років цивілізація не зникла, але зникло дуже багато народів, етносів, країн. Нас точно не влаштовує ситуація, коли щось реально загрожує існуванню України, правда?
– Цивілізації зникали і будуть зникати. У цивілізації три базові характерологічні параметри: наявність ієрархії, наявність міст і наявність писемності.
Починаючи від Месопотамії й до наших часів десятки цивілізацій з'явилялися і зникали, навіть на континенті, не кажучи про Латинську Америку. Це нормальне явище.
Можна Шпенглера читати, можна інших якихось філософів. Там 400 років відводиться на той чи інший тип цивілізації, або якісь цикли, економічні цикли і так далі. Це все гіпотези. Це зникає.
Україна, якщо ми говоримо про культурний контекст, — це одне явище. Політичний, державний — інше. Ми хочемо природним чином запакувати це все в один приємний пакет і продати це самим собі. Це нормальний процес з точки зору навчання, бо так працює едукація, так працює освіта, коли ти не дуже сумісні між собою речі подаєш в одному хронологічному, часовому або культурному контексті, щоб ми краще засвоювали.
Але українці, як явище, як рід, як вид — неправильний термін, але хай буде так, існують дійсно дуже довго і будуть існувати незалежно ні від чого. Генофонд — така штука… Знаєте, гени не в курсі про культурні налаштування, про які ми з вами говоримо. І про генофонд нації чотири генетичні комбінації теж не в курсі. Генофонд поширюється в інші країни і так далі, розсіюється.
Держава як політична конструкція, яка створюється людьми для захисту себе, існує і буде існувати, доки є люди, які її захищають. Це теж такий історичний приклад, не тільки пов'язаний з Україною.
Чому ми шукаємо драму, а не позитивні новини
– Як ви думаєте, чи можливий розумний баланс в подачі інформації, яку люди споживають, щоб не отруювати людей зайвим чином? Наприклад, повідомити, що прилетіла ракета і вбила тварину в зоопарку, але водночас повідомити наприкінці, що в цьому ж зоопарку народилася пандочка і зробити якийсь позитивний акцент. Балансування таких позитивних і негативних інформацій позитивно впливає на світосприйняття мільйонів людей?
– Ні, ніяк не впливає. Те, що ви називаєте, — це вчорашній день. Я розумію цей підхід. Я поясню, чому вчорашній день.
Є зараз така модна течія, яка називається медіаекологія. Вона розповідає про ерозію інформаційного простору, починаючи від Галактики Гутенберга, закінчуючи теперішнім цифровим інтелектом, про падіння IQ і все решта.
Свідомість людини приблизно влаштована таким чином, що речі, які у нас виходять добре, які завершені, ми не запам'ятовуємо, а забуваємо. Це у психології називається ефектом Зейгарнік. Речі, які не завершені, які поламані, які недодумані, ми пам'ятаємо.
У результаті, драматизм світосприйняття є основою людського мислення, на відміну від тварин. Тварини не драматизують, а ми так створені. Тому ми схильні більше засвоювати і шукати негативну інформацію. Ми не хочемо балансу.
Коли в нас уже припікає, коли в нас з'являються вже нездорові прояви поведінки, пов'язані з інформаційною інтоксикацією, то хто ж нам винний, що ми це споживали? Ми тоді хочемо балансу, чогось хорошого, позитивного й кидаємося в пошуках хорошого. Знаходимо теж, воно теж є.
Але первинно ми заточені таким чином, щоб шукати драму. Якщо ми говоримо про історію драматургії, то це грецька драма. Вона ж про трагедію. Потім вже в кінці, коли відбувся занепад, то це вже комедія, Аристофан і так далі. Але на початку все величне, а величне — це завжди трагедія. Людина, на жаль, так влаштована.
З точки зору біології стресу, немає ніякої різниці, чи ви переживаєте стрес від чогось хорошого чи від чогось поганого. Той самий адреналін, збудження, розширення очей, серцебиття. Тут ми закохалися, а тут вантажівка вискочила з-за рогу. Тіло реагує абсолютно однаково.
– Тобто драма й адреналін — це такий певний допінг для людини.
– У нас є потреба в цьому. У нас є потреба, щоб організм постійно себе прокачував, бо наш сучасний мозок розвинувся для ефективного функціонування в малій соціальній групі від шести до 15 осіб. А зараз у нас поле діяльності таке, що спричиняє навантаження, яке мозок, в принципі, не витримує. Він починає мутувати, міняти свої характеристики діяльності, нейронні зв'язки і так далі.
