Велика приватизація в Україні, нарешті, розблокована – 27 жовтня 2021 року Фонд держмайна продав завод "Більшовик" у Києві. Проте за підприємство вдалося виручити менше ніж 1,5 мільярда гривень, та й сам приватизаційний конкурс викликає багато запитань. "Апостроф" розбирався, що насправді сталося, і що буде далі з цим об'єктом, що знаходиться практично у самому центрі української столиці.
Торги без торгів
Приватизація АТ "Перший київський машинобудівний завод", більш відомого як завод "Більшовик", стала сенсацією в українському інформаційному просторі. Після 16-річної перерви державі вдалося нарешті продати велике промислове підприємство, що дісталося Україні від радянських часів і протягом багатьох років приносило державі самі збитки.
Більшість експертів, що спостерігали за процесом, відзначили важливість відновлення великої приватизації в Україні.
"Приватизація, чесна та прозора, - це дуже важлива реформа, - написав у Facebook інвестиційний банкір і фінансовий аналітик Сергій Фурса. - Насамперед це боротьба з корупцією. Тому що державна власність є оплотом корупції. Те, що тягне до політики нечистих на руку хлопців. Тому й казав свого часу Каха Бендукідзе ("архітектор" грузинських реформ - "Апостроф"), що "необхідно продати все, окрім совісті". А це означає, що хоч тушкою, хоч опудалом, але державні підприємства мають бути продані".
Тому сам факт приватизації чергової державної "валізи без ручки" можна вважати в цілому позитивним явищем.
Проте хід і результат аукціону розчарували більшість спеціалістів.
Щоб пояснити причину цього, варто згадати останній аукціон з продажу великого державного підприємства. Він відбувся у 2005 році, коли Фонд державного майна провів повторну приватизації заводу "Криворіжсталь". Тоді за підприємство боролися три великих металургійних компанії, в тому числі одна міжнародна корпорація. В ході активних торгів учасники зробили десятки кроків з підняття ціни, в результаті чого вона виросла майже у 2,5 рази - з 10 мільярдів гривень до 24,2 мільярда гривень. Власником заводу стала міжнародна корпорація Mittal Steel - один з провідних світових виробників сталі. Підприємство зберегло виробництво і трудовий колектив, і сьогодні є одним з найбільших металургійних заводів в Європі.
В аукціоні з продажу заводу "Більшовик" також взяли участь три компанії. Проте на цьому подібність завершується. По-перше, тому що спочатку потенційних покупців було 18, але їх на конкурсі обрізали. По-друге, завод вже багато років практично не працює, його занепалі корпуси з розбитими вікнами та деревами на даху створюють доволі похмурий пейзаж майже в центрі Києва. І ніхто з ймовірних інвесторів і експертів навіть не розглядав варіанту при якому підприємство могло бути придбане як промисловий об’єкт. Всі сходилися на тому, що сьогодні завод "Більшовик" - просто велика ділянка під забудову в середмісті столиці.
Хід аукціону заскочив і засмутив всіх, крім його переможця. Процес торгів тривав 7 хвилин, його учасники зробили на ньому всього два кроки. Один з гравців взагалі жодної активності не виявив і просто прикрасив захід власною присутністю. Початкова ціна, яка складала 1,389 мільярда гривень, виросла на 40 мільйонів (2,9%) і на торгах було визначено переможця - ТОВ "Дженерал комерс", чий статутний капітал складає трохи більше 4 тисяч гривень, і яке пов’язують з відомим київським забудовником Василем Хмельницьким. Остаточна ціна заводу склала 1,429 мільярда гривень. Очікували, що продаж принесе понад 4 мільярди гривень.
Цех заводу "Більшовик"
Конкуренція без конкурентів
Такий хід і результат аукціону справляють враження того, що його учасники просто домовилися між собою про купівлю об’єкта за мінімальною ціною і навіть не намагалися симулювати боротьбу за цінний об’єкт.
"Велика приватизація відрізняється від олігархічної "прихватизації" тим, що у ній беруть участь незалежні один від одного, у тому числі глобальні гравці, - каже президент Київської школи економіки Павло Шеремета. - Такий аукціон зазвичай триває значно довше ніж лічені хвилини і часто призводить до потроєння стартової ціни, за яку продається (а не передається олігарху) державна (тобто наша з вами) власність".
Таким чином, спроба організувати приватизаційний аукціон, дійсно вільні торги, де учасники змагалися б за право заволодіти запропонованим об’єктом, по суті, закінчилася провалом.
Причиною цього фахівці називають те, що "Більшовик" на момент продажу був дуже непростим об’єктом. Різні його частини (будівлі і ділянки землі) оплутані цілою мережею різного роду проблем, пов’язаних з правами оренди і власності. Таким чином, новий власник, якщо б він дійсно придбав завод в результаті справжнього аукціону, негайно опинився б в центрі величезної кількості скандалів і судових процесів, що тривали б роками, не даючи йому вільно розпоряджатися придбаним майном.
"Певна група людей системно працювала на те, щоб відлякувати потенційних покупців. Зробити так, щоб покупка "Більшовика" була квитком на війну. Квитком на нескінченні судові позови. Суди, протести "тітушок", договори оренди, які на десятиліття вперед укладали колишні керівники заводу на користь певних компаній, - розповідає Сергій Фурса. - У результаті ціла низка потенційних інвесторів відмовилася грати в цю гру. А деякі, як, наприклад, одеський забудовник Kadorr, навіть виступили у пресі зі звинуваченнями у бік олігархів, пояснюючи чому відмовилися йти на аукціон".
