У свої 12 років Леонід вже побачив на власні очі стільки жахіть війни, скільки не завжди може витримати доросла людина. Але зараз його серце наповнюється теплом і любов’ю, коли він розповідає, що колись повернеться у мирне місто – туди, де зберігаються найтепліші спогади про щасливі миті його дитинства.
Сумну і водночас обнадійливу історію хлопчика розповіли журналісти "Апостроф TV" у своєму сюжеті.
Розповідь 12-річного Леоніда більше схожа на сюжет фільму жахів, але це все довелося пережити дитині та його родині у перші дні російського бомбардування Маріуполя.
"Було, як дуже сильний вибух – дуже гучно. Мене накрила мама, маму – дідусь, щоб захистити нас. Мама вийшла в під'їзд — там було дуже багато диму, дуже смерділо. Наша сусідка сказала, що в наш будинок влучило та вбило чоловіка навпроти нас. Ми ночували в підвалі, а вдень інколи виходили в квартиру, щоб поїсти. Потім зникло світло, а потім і вода. Мої батьки брали сніг і розморожували його. Потім зник і газ, але в нас був газовий балон та піч. Ми з дідусем і татом внесли цей балон з гаражів, щоб ми могли готувати їжу. Але в підвалі було тепліше, ніж в квартирі", – розповідає Льоня.
У ті страшні дні дорослі, як могли, оберігали дитину від усіх жахіть, що приніс українцям знавіснілий сусід.
"Доводилося сидіти в підвалах, тому що часто прилітав літак бомбити місто — він скидав по житлових будинках по сім-вісім снарядів. Звісно, ми намагалися обмежувати сина в інформації, щоб не травмувати і не лякати, приховували цю інформацію, поки виїжджали. Ховали його в підвалі з моїми батьками, а самі бігали добути води або їжі. Багато чого він не знав і не бачив, на щастя", – розповіла Людмила, мама Льоні.
У березні 2022 року сім’ї вдалося евакуюватися, зараз родина мешкає у Києві.
"Моя мрія – повернутися в Маріуполь. Центр нашого міста був дуже красивий. У нас такий район був у Маріуполі, що ми могли дійти і до центру, і до моря. Мій найтепліший спогад – як ми ходили в парк атракціонів з родиною, там було круто. Зараз мені дуже подобаються різні технології, ми робимо різні фігурки з дерева, підставки для телефонів, ручки для дверей. Раніше я планував стати моряком, але зараз не знаю. Я вже три роки займаюсь дзюдо, у мене вже жовтий пояс", – поділився спогадами про минуле і розповів про свої захоплення зараз Леонід.
А ще він часто згадує життя в рідному Маріуполі – друзів, які роз’їхалися хто куди, поїздки з сім’єю на Білу косу, заняття з радіотехніки. Все це залишилося в минулому, яке так гріє душу і від чого серце щемить і досі. Та поряд із цими жахливими спогадами у хлопця з’являються і нові спогади, які повертають йому відчуття безпеки й радості. Один із них – про відпочинок у “Блогер Кемпі” від Фонду Ріната Ахметова.
"Я був у таборі від Фонду Ріната Ахметова – це було дуже класно. У нас був концерт Алєксєєва, різні квести, ми дивилися фільми", – розповів Леонід.
Мама Льоні також задоволена, дивлячись на радість свого сина.
"Йому дуже сподобалося. Він в такому захваті повернувся – вже минуло пів року, а він досі розповідає про це і згадує все. А ще йому там подарували такий худі, який він з задоволенням вдягає навіть до школи. Дуже подобається!", – додала Людмила.
Леонід у свої 12 років уже пережив те, що не має переживати жодна дитина. Але він усе ще мріє, усміхається й вірить, що колись повернеться додому – у свій мирний Маріуполь. І поки дорослі борються за країну, саме діти тримають її своїми мріями. Вони – маленькі серця великої країни, що б’ються попри біль і втрати.