– А комедія — це такий полегшений жанр.
– Комедія — це зворотний бік трагедії. Фізіологічний механізм сміху і плачу однаковий. Сльози виділяються однаково при сміху і плачу. Звукові і поведінкові реакції абсолютно ті самі. Так, мозок інакше це сприймає. Тому і комедія, і трагедія — це типи збудження, при яких організм стикається з несподіванкою.
Свідомість, пам’ять і потреба в стресі
– Мозок можна собі уявити, а свідомість — це щось таке нематеріальне. Що таке свідомість, як вона формується?
– Ніхто вам не скаже, що таке свідомість. Ті, хто дають якісь визначення, — це припущення, гіпотези, якісь філософські характеристики.
– А ви як визначаєте це?
– Ми говоримо про самоідентифікацію і про пам'ять переважно. Ми знаємо залози в мозку, які відповідають за довгу пам'ять, коротку пам'ять. Приблизно розуміємо, хоча історія нейробіології і хірургії мозку показує, що мозок може міняти місцями центри, які здавалися нам раніше стабільними. Це відповідає за це, а це за це. Ні. Мозок може перебудовуватися всередині себе так само функціонально.
Я повторю свою основну думку, що у нашої ідентичності є потреба в стресі. Біологічно ми потребуємо, щоб нас постійно струшувало щось, бо ми як вид так виросли: в умовах постійної небезпеки, фізичного навантаження, ризиків, конкуренції, боротьби, виживання. Зараз це відпало, а всі біологічні налаштування лишилися як 30 тисяч років тому.
– Нам стресу справді зараз вистачає. Яка ж наступна доза допінгу нам буде потрібна після такої порції стресів, щоб тримати себе в тонусі?
– Є графік розвитку, проходження фази плато, падіння і посттравматичного зростання. Він такий зубчастий. Він достатньо стабільний і для індивідів, і навіть для деяких соціальних груп.
Організм звикає до наших внутрішніх наркотиків, як і до зовнішніх. На цьому, до речі, базується феномен того, що люди, які з тих чи інших причин вийшли з зони бойових дій, через який час мають потребу повернутися туди. Рівень стресу виділяє в організм такий тип гормонів, які роблять тебе молодшим, сильнішим, яскравішим, живішим, а тут все нудно, тихо, противно, і я хочу назад. Я принаймні з цим стикався по роботі.
Ми все-таки потребуємо фази відновлення, і коли раптом затихне цей шум стресових гормонів у нашій голові, пролонгований стрес, відсутність цього стресу викликає інший тип стресу. У нас буде така сенсорна депривація до певної міри або такий отходняк, як у наркоманів чи в алкоголіків. Тобто ми вже звикли, і що тепер з цим усім робити?
Далі буде фаза збудження. Наприклад, якщо ми говоримо про алкоголізм, то біла гарячка виникає не одразу, коли людина різко кидає пити, а може бути через 62 години. Посттравматичний стресовий розлад, про який багато нісенітниць різних говорять, насправді не такий поширений зовсім, як про це прийнято вважати. Це після стресу, це пів року після того, як все добре. І раптом починаються якісь дива в голові, якась зміна поведінки і так далі. Тобто, на нас чекає посттравматичний стресовий розлад.
Це дуже вульгарне порівняння, психологи мене за це справедливо розіпнуть, але це просто метафора. В умовах відсутності блокуючих факторів, які все-таки утримували нашу кукуху на якомусь функціональному рівні, ці фактори страху, ризику, трагедії зникають, а чинники нікуди не діваються. І вони такі: "Ага". І в голові починається демократія. Оживають наші субфактори і починають виборчий процес.
– Тобто, навіть якщо в країні вибори не відбуваються, в голові вибори ідуть.
– Я іноді вульгарно жартую: чим шизофреніки відрізняються від людини відносно нормальної? У нас рольові моделі структуровані в якійсь ієрархії. Ми все-таки розуміємо, що в цій ситуації ми так, в цій ситуації так. А в шизофреніка в голові демократія. У нього вічна боротьба за те, яка з рольових моделей є домінантною. Вони говорять, сперечаються, є консенсус, тут переворот цих моделей. Поведінка, відповідно, недружня взагалі.
Дональд Трамп і запит психіки на магію
– Запитаю у вас про психологічний тип Дональда Трампа. Важливо зрозуміти його заяви і дії. Вони коливаються приблизно як графіки на біржах чи він достатньо постійний у тому, що він робить в політичному житті?
