Мільйони українців сьогодні працюють за кордоном, і все більше наших співвітчизників вирішують залишитися там назавжди. Уряд Польщі докладає зусиль для того, щоб максимально спонукати українських заробітчан не повертатися на батьківщину. Що означає для України масовий виїзд робочої сили за кордон і чим це обернеться для економіки держави в майбутньому - з'ясовував "Апостроф".
Шукають 5 мільйонів працівників
Найближчими роками Польща планує значно спростити працевлаштування іноземців, а також вжити заходів до того, щоб полегшити їм адаптацію в країні на постійній основі. В рамках національного плану реконструкції передбачається перевести видачу дозволів на роботу повністю в цифровий формат, значно скоротити формальності і час, необхідний для їх оформлення.
Окрім того, уряд країни декларує зацікавленість у тому, щоб люди з інших країн приїздили в Польщу не як тимчасові робітники, а на постійне проживання і привозили з собою свої родини.
"Ми хочемо, щоб іноземці могли легко приїжджати до Польщі та починати тут працювати, особливо у професіях, де нам бракує робочої сили. Ми хотіли б запропонувати їм, щоб вони також привезли свої сім'ї, щоб вони могли створювати наш ВВП разом з нами", - повідомила заступниця міністра розвитку, праці і технологій Івона Міхалек.
Бурхливий економічний розвиток, що спостерігається в Польщі протягом останніх десятиріч, вимагає все більше робочих рук. І забезпечити їх можна, тільки залучивши працівників з інших країн.
"Декілька років тому польські економісти сформували думку про те, що країні до 2050 року необхідно залучити як мінімум 5 мільйонів іммігрантів, які не будуть простими заробітчанами, а повністю адаптуються в країні. В іншому разі Польща не зможе забезпечити сталий економічний розвиток. Саме тому Польща методично залучає працівників з різних країн, особливу перевагу надаючи сусідам зі Східної Європи. Окрім України це Білорусь, Молдова, Вірменія, Грузія і Росія", - розповів в коментарі "Апострофу" президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
Беруть і літніх, і з родинами
Найбільшим донором польського ринку праці вже багато років є Україна. Ще у 90-х роках сформувався значний потік заробітчан до сусідньої країни. Спочатку вони використовувалися переважно як сезонні працівники на малокваліфікованих роботах — у сільському господарстві, на будівництві тощо. Проте згодом все більше українців почали перебиратися в сферу обслуговування, промисловість та інші галузі, що потребують більш високої професійної кваліфікації, та залишатися за кордоном на більш тривалий час.
"Уряд Польщі та роботодавці протягом останніх десятиліть докладали досить багато зусиль для того, щоб змінити поведінкові моделі українських трудових мігрантів, стимулювати їх залишатися в країні на постійне проживання і перевозити туди свої родини, - говорить експерт ринку праці Тетяна Пашкіна. - І всі заходи, які вживає польський уряд в рамках нових програм, спрямовані на ту ж саму мету — максимально сприяти адаптації українських працівників у Польщі".
Причому, за словами експерта, польський ринок праці проявляє набагато більше гнучкості, ніж український, і набагато ефективніше використовує наявні ресурси.
"В Україні роботодавці традиційно віддають перевагу молодим працівникам, а ті, кому виповнилося 40 і більше років, вважаються вже занадто старими, - розповідає Пашкіна. - Польські ж роботодавці охоче беруть людей навіть старших за 50 років. Якщо людина — кваліфікований фахівець і знаходиться в хорошій фізичній формі, то яка зрештою різниця, який вік вказаний в неї в паспорті".
Також останніми роками Польща помітно змінила своє ставлення до сімейного стану працівників. Якщо раніше роботодавці хотіли мати справу переважно з самотніми людьми або з кимось одним з подружжя, то тепер багато хто створює умови для переселення з родинами. Завдяки цьому зростає не лише кількість українських робітників у Польщі, але й кількість народжених ними дітей. Навіть в 2020 році, коли потік мігрантів дещо скоротився, таких дітей з’явилося на 14% більше, ніж у 2019 році.
Роботу дадуть, але любити не обіцяють
Втім на шляху трудових мігрантів, що переїздять в пошуках матеріального благополуччя, лежать не самі лише вигоди. Приїжджим доводиться стикатися з негативним ставленням до себе через культурні, мовні та інші відмінності.
До того ж, місцеві жителі традиційно дотримуються думки, що мігранти прибувають до їхньої країни з метою відібрати їхню роботу і зарплату.
Про існування таких настроїв у Польщі легко нерідко розповідають й самі заробітчани.
"Залишившись в Україні без роботи, я вирішив податися на заробітки у Польщу, - розповідає житель Мукачева Олексій. - Не знаючи мови, я зміг влаштуватися тільки на малокваліфіковану роботу — комплектувальником на склад. Там мені і іншим заробітчанам з України одразу дали зрозуміти, що ми — люди другого сорту. Польські керівники ставилися до нас зневажливо, навіть зверталися не на ім’я, а за номерами. Плата за роботу була нижчою, ніж у польських працівників, а робочий день досягав 12 годин. Зрештою, якщо відняти витрати на житло та харчування, вийшло, що заробіток там такий же, як і в Україні — близько 8 тисяч гривень на місяць. І при цьому жодної медичної допомоги, жодних лікарняних... Тож попрацювавши два місяці, я повернувся додому".
