Рішення Литви приєднатися до управлінської структури Трибуналу є не символічним жестом, а юридично значущим кроком, який активує інституційні механізми, необхідні для притягнення керівництва Росії до відповідальності за злочин агресії.
Коли росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, світ зіткнувся з викликом, якого довго уникав: як притягнути політичне та військове керівництво держави до відповідальності за злочин агресії. Цей злочин — «мати всіх злочинів» — є тим, з якого випливають воєнні злочини, злочини проти людяності та навіть можливі акти геноциду. Без початкового рішення розпочати війну жодні звірства, скоєні на українській землі, не були б можливі.
Проте чинна архітектура міжнародного права виявилася недостатньою. Попри свою важливість, Міжнародний кримінальний суд (МКС) не може притягнути російських лідерів за агресію, оскільки росія ніколи не ратифікувала Кампальські поправки і не є стороною Римського статуту. Світ мав суд — але не мав юрисдикції діяти.
Саме тому у 2025 році Україна та Рада Європи здійснили історичний крок: створення Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України. Це перший міжнародний механізм з часів Нюрнберга, покликаний судити не лише виконавців нижчого рівня, але й найвище політичне та військове керівництво, відповідальне за початок агресивної війни.
Литва стала першою країною після самої України, яка формально приєдналася до управлінського органу Трибуналу. Цей крок значно перевищує рівень дипломатичної підтримки. Литва давно є одним із найбільш послідовних союзників України — голосним, принциповим і непохитним. Але тепер Литва зробила вирішальний крок: вона перейшла від політичної солідарності до інституційної відповідальності.
Приєднання до управлінської структури Трибуналу означає, що Литва демонструє лідерство, зміцнює довіру до Трибуналу та прискорює перехід від політичних заяв до інституційної реальності. У міжнародному праві інституції починають існувати не тоді, коли їх оголошують, а коли держави починають наповнювати їх реальним змістом.
Створення міжнародного трибуналу — це не одноразова подія. Це багатоступеневий процес, який потребує юридичних, політичних та адміністративних зусиль. Кожна держава-учасниця має завершити внутрішні процедури і подати інструмент приєднання. Без колективної політичної волі Трибунал просто не зможе функціонувати.
Управлінський комітет (Management Committee) — серце Трибуналу — затверджуватиме бюджет, встановлюватиме операційну структуру, контролюватиме відбір суддів і прокурора та формуватиме інституційні правила. Хоча установчі документи не визначають мінімальної кількості держав, аналітики вважають, що приблизно 16 країн становлять реалістичний мінімум, необхідний для інституційної життєздатності — достатній для забезпечення фінансування, довіри та операційних спроможностей.
Далі створюється Секретаріат — адміністративний «двигун» Трибуналу, відповідальний за добір персоналу, управління справами, технічну підтримку та координацію. Потім Трибунал має відібрати суддів і прокурора через прозорий конкурс, заснований на професійних критеріях. Це гарантує судову незалежність, професійну компетентність і суспільну довіру.
Трибунал також має ухвалити Регламент процедури — свій «процесуальний кодекс». У цих правилах визначено, як приймаються докази, як захищаються свідки, як проводяться слухання та як співпрацюють держави. Лише після ухвалення цих правил Трибунал зможе відкривати справи, видавати ордери на арешт і розпочинати слухання.
До кінця 2025 року щонайменше 25 держав заявили про готовність підтримати або взяти участь у роботі Трибуналу. Такий рівень міжнародної підтримки забезпечує не лише фінансову стійкість, але й політичну легітимність. Трибунал, який спирається на широку демократичну коаліцію, надсилає потужний сигнал: агресія — це не геополітика, агресія — це злочин.
Створення Спеціального трибуналу — це не лише питання права України на справедливість. Це відновлення фундаментів міжнародного правопорядку. Трибунал відроджує принцип покарання за розв’язування війни, зміцнює норми післявоєнного світу, які з часом еродували, та створює прецедент, здатний стримати майбутні акти агресії у світі.
Рішення Литви приєднатися до управління Трибуналом — це більше, ніж дипломатичний крок. Це каталізатор — іскра, яка наближає Трибунал до реальної операційної діяльності. Сам Трибунал є історичним проєктом. Не тому, що створює щось нове, а тому, що відновлює те, що світ колись мав — чітку, принципову відповідь на злочин агресії.