– Він постійний. Про це десятки американських психіатрів і психологів уже написали діагнози. Вони всі правильні. Там можна сперечатися відносно нюансів міжнародної класифікації хвороб, але це вже професійна тематика. Я з цікавістю їх читав, там все правда.
Він стабільний у своєму безумстві. Я б тільки додав на користь всіх людей, які страждають на якісь ментальні розлади. Вони не беруться десь нізвідки, і немає контагіозного зараження слабоумством чи чимось таким. Це все у нас зсередини.
З того, що я спостерігаю, і про що ви питаєте, це ті типи риси особистості, характеру, які були у людини, яка знаходилася 40 років назад в конвенційному стані і вони загострилися до того рівня, з яким ми маємо діло. Це некомфортно не просто для всіх довкола, а для всього світу. Ми знаємо такі приклади в історії: Калігула. Таке буває.
Усі ці люди, які не сповна розуму, загрожують людям більш нормативним тим, що коли вони несуть якусь ахінею, то іншим людям здається, що в цьому є якийсь прихований глибокий сенс.
Наша психіка має запит на цю магію, і ми знаходимо там цей сенс. Його там не було споконвіку, в принципі, але ми знаходимо. Він каже: "Ага". Відповідно, у нас розвивається конспірологічне мислення. Воно розвивається через потребу в такому типі мислення, коли ми недоумкувату людину наділяємо магічними властивостями.
Це така родоплемінна поведінка в племенах, де культувався шаманізм. Шамана вибирали за ознакою шаманської хвороби. Спочатку людина могла мати виразні фізичні вади, не дуже на голову бути і так далі. Її призначали шаманом, бо якщо вона така дивна, то значить, у неї є якісь спеціальні можливості проходу в інший світ, бо вона і так там одною ногою чи головою. Значить, через неї можна поговорити.
Таких недоумкуватих людей наділяють такими властивостями. Це, на жаль, характеристика людського мислення. Шукають там раціональні компоненти пояснення. Ви можете знайти магічні підтвердження довкола себе, якщо ви сильно постараєтеся, але це буде не дуже здорова поведінка.
– Ми з вами розібрали на запчастини російського диктатора Путіна. Ви подали такий психотип Дональда Трампа. Ми з вами повернулися до того уявлення, що країнами керують психопати.
– Психопати, диктатори і аферисти.
Література як самодопомога
– Скажіть, що ви плануєте в літературному плані? Я вважаю, що кожна нація, кожен народ і кожен індивід мають щось додати до існування нашої цивілізації. Що ви збираєтесь найближчим часом зробити в літературі?
– Нічого. По-перше, у мене немає амбіцій сіяти розумне, добре, вічне.
Друге, у мене, на щастя, вже по віку і по кваліфікації якось мінімізувалася потреба самолюбства, корпоративних ревнощів — все те, що є в мистецькому середовищі, за чим я з клінічним інтересом, з цікавістю спостерігаю.
Це не означає, що я цим не займаюся або не читаю, або щось не пишу, але це процес, який для мене наразі не передбачає того, що я щось зараз понесу оприлюднювати на суд читачів чи глядачів.
Тому що процес творчості самодостатній. Якщо в людини є потреба, то вона пише, а якщо у неї є можливість не писати, то краще їй не писати. Як мене колись учили. При першій можливості чогось не робити, я не роблю. Я по можливості не даю інтерв'ю. Або бувають якісь винятки за якимись моїми суб'єктивними причинами, коли я це роблю, як з вами.
Бо я розумію, що ця розмова не створить мені відчуття незручності, що мені треба якось стримуватися. Мені не буде потім соромно за те, що я це говорив. Тому я обмежую цю комунікацію.
У мене достатньо широке специфічне спілкування з людьми, які переживають складні психологічні стани. У мене точно немає потреби якось розширювати це коло спілкування, компенсувати його. Мені цього вистачає.
Тому повторю свою думку, я цікавлюся літературою, я читаю. Я щось собі складаю, пишу, але це швидше як самодопомога, психотерапія. Світ літератури, світ вигаданих сюжетів, світ мрій потрібні людині, незалежно від того, вважає вона себе причетною до створення культурних продуктів чи ні.
Більше того, коли ми намагаємося продати цей продукт, то стикаємося з тим, що ми собі не уявляли насправді свого читача. Бо для такої прямої комунікації, як журналістика, ви мусите думати про об'єкт впливу чи комунікації. Письменник — ні.