З дискримінацією можуть зіштовхнутися і кваліфіковані фахівці. Молода подружня пара програмістів з Києва - Павло та Світлана працювали в Любліні на фірмі, що займається розробкою програмного забезпечення для ігрових автоматів.
"Через три роки фірма повинна була підвищити нам платню та надати пакет медичного страхування, - розповідає Світлана. - Але за тиждень до цього терміну нас звільнили. На мою вимогу пояснити причину мені згадали про якусь помилку, яку я допустила років півтора тому назад і яка тоді не викликала жодних проблем. Так що тепер доведеться починати все з початку".
Залишимося без лікарів?
Але попри це міграційні настрої є дуже поширеними серед українців. Як повідомив Василь Воскобойник, згідно з соціологічними опитуваннями, проведеними групою "Рейтинг", 35% українських громадян задумуються про роботу за кордоном. Звичайно, це не означає, що всі вони обов’язково виїдуть. Так само, як і не означає того, що ті, хто виїде, обов’язково залишаться за кордоном назавжди. Адже культурні відмінності, непрестижна праця і негативне ставлення місцевого населення спонукають більшість мігрантів все ж таки повертатися на батьківщину. На думку експерта, кількість тих, хто залишиться назавжди, навряд чи перевищить 20% від тих, хто виїздить на роботу.
Втім все одно Україна сьогодні несе незворотні втрати працездатних людей, які могли б працювати на розвиток вітчизняної економіки. І поки українські громадяни наповнюють іноземні ринки праці, залишається питання, яким чином такий відтік робочої сили відіб’ється на нашій власній країні. Адже демографічна ситуація в Україні, прямо скажемо, не надто сприятлива.
"На даний момент Україна увійшла в тренд скорочення населення, - говорить Василь Воскобойник. - За прогнозами демографів до 2030 року кількість працездатного населення скоротиться на 3 мільйони осіб. І це - без врахування трудової міграції. Така ситуація жахливо відіб’ється на стані української економіки. Через 10 років виникне дефіцит працівників навіть на тих виробництвах, які вже існують, не кажучи про економічний розвиток. Відповідно нікому буде платити податки, наповнювати Пенсійний фонд тощо".
Українські роботодавці вже починають відчувати прикрі наслідки відтоку робочої сили за кордон. За словами президента Української спілки промисловців та підприємців Анатолія Кінаха, до карантинних обмежень за кордоном працювало від 7 до 9 мільйонів наших співвітчизників. Переважно це люди економічно найбільш ефективного віку – 30-40 років. І що тривожить найбільше, від’їжджають вузькі спеціалісти, брак яких вже відчувається в Україні.
"Від початку 2020 року Україну покинули понад 66 тисяч лікарів та медичних працівників, - заявив Анатолій Кінах в коментарі "Апострофу". - Ще майже 34 тисячі медпрацівників, переважно пенсійного та передпенсійного віку, звільнилося через пандемію коронавірусу. Вже зараз Україна відчуває кадровий голод. Минулоріч МОЗ України повідомляло про брак як мінімум 33 тисяч лікарів. Невисокі зарплати, відсутність адекватних до наявних умов (навантаження через пандемію коронавірусу) виплат тощо зумовлює трудову міграцію в цій сфері".
Кого запрошувати нам
Єдиний вихід з цієї ситуації — зробити Україну більш привабливим місцем для життя та роботи. В першу чергу потрібно скоротити відтік власної робочої сили, а потім, в міру економічного зростання, замислюватися і про залучення кадрів за прикладом інших держав.
"Україна повинна будувати власну міграційну стратегію, щоб залучати працівників з інших країн, - вважає Василь Воскобойник. - Уряд спільно з демографами повинен розробити список країн, з яких ми бажали б залучати працівників. Без цього ми не зможемо забезпечити економічний розвиток і достатню кількість платників податків для підтримання соціальних стандартів. А, якщо замість збільшення кількості працівників держава обере шлях підвищення податкового тиску на тих, хто залишився, це стане додатковим фактором для подальшого витіснення працездатних людей з України".
Тим часом, на даний момент держава практично усунулась від регулювання міграційних процесів. На даний момент в Верховній Раді готується законопроект про захист трудових мігрантів, який змінить стосунки держави з працівниками, що виїздять за кордон. Проте жодних заходів щодо людей, які приїздять чи можуть приїхати до України, держава не вживає.
Тим часом, якщо колись в майбутньому Україна стане привабливою країною для трудової міграції, їй доведеться пройти через всі проблеми, які з цим пов’язані, і з якими стикаються сьогодні більш розвинуті країни. Нам доведеться учитися співіснувати з представниками інших культур і релігій, що не завжди просто і нерідко викликає конфлікті ситуації.
"Українці є мононацією, - каже Тетяна Пашкіна. - У нас практично немає досвіду співіснування з великими потоками мігрантів. Тому їх поява в майбутньому може викликати суспільну напругу і конфлікти. І держава має бути до цього готова".
