У вівторок, 21 квітня, українці відзначатимуть Радоницю — одне з найважливіших поминальних свят у християнській традиції. В Україні це свято має глибоке коріння і поєднує церковні канони з народними звичаями. У різних регіонах її називають по-різному — Проводи, Гробки, Діди, але зміст цього дня залишається незмінним — це день пам’яті про померлих, сповнений не лише суму, а й світлої надії.
"Апостроф" розповідає, що означає Радониця, які традиції цього дня в різних регіонах України і що треба зробити в цей день.
Дата Радониці щороку змінюється, оскільки безпосередньо пов’язана з Великоднем: свято відзначають на дев’ятий день після Воскресіння Христового — у вівторок Фоминого тижня. Таким чином у 2026 році Радониця припадає на 21 квітня. Варто зазначити, що в Україні існує традиція переносити поминальні відвідини кладовищ на найближчі вихідні або понеділок, тому фактично Радониця триває кілька днів.
Назва "Радониця" походить від слова "радість", і саме це найкраще передає суть свята. У християнській традиції воно символізує перемогу життя над смертю, тому поминання відбувається не в атмосфері відчаю, а з вірою у воскресіння. У народі цей день часто називають "Великоднем для померлих", адже віряни ніби діляться пасхальною радістю з тими, хто відійшов у вічність. За давніми уявленнями, після Великодня душі померлих перебувають поруч із живими, а на Радоницю їх символічно проводжають молитвами.
Традиції цього дня формувалися століттями. Зранку цього дня люди йшли до церкви, де замовляли поминальні служби, а потім відвідували кладовища. Там, на могилах своїх рідних, заведено запалювати свічки, молитися та згадувати їх. Із собою часто приносять великодні страви — паски, крашанки, інші наїдки. Частину цієї їжі прийнято віддавати нужденним або роздавати як милостиню, що вважається добрим вчинком на спомин про померлих. У багатьох родинах збереглася традиція після відвідин кладовища збиратися разом за столом і згадувати близьких у спокійній, теплій атмосфері.
Водночас церква закликає відмовлятися від деяких поширених практик, які суперечать духовному змісту свята. Зокрема, церква забороняє вживання алкоголю на кладовищі чи гучні застілля біля могил. Не рекомендується залишати їжу на надгробках — значно правильніше віддати її тим, хто цього потребує. Також не варто впадати у надмірну скорботу чи голосно плакати, адже Радониця має бути днем світлої пам’яті, а не відчаю. Важливо уникати сварок, конфліктів і будь-якої зневаги до місця спочинку.
В Україні це свято має виразні регіональні особливості. На Поліссі та Волині його часто називають "Могилки" або "Діди", на Поділлі й у Галичині — "Проводи", а на півдні та сході поширена назва "Гробки". На Закарпатті поминальні дні нерідко припадають на понеділок. У деяких селах традиції передбачають тривале вшанування — від кількох днів до цілого тижня після Великодня. Попри відмінності, головний звичай всюди однаковий: родини приходять на кладовища, моляться і згадують своїх предків.
Останніми роками в Україні дедалі більше говорять про необхідність змінити підхід до відзначення Провід. Священники та екологи закликають відмовлятися від штучних квітів і надмірного декору, натомість зосереджуючись на молитві, живих квітах і добрих справах. Такий підхід покликаний повернути святу його первісний зміст — духовний, а не зовнішній, із використанням атрибутики.
Сьогодні Радониця залишається важливою частиною української культури. Вона об’єднує родини, нагадує про зв’язок поколінь і вчить берегти пам’ять. Це день, коли тиша і спогади мають особливу силу, а світла надія переважає над сумом.
Раніше "Апостроф" розповідав, що означає Світлий тиждень і що потрібно було робити кожного дня після Великодня.