Найкращі історії, те, що ми вважаємо класичними творами в різних видах мистецтва, у процесі створення були ремісничими просто історіями, щось писалося на замовлення, щось у п'яну, щось просто загубилося і так далі. Щось малювалося як шпалери, чи нескінченні портрети якихось середньовічних сановників. Тепер це велике мистецтво.
Тому до цього треба ставитися з іронією. Я в цьому процесі, але він для мене такий композитний, комплексний. Літературний твір, якщо він таким є, то він сам себе пише. Він сам тобі потім каже, що з цим робити. Переважно, якщо є питання, чи робити з цим щось чи не робити, то краще не робити.
Як українцям вижити
– Що нам потрібно колективно зробити з тим, щоби наша з вами цивілізація вижила, щоб Україна вистояла і все ж таки перемогла?
– Виживати індивідуально. Група може вижити тільки тоді, коли група складається з сильних особистостей. Як тільки ми переключаємо локус контролю на зовнішнє середовище, ми знімаємо відповідальність за власну поведінку.
Ми тоді кажемо: "Ну, разом нас багато, нас не подолати, але я сам чи сама буду не так сильно пхати в цей бік, тому що в мене є об'єктивні обставини, я не можу. От інші так, інші мусять". Тому відповідальність перш за все на себе.
Відома паралель з кисневою маскою в літаку. Спочатку вдягайте на себе. Можете дати собі раду, можете забезпечити безпеку і своїх близьких, рідних, домашніх тварин, чудово. Ідіть далі. Тепер починайте розвивати ці ініціативи разом з такими самими людьми.
Якщо ви свої ефективні скіли, як модно говорити зараз, пропонуєте людям, які в принципі не збираються цього робити, вони в кращому випадку украдуть у вас те, чим ви володієте, і знецінять ваш досвід. Не робіть цього.
Шукайте таких, як ви, з позитивним досвідом. Коли таких людей стає активна критична маса, а це, згідно із законом Парето, більше 20%, тоді наступають системні зміни в решті популяції. Не треба говорити про всіх, це так не працює.
Це у нас бувало в нашій історії — той самий Майдан 14-го року. Зібралася критична маса абсолютно різних людей, які на одному гектарі би книжку раніше не читали один з одним. З'єдналися дією, дія вдалася. Так, постфактум можна оцінювати політичну ефективність, результативність. Це інша історія. Але це працює так.
Тобто меншість, яка є усвідомлена, яка є ефективна, яка є активна і може дозволити собі, через силу кожної особистості, зменшити власні понти для того, щоб співпрацювати з іншими. Це основа ефективності діяльності всякої групи.
Бо особисті кордони, плекання індивідуальності, індивідуальні права… Коли ви будете це багато надувати, ви не співпрацюєте. В рамках секти своєї будете якось триматися, але це не працює. От люди, які можуть пожертвувати, ми Стуса згадували, частину своєї офігенної особистості заради загального блага — це ефективна поведінка.
– Тобто, коли зараз люди масово розкуповують різноманітні інвертори, генератори, акумулятори, сонячні батареї, почувши наших державних керманичів, які кажуть, що ця зима буде найтяжчою за всі роки, вони діють абсолютно раціонально.
– Воно не шкодить точно. По-перше, це матеріальний об'єкт, який точно вам гірше не зробить. Коли ми купили це і не скористалися цим, бо обставини інакші, це значно краще, ніж якби ми не купили. Хай буде, це нормальна поведінка. Просто треба робити це практично, без істерики. Вам не треба п'ять конвертерів, вам достатньо двох або одного. Коли ви думаєте в раціональний спосіб, у вас психіка заспокоюється.
Це в українському характері. Подивіться на українські погреби. Там можна пережити ядерну війну. І це споконвіку так було. Виживальність вовча є частиною українського характеру. Вона передбачає, по-перше, меншу кількість триндежу публічного, а більшу ефективність і злагодженість в рамках своєї спільноти. А далі розберемося.
Чи потрібна Україні «сильна рука»
– Як ви думаєте, в Європі можлива поява сильних особистостей, сильних політиків, які організовують навколо себе процес, на кшталт того ж Черчилля чи де Голля, до прикладу?
– Коли говоримо про сильних особистостей, ми собі уявляємо книжкового Черчилля і книжкового де Голля, які значною мірою є результатами прекрасного самопіару. Це видатні та видовищні, безумовно, люди, але навіть читаючи їхні щирі мемуари, розумієш, що там не все так було однозначно. Тому Черчилль програв лорду Етлі, який пообіцяв дешеве пиво виборцям і так далі.
