Європейський Союз схвалив компроміс, досягнутий між Францією та Німеччиною щодо російського газопроводу в обхід України "Північний потік-2", а це істотно підвищує шанси на те, що скандальний проект буде завершений. В інтерв'ю "Апострофу" партнер консалтингової компанії RusEnergy МИХАЙЛО КРУТІХІН розповів про перспективи реалізації російських обхідних газопроводів, їх загрозу для України та долю української газової "труби".
- Минулого тижня з'явилася інформація, що Франція виступає проти "Північного потоку-2". Однак потім стало відомо, що Німеччина, яка є головним інтересантом цього газопроводу, в даному питанні досягла певного консенсусу з Францією. Так все-таки, до чого вони домовилися?
- Щодо французької позиції - спочатку це була "качка", а потім хтось спробував використовувати цю «інформацію» в одному з видань для того, щоб просто «прощупати» позиції. Насправді, це трошки роздмухали. В принципі, позиція (Франції і Німеччини, - "Апостроф") єдина, і зійшлися вони на тому, що, фактично, всі рішення по "Північному потоку-2" буде приймати Німеччина. В остаточному варіанті формула наступна: всі переговори з третіми країнами про долю "Північного потоку-2" повинна вести та країна, на території якої "Північний потік" вперше починає стикатися з газотранспортними мережами всередині Євросоюзу. Тобто це - фактично Німеччина, їй дали повне право цим займатися.
- Чи можна в такому разі говорити про те, що це - перемога російської сторони?
- Не знаю, наскільки Росія була замішана в цьому, але, в принципі, це рішення гарантувало невтручання Європейського Союзу в будівництво "Північного потоку-2". Дійсно, "Газпром" тут виявився у виграші.
- Коли, за вашими прогнозами, почнеться експлуатація "Північного потоку-2"?
- Згідно з планом "Газпрому", який поки йде за графіком, в листопаді цього року можуть початися випробування готової підводної частини газопроводу. І вже в грудні газ з нього може потрапити до Німеччини. Але є проблема - далі доля (газопроводу, - "Апостроф") на території Німеччини зависає у повітрі, оскільки приймати газ із "Північного потоку" повинні два газопроводи. З "Північного потоку" його приймає OPAL, а з "Північного потоку-2" повинен приймати ще поки не побудований газопровід EUGAL. У OPAL, який зараз працює фактично на повну потужність, теж є великий знак питання щодо його долі. У 2016 році регулятори ринку в Німеччині ухвалили, як виняток, що OPAL може приймати на 100% російський газ. Є апеляція в європейських судах, і рішення щодо долі OPAL судді поки не винесли. Абсолютно те ж саме буде відбуватися з EUGAL, тому що за європейським уявленням, ті газопроводи, які проходять через кордони країн-членів Євросоюзу, повинні підкорятися антимонопольному законодавству. Ці газопроводи - OPAL і EUGAL - перетинають кордони, заходячи до Чеської Республіки, і далі йдуть до Австрії. Чи дозволять EUGAL приймати повністю російський газ чи ні, - поки рішення з цього приводу немає.
- Паралельно з "Північним потоком-2" йде будівництво газопроводу "Турецький потік", і очікується, що до кінця поточного року "нитка" для поставок газу до Туреччини буде завершена. Але не вирішено, як я розумію, питання другої "нитки" для поставок в Європу. Ваш прогноз: наскільки можна реалізувати другу "нитку" "Турецького потоку", які шанси?
- Дійсно, доля другої "нитки" "Турецького потоку" невідома. Те, що вона піде, за поданням "Газпрому", в Болгарію, потім - в Сербію і через Угорщину - до Австрії, - це зараз поточний план. Від варіанту проходження в Грецію і кудись далі поки вирішили відмовитися. Це - запасний варіант. З сербами домовилися про все. Майже 1,5 мільярда євро виділив "Газпром" на те, щоб там починати будівництво. Тобто, там робота йде: землевідведення, обрали італійську фірму, яка буде про все домовлятися, отримувати всі дозволи та інше. У Болгарії поки тільки розпочато ці процедури, і "Булгартрансгаз", фактично, вже оголошує тендер на інженерну розробку нового газопроводу, який повинен піти до кордону з Сербією. Але тут є велике питання, оскільки повторюється та сама історія, що і з "Південним потоком" - начебто про все домовилися, і труби звалили на березі в Болгарії, а європейський регулятор дозволу на це не дав (Росія відмовилася від реалізації проекту газопроводу в обхід України "Південний потік" у грудні 2014 року, - "Апостроф"). І ось зараз - питання: чи дадуть дозвіл в Європі на те, щоб цей газопровід пройшов по території Євросоюзу, перетинаючи кордони країн-членів ЄС. Поки такого дозволу немає.
