Ліквідація Верховного лідера Ірану Алі Хаменеї внаслідок удару Ізраїлю та США ознаменувала перехід до політики "справжньої мови сили" щодо Тегерана та посилила напруження на Близькому Сході. Водночас влада Ірану наразі утримує ситуацію під контролем.
Про це в ефірі телеканалу "Апостроф" розповів політолог Володимир Манько.
За його словами, ліквідація духовного лідера стала результатом силового тиску з боку Сполучених Штатів та Ізраїлю, які намагаються змусити Іран змінити свою політику, зокрема щодо ядерної програми. Водночас сама операція ще не означає завершення протистояння, оскільки система влади в Ірані зберігається, і найближчим часом може бути призначений новий керівник або сформована тимчасова колективна рада управління.
"Смерть духовного лідера Ірану Хаменеї, безумовно, це досягнення Сполучених Штатів і Ізраїлю, які вирішили поговорити з Іраном мовою сили, справжньою мовою сили. Це не означає, що ця операція вже досягнула своєї мети, вже можна припиняти. Безумовно, ні. Нічого вони змінювати станом на зараз, я думаю, не будуть. Будуть продовжувати бомбити партнерів, партнерів Сполучених Штатів у тому регіоні", — зауважив Манько.
Він наголосив, що багато залежить від внутрішньої реакції іранського суспільства. Частина населення вже виходить на вулиці на підтримку чинного режиму і виступає за продовження боротьби, тоді як інші, навпаки, сприймають загибель Хаменеї як шанс на політичні зміни, демократизацію та послаблення релігійного контролю над державою.
Манько підкреслив, що Іран залишається великою державою з населенням майже 100 мільйонів осіб і значними запасами озброєння, включно з тисячами безпілотників і ракет. Проте якщо удари США та Ізраїлю по військовій і енергетичній інфраструктурі продовжаться, країна може поступово втратити свої військові й економічні можливості, що змусить її піти на переговори або змінити політичний курс.
Окремим чинником є роль Росії, яка, за даними медіа, напередодні ескалації підписала з Іраном таємну угоду про постачання систем ППО та іншого озброєння. Проте, за словами експерта, вплив Москви обмежений, оскільки РФ послідовно втрачає вагу на Близькому Сході та в Африці. Натомість ключовим гравцем залишається Китай як головний економічний партнер Тегерана.
Він також зазначив, що затяжний конфлікт може вплинути на рівень уваги США до війни Росії проти України. Якщо протистояння на Близькому Сході затягнеться, адміністрація Трампа може сконцентрувати ресурси саме на цьому напрямку, що послабить фокус на українському питанні.
"Якщо ця війна затягнеться, то дійсно є така небезпека з приводу того, що Сполучені Штати відкладуть все інше в сторону. Сконцентрується Трамп тільки тут, тому що тут він уже не має права програвати. Зробити якусь сухопутну операцію в Ірані — це надзвичайно складно. Це фактично як в Афганістані. Гори і дороги між цими горами", — пояснив політолог.
Він додав, що хоча Іран володіє значним арсеналом, систематичні удари по військовій та енергетичній інфраструктурі здатні поступово підірвати його технічну спроможність до спротиву, незалежно від "емоційного запалу" керівництва.
Раніше ми писали, що активізація бойових дій на Близькому Сході та пряме зіткнення між США та Іраном неминуче призведуть до ослаблення військово-промислового потенціалу Тегерана, який є ключовим союзником РФ. Попри побоювання щодо зміщення фокусу світової уваги з України, дестабілізація іранського режиму б’є по російській воєнній машині, оскільки Кремль критично залежить від іранських технологій, виробничих потужностей та поставок безпілотників типу "Shahed".
Збройні сили США протягом перших 12 годин після початку операції завдали майже 900 ударів по об’єктах на території Ірану. Одночасно американські підрозділи відбивали масовані ракетні атаки з боку Тегерана.
Російські офіційні особи здебільшого засудили удари США та Ізраїлю по Ірану, здійснені 28 лютого. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров у телефонній розмові з іранським колегою Аббас Арагчі засудив такі дії, закликавши Сполучені Штати та Ізраїль негайно припинити бойові операції та відновити дипломатичний процес.
Аналітики ISW наголошують, що традиційні засудження РФ свідчать про обмежені можливості Москви підтримувати Іран та про асиметрію її відносин із Тегераном.