Коли ми говоримо про сильну особистість, то ми чомусь завжди думаємо, що ми будемо з того боку, з якого ми скористаємося силою цієї особистості. Історія так не працює. В Європі з'являються сильні особистості. Світ взагалі повний сильних особистостей.
Просто ця сила, коли починає прикладатися до чогось, ми такі, блін, як це так? Кемал Ататюрк — сильна особистість, безумовно. Заборонив фески. Уявіть собі сильну особистість українського політика, який заборонить вишиванки в ім'я того, що Україна відмовиться від культур-мультур і через десяток років буде супердержавою на рівні Туреччини. Його завтра розіпнуть.
Тому сильні особистості з’являються. Ми читаємо про правий поворот в Європі. Бачите, не особистості повертають історію. Змінюються політичні цикли, змінюється амплітуда гойдалки, це неминучий процес. Сто років тому теж так було. 20-ті роки XX сторіччя так само показували приблизно подібну картину з війнами і всім рештою, з появою таких типажів.
Сильна особистість структурує суспільство, обрізаючи якісь пагони чи паростки старих комунікацій. На початку це завжди вітається, але потім з'ясовується, що вам теж щось обрізають. І тут починається таке завивання: а нас за що?
Ви говорите про сильну особистість України і ці всі кличі про перевороти, диктатуру, що нам треба те, друге, третє і так далі. Коли збирається більше трьох змовників, то третій вже біжить в СБУ і розказує про перших двох. Нам це довгий час не загрожувало. Це перше.
Друге те, що прихід сильних особистостей до влади часто не залежить від думки суспільства взагалі. Двірцеві перевороти. Третє, що всі революціонери, назвемо це так, Каддафі був революціонером, Саддам Хусейн був революціонером, скидали монархії, боролися за справедливість, а потім сталося те, що сталося.
Тому очікування частини українського суспільства на сильну руку, яка прийде, порядок наведе, ґрунтується на ілюзіях, що оскільки ми підтримуємо морально сильну руку, то вона нам дасть якісь бонуси. Сильна рука приходить — вона не додає, вона забирає. Напевно, у поганих людей, як ми сподіваємося, в першу чергу, але не факт. Не факт, що ви не опинитеся серед них.
Я за своїми переконаннями точно не ліберал, але я читаю багато про історію і я розумію причинно-наслідкові зв'язки, соціальні очікування і сподівання. Тому я сам себе завжди трошки стримую від такого, що добре було б, щоб якийсь архангел з вогняним мечем спустився з небес і навів порядок, бо скільки ж можна терпіти. Я розумію, як далі ці архангели поводяться в історії.
Але повторюсь, таке буває. Я думаю, що нас теж, можливо, це чекає. Це не залежить від наших очікувань чи страхів, чи запобігання. Бо якщо світ конфігурується в такий спосіб, назвемо його консервативним, це була б хороша модель, тому що, якщо не буде йти далі правіше, то це…
Що таке репресивні державні механізми? Це екстенсивний механізм розвитку, за якого ціна питання — власні громадяни. Або громадяни сусідньої країни. Тобто якийсь ресурс.
– Це той момент, коли люди стають витратним матеріалом.
– Багнетами можна досягти чого завгодно, а сидіти на них не можна, як говорить стара приказка.
Сценарне мислення людей моделює політичну ситуацію і свою актуальну ситуацію на прочитаних книжках і переглянутих кінофільмах. Це не відповідає дійсності.
Я читаю, наприклад, курс з теорії брехні “Теорія обману”. Я кажу, що люди люблять, щоб їх обманювали. Усі без винятку. І коли мені кажуть, що ні, я кажу: "Ви любите читати художні твори або дивитися кіно?" — "Так". От вам і відповідь.
Це ж вигадки все. Навіть документальні стрічки — це переважно додумані історії, якісь мок’юментарі і так далі. Нам це подобається. Ми хочемо бути всередині цієї історії на хорошому боці. На боці тих, які виграли. А біологія поведінки, фактична історія людства про це нічого не знає.
Тому нас це чекає. В якому вигляді, в якій конфігурації? Я думаю, що специфічно українська. Це буде щось дуже таке балканського типу, щось дуже колоритне, яскраве, сильне, безумовно, з танцями, співами і всім рештою. Ми такий народ життєрадісний і веселий, навіть в трагедії. Експресивний народ.