Дії, спрямовані на підрив привабливості заводу "Більшовик", в пресі пов’язувалися з певною групою забудовників. І саме ця група кінець кінцем і стала переможцем аукціону за повної згоди інших учасників аукціону, які ймовірно погодилися брати в ньому участь для того, щоб створити ілюзію конкуренції, оскільки, отримавши лише одну заявку, Фонд держмайна міг ухвалити рішення про скасування торгів.
У самого ж переможця аукціону, скоріше за все, проблем з розпорядженням набутим майном не виникне.
"Покупець чудово орієнтується в усіх проблемах, які існують навколо заводу, і знає, як він ці проблеми вирішить, - вважає президент Інституту реформ та розвитку Києва Олександр Вовченко. - Це не стане для нього значною проблемою. Цей забудовник зараз завершує будівництво Печерських Липок, які також розміщуються на місці колишньої промислової зони. Там теж були аналогічні проблеми, але всі вони були вирішені, і немає причин думати, що на цей раз щось не вдасться".
Розчаровані перебігом приватизаційного аукціону і в Київраді.
"Фактично у конкурсі взяли участь тільки двоє учасників, - сказав у коментарі "Апострофу" перший заступник голови постійної комісії Київської міської ради з питань архітектури, містобудування та земельних відносин Григорій Маленко. - І продаж об’єкту практично за початковою ціною свідчить про те, що конкуренція на торгах була відсутня. Ми не побачили напливу інвесторів, що змагалися б за право отримати у власність велику ділянку в престижному районі. Це говорить про те, що українські "інвестиційні няні" нікому не цікаві".
Завод "Більшовик"
"Чи можна було провести справді прозорий конкурс, перед цим організувати світове роуд-шоу з побудови мега-кварталу майбутнього, залучити світових девелоперів і отримати в декілька разів більшу суму за цей об’єкт до бюджету України, а містяни би отримали сучасний хаб, новий туристичний магніт Києва? - задається питанням міністр інфраструктури України у 2016-2019 роках Володимир Омелян. - Безумовно, що так! Але тоді хтось би не став мільярдером. Якщо можна дешево купити державне і дорого продати приватне - хіба влада може відмовити, особливо, якщо вона учасник цієї примітивної схеми?"
На думку Омеляна, ціна, яку держава отримала за 35 гектарів землі майже в центрі Києва, є значно заниженою. Один лише Шулявський шляхопровід, що вже кілька років будується поряд із заводом, уже коштував платникам податків понад 2 мільярди гривень.
Вибір без вибору
Втім, лишається питання, якою буде подальша доля придбаної ділянки. Адже до нього мають інтерес не лише забудовники, але й київська громада. Що буде збудовано на місці колишніх цехів? Як це вплине на міське середовище? Чи буде враховувати інвестор інтереси киян?
За словами Григорія Маленка, наразі плани забудовника невідомі, і, скоріше за все, вони ще не складені - навряд чи хтось вкладав значні кошти в розробку конкретних проєктів до того, як завершиться конкурс з приватизації. Проте подальша діяльність забудовника на території заводу повинна знаходитися під контролем громади.
"Звичайно, проєкт забудови повинен буде узгоджуватися з міською адміністрацією. А деякі питання потребуватимуть і рішень Київради, - каже Маленко. - Сподіваюся, місто зможе виступити адекватним партнером нового власника і спрямувати розвиток цієї території в напрямку створення комфортного для киян міського середовища".
Найбільший інтерес міської громади на сьогоднішній день привертає доля ділянки, що розташована поблизу станції метро "Шулявська". Київ уже багато років потерпає через відсутність в цьому місці нормальної транспортної розв’язки. Проте створення цього об’єкту досі було неможливим через те, що для завершення будівництва необхідно знести прилеглий до відновленого мосту корпус заводу.
До проведення приватизаційного конкурсу багато говорилося про те, що правильно було б відділити необхідну для завершення будівництва розв’язки ділянку від майнового комплексу заводу і передати її місту. Київська рада навіть приймала рішення про викуп у Фонду держмайна цеху №5, що заважає будівництву розв’язки. Проте сторони не зійшлися в ціні, і до приватизації питання так і не було вирішено. Тепер міська адміністрація змушена буде шукати рішення проблеми з новим власником заводу. І яким буде це рішення і його ціна, зараз передбачати дуже важко.
"Скоріше за все, місту в обмін на цех №5 доведеться виділити його власнику іншу ділянку під забудову в іншому престижному районі Києва", - вважає Олександр Вовченко.
Враховуючи те, що новий власник заводу давно займається будівельним бізнесом в столиці і, як наслідок, має великий досвід взаємодії з міськими чиновниками, скоріше за все, якісь попередні домовленості з цього приводу вже і снують. І досить скоро ми довідаємося про те, які саме.
Підсумовуючи, можна констатувати, що переважна більшість фахівців залишилася розчарована результатами конкурсу (за винятком керівників Фонду держмайна, які не приховують захвату від того, як їм вдалося чудово організувати конкурс). Приватизація "Більшовика", зовсім не стала перемогою держави і демонстрацією сприятливого інвестиційного клімату в України. Скоріше, навпаки.
"Перемогла українська дійсність. Погана українська дійсність. Прориву не сталося," - підсумував Сергій Фурса.