Ця зима - друга найскладніша в історії України, після зими 2022/2023. Але, попри інші дратуючи чи негативні події - на кшталт затримки західної допомоги чи великої кількості скандалів всередині країни, пов'язані з корупцією - у сфері енергетики держава проходить цю зиму нормально. І хоча зимова погода чекає нас як мінімум до середини березня, у нас є всі причини мати обережний оптимізм щодо проходження зими. Навіть всупереч наявності у Росії, за оцінками ГУР, більш як 900 ракет і невизначеної кількості “шахедів”. Як Україні вдається так вправно проходити зиму?
Цьому, як на мене, сприяють три фактори.
Перший - ефективність української протиповітряної оборони.
Західна ППО зробила Київ унікально безпечним місцем під час війни, посилюється протиповітряна оборона й інших українських міст, і критичної інфраструктури. Крім того, створення мобільних груп протиповітряної оборони дозволяє ефективно знищувати “шахеди”. Посилювати протиповітряну оборону допомагає також пасивний захист — маскування, посилення об'єктів критичної інфраструктури. Це обладнання певних об'єктів габіонами, сітками, додатковими перешкодами, щоб не допустити ураження чутливих місць об'єктів.
Робота енергетиків з децентралізації енергопостачання.
За великим рахунком, перед початком повномасштабного вторгнення українська енергетична система мало відрізнялася від радянської та була не готова до тих критичних випробувань, які для неї готував агресор. Протягом 2023 року українські державні й приватні енергетичні компанії зробили багато “домашньої роботи” — підготували резервні потужності для доставляння енергії, запаслися трансформаторами й обладнанням для ремонту. Окремо відзначу роботу з розробки протоколів безпеки — аварійні відключення, дублювання систем живлення і ще купу критичних кроків було пропрацьовано за міжзимовий період. Тепер, коли існує загроза для енергетики, кожен технічний спеціаліст знає, що має робити.
Доєднання України до європейського енергетичного ринку дозволило страхуватися на національному чи регіональному рівні при збої постачань завдяки імпорту енергетики з Румунії, Польщі, Словаччини, Польщі. Якщо ж ситуативно (через пошкодження мереж) виникає локальний надлишок енергії, ми маємо технічну можливість експортувати енергію у ці країни. 28 листопада 2023 року Європейська мережа операторів системи передачі електроенергії ENTSO-E дозволила нам збільшити імпорт електричної енергії з 1,2 гігават до 1,7 гігават. Це може значно стабілізувати нашу енергетичну систему під час дефіциту, який можна очікувати під час серйозних морозів.
Ще можна додати, що завдяки українській газовій промисловості, а також закупівлям під контролем Міненерго Україна накопичила достатньо газу, нафти, вугілля та ядерного палива, щоб успішно пройти опалювальний сезон. Але це не досягнення, це просто нормально виконана робота.
Але така перша половина зими не каже, що всі проблеми вирішено і що у наступні роки ризики зникнуть. Бо є кілька проблем, які або створили росіяни, або які є наслідком попередньої політики нас самих.
Перша і найбільш актуальна проблема прямо зараз - це брак генерувальних потужностей.
Через наслідки масованих атак РФ на енергооб’єкти минулої зими, вперше склалася ситуація, коли українська енергосистема проходить опалювальний сезон фактично без резервів генерувальних потужностей. Минулої зими, коли українська ППО ще не мала західних потужностей, було пошкоджено близько 50% потужностей генерації, особливо теплової. Також було пошкоджено близько 45% потужностей високовольтних ліній електропередач. Мова про підстанції, на яких розташовані автотрансформатори та багато іншого важливого обладнання. Його вдалося переважно відновити, але ризики залишаються, бо за рік повністю подолати наслідки таких атак було неможливо.
Друга і перша з довгострокових проблем - енергетична неефективність українського комунального господарства й української економіки загалом.
На жаль, тут Україна залишається однією з найгірших у Європі. На жаль, за 30 років ми лише кілька років (2016-2018) і за рахунок коштів донорів (Світового банку, Уряду Швеції та Уряду Німеччини) на достатньому рівні фінансували програми з енергозбереження та енергомодернізації. По витратах енергії на 1000 доларів виробництва ми краще лише країни — агресора.
Третя і друга з довгострокових проблем - те, що комунальна й енергетична інфраструктура більшості українських міст і громад зношена не менше за російську.
Ми всі бачимо в новинах і радіємо аваріям на російських теплотрасах, водогонах і енергомережах. Більшість цих аварій — наслідок виснаження російської комунальної інфраструктури, гроші на модернізацію якої або вкрали поплічники Путіна за 25 років його правління, або були витрачені на війну проти України та всього західного світу. Але не треба думати, що у нас ситуація радикально краща.
Останні 10 років у українських міст і громад завдяки децентралізації було значно більше грошей для модернізації комунального господарства, але, на жаль, справді успішних проєктів було мінімум. Міські голови віддавали перевагу ремонту тротуарів і парків, бо ці проєкти були більш електорально привабливим. А ремонт водогону чи оновлення системи теплопостачання не такі помітні і їх важче продати виборцю. В підсумку зараз значна частина українських міст сидить на пороховій бочці зношених мереж.
Всі ці проблеми — це саме та складова нашої довгострокової енергетичної безпеки та незалежності, яку потрібно враховувати й під час, і після війни. Якщо держава і місцеве самоврядування шукають куди витратити кошти крім витрат на Сили оборони — то це саме те місце докладання зусиль, яке є доречним у будь-який час. Адже об'єктивно зробить Україну сильнішою, готовою до будь-якої воєнної чи мирної зими.
Олександр Кацуба — український підприємець, експерт у сфері енергетики, власник компанії АЛЬФА ГАЗ.
