Перед будь-якими розмовами про спробу якось (тобто враховуючи поточні вимоги агресора) встановити мир, треба хоча б називати очевидні речі одними і тими ж словами і погодитися щодо трактування базових понять.
Що таке вимога нейтралітету з боку РФ? Це – не про “нейтральність в контексті НАТО” (насправді – це інший статус – позаблоковість); це – не обговорення параметрів; це – не питання вибору типу нейтралітету. Це – чітка російська вимога закріплення в Конституції і законодавстві України статусу так званого постійного нейтралітету (який вже себе історично вичерпав). Та ще й з ОДНОСТОРОННІМИ обмеженнями на військовий потенціал України (типи, види озброєнь, їх розташування і кількісні параметри ОВТ та чисельності ЗСУ).
Що таке денацифікація в розумінні агресора? Це перелік конкретних законодавчих актів, які потрібно в Україні або прийняти, або відмінити попередні рішення. Повернути й закріпити в Україні проросійські (навіть прорадянські, на кшталт комуністичної партії) політичні проєкти, не чіпати російську агентурну мережу через афілійовані церковні організації, закріпити окремий статус для російської мови, законодавчо визначити росіян титульною нацією в Україні (ще та маячня!).
Що таке територіальні питання? Це вимога перекроїти державний кордон України. І закріпити це в Конституції України і міжнародних договорах. Це вимога не лише ЮРИДИЧНО відмовитися від територій, які собі визначив путінський режим. Це ще й відмова захистити своїх співгромадян на цих територіях.
Що таке “гарантувати російську безпеку”? Це визначити в договірному порядку ЗАБОРОНУ Україні НАВІЧНО закріпленого всіма міжнародними нормами права звільнити свої території, вирішувати самостійно питання про оптимальну модель безпеки, ніколи не створювати будь-яких безпекових союзів.
І практично все це – в односторонньому порядку!
Наскільки треба бути нереалістичними (або просто мати конкретні цілі), щоб не розуміти: таку модель НЕ МОЖЛИВО насильно “засунути” в українське суспільство, яке б шоковане кількістю жертв і втомлене війною, воно не було б.
Тому все це лише для того, щоб протестувати готовність українського народу до здачі національних інтересів (в такому вигляді, як зараз – до капітуляції). Це також і свідчення того, що ворог вже реально розуміє, що Україна продовжить тримати оборону. Що ворог вирішив, що треба знову підсилити “гібридну” війну, з ІПСО і терористичними актами. Для того, щоб спробувати підірвати зсередини здатність українців до супротиву. Примусити їх здійснювати тиск на владу в Україні в напрямі вимог агресора.
Тому ті, хто хоче внутрішньої української дискусії про механізми якнайшвидшого виходу України з широкомасштабної війни (при повному небажанні агресора) і ті, хто намагається після російських погроз і атак змалювати для України єдино можливий, чомусь повністю негативний сценарій – це різні люди, і різні підходи.
Перші – шукають сильної позиції України і реалістичного варіанту виходу з війни.
Інші (в кращому варіанті) – “корисні ідіоти”. Вибачте за мою французьку.