- Коли - або якщо - почне роботу "Північний потік-2", то, очевидно, зменшиться обсяг поставок російського газу в Європу по газотранспортній системі України. Який обсяг газового транзиту збережеться за Україною?
- Давайте уявимо, що якимось дивом "Північний потік-2" плюс ще "Турецький потік" в напрямку Європи раптом повністю почали працювати. Якщо виходити з тих обсягів, які "Газпром" зараз має за контрактами з Європою, то український напрямок, враховуючи чисту арифметику, стане абсолютно непотрібним. Але арифметика тут не працює. По-перше, майбутні газопроводи повинні мати якусь резервну потужність - тобто вони на 100% дуже рідко заповнюються. Друге: є напрямки транзиту через Україну, які неможливо забезпечити ні "північними потоками", ні "турецьким". Наприклад, Молдова - 3 мільярди кубометрів на рік, які "Газпром" туди посилає. Або деякі споживачі уздовж "траси", до яких ці два "потоки" просто не дійдуть. Тобто, потрібно скількісь гнати тільки через Україну. Третій варіант: коли газ йде по "Північному потоку" і "Турецькому потоку", графік у нього "плоский". Для того, щоб забезпечити піки споживання - іноді добові, іноді сезонні, іноді місячні - необхідно мати запаси газу в підземних сховищах, які оперативно можуть бути спрямовані туди, куди треба. Українські газові сховища таку можливість гнучкості дають. Тим більше є дуже хороший досвід. Коли ми порахуємо, то 20 мільярдів кубометрів (на рік) через Україну обов'язково "Газпром" повинен мати. А якщо враховувати, що труби повинні працювати з якимось запасом, то, фактично, потрібно гарантувати Україні прокачування 40 мільярдів кубометрів на рік (у 2018 році транзит газу склав 86,8 мільярда кубометрів, - "Апостроф"). Це - той мінімум, на який може погодитися на переговорах і та, і інша сторона.
- Цифра 40 мільярдів кубометрів раніше називалася - це той мінімум, менше якого просто безглуздо запускати "трубу".
- Тут потрібно враховувати, що все це відбудеться не одразу. По-перше, для того, щоб повністю запрацювали "нитки" "Північного потоку", потрібен якийсь час. І час потрібен на те, щоб європейські споживачі переключилися з українського маршруту на маршрут, який пройде через Німеччину. Дуже не хоче цього робити, наприклад, Італія. Вона як і раніше бажає, щоб північ Італії забезпечувався за маршрутом Україна-Словаччина-Австрія і вже потім - Італія. А залежати від Німеччини італійцям чомусь дуже не хочеться. Тут буде ще якесь питання щодо переключення зі звичного українського транзиту на північний. І потім, думаю, навіть, якщо якимось дивом європейці погодяться на "Турецький потік", то там теж мине років два, як мінімум. Тобто, станом на 1 січня (2020 року), абсолютно точно ніякого повного виключення українського транзиту або зниження до 40 мільярдів кубометрів на рік не відбудеться. Потрібно очікувати, що зроблено це буде поетапно.
- Чи можлива ситуація, при якій не буде запущений в роботу "Північний потік-2" - наприклад, буде прийнято загальноєвропейське рішення, або США всерйоз втрутяться і введуть санкції?
- Шансів на це практично не залишилося. Ми бачимо, що європейці все віддали на відкуп Німеччини, яка буде вирішувати всі питання з третіми країнами. Санкцій ніяких не буде. Зміни антимонопольного законодавства, щоб воно поширювалося на морські шляхи підведення газу до території Європейського Союзу, теж не очікується. Що стосується Сполучених Штатів, то, якби вони хотіли вводити якісь санкції, вони б давно їх ввели. Поки це все риторика, яка націлена на те, щоб продемонструвати стурбованість американців країнам, що протидіють "Північному потоку-2". Дуже хочуть показати цю занепокоєність. Але, якщо ми подивимося на чинне законодавство, то там є акт про санкції проти Росії, Північної Кореї та Ірану. І ось в цьому документі в двох місцях говориться, що санкції проти "Північного потоку" Білий дім може ввести тільки в разі погодження з європейськими партнерами Сполучених Штатів. І тут зрозуміло, що такий партнер як Німеччина ніяк не погодить жодні американські санкції, і, отже, якщо Білий дім раптом почне вводити певні санкції, то він буде порушувати власне американське законодавство. Так що не потрібно зараз чекати, що щось станеться. У Конгресі (США) немає законопроекту щодо змін закону про санкції, де б говорилося про зміну цього пункту - наразі американські законодавці це не розглядають.
- У січні відбулися тристоронні переговори України, Росії та Європейського Союзу щодо нової угоди про транзит російського газу в Європу. Прогнозовано вони завершилися нічим. Рік тільки почався, але наскільки ймовірно, що сторони дійдуть якоїсь згоди до кінця 2019 року, тобто до часу закінчення чинного контракту на транзит?
- Я оцінюю шанси на угоду до кінця року як нульові. "Газпром" повинен укласти нову транзитну угоду з оператором газотранспортної системи України. З 1 січня (2020 року) на світовій арені з'явиться новий незалежний оператор. Формально він вже створений, але річ у тім, що передати йому власність на трубопроводи, компресори та на всю інфраструктуру і права оператора "Нафтогаз України" не може, тому що до кінця 2019 року він зобов'язаний залишатися осторонь діючої транзитної угоди. Таким чином, зараз у нас є оператори, які між собою ведуть переговори, але укладати угоду вони не можуть. А новий оператор з повними правами з'явиться лише 1 січня, як обіцяють пан Коболєв (глава НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв, - "Апостроф") і уряд. Тобто ні з ким укладати угоду. Поки все буде зірвано. Мало того, можливі ще більші затримки, оскільки для нормальної роботи нового незалежного оператора газотранспортної мережі України потрібне ухвалення ще деяких законодавчих поправок і підзаконних норм. А за умов, коли вся Верховна Рада зайнята виборними справами, думати про те, що раптом тут почнеться законотворча діяльність та будуть внесені якісь поправки, - я тут не оптиміст, і боюся, що це може ще більше затягнутися. Так що переговори вести ні з ким.
- Якщо 1 січня 2020 року не буде ніякого контракту на транзит газу, що буде в цьому випадку? Як буде здійснюватися транзит через Україну?
- Є два варіанти. Варіант №1 - це в старому контракті, що пропонує зараз "Газпром" – можуть, як виняток, тимчасово зробити оператором мережі старого оператора - "Нафтогаз України" до тих пір, поки він не передасть свої повноваження новому оператору. Або терміново вписувати туди нового оператора і змінений контракт переукладати. Це - один варіант. Другий варіант - працювати за короткостроковими, скажімо, місячними контрактами.
- Така ситуація - відсутність довгострокового контракту - може стати більш-менш перманентною?
- Я думаю, що врешті-решт з новим оператором "Газпром" повинен буде укласти або середньостроковий, або довгостроковий контракт.
- Повертаючись до того, що, швидше за все, неминуче буде скорочуватися обсяг транзиту газу по українській ГТС, - яку ви бачите перспективу української газотранспортної системи в найближче десятиліття?
- Все буде залежати від того, яким чином організаційно буде побудована робота оператора ГТС. Є хороша перспектива, тому що переговори ведуться, і іноземні контрагенти, в принципі, погоджуються з багатьма умовами України, щоб організувати пайову участь в цій компанії, яка буде оператором. Як мінімум, 49% пропонуються іноземними учасниками. Наскільки я знаю, компанії, як мінімум, зі Словаччини, а, можливо, навіть з Італії, ведуть переговори про можливу участь. Це буде в даному випадку міжнародна компанія. Це - раз. Вона може організувати якесь фінансування для того, щоб підтримувати інфраструктуру в робочому стані, вивести з експлуатації деякі зайві "гілки", лупінги (від англійського looping, ділянку трубопроводу, паралельну основному, для збільшення його пропускної здатності, - "Апостроф"), тобто зробити більш компактною систему, щоб вона могла ефективно працювати. І в ідеальному варіанті, у великій перспективі, можна буде вимагати, все-таки, і від європейських споживачів, і від "Газпрому" перенесення точок здачі газу на російсько-український кордон (зараз вони знаходяться на західному кордоні України, - "Апостроф"). Тоді, природно, за транспортування буде відповідати міжнародна компанія, і "Газпром" буде їй здавати газ на своєму кордоні, а далі вже Європа буде дбати про транспортування та розподіл цього газу.
