Україна шукає нові способи отримання ядерного палива для атомних електростанцій, оскільки його постачання з країни-агресорки росії сьогодні неможливі. У нашій країні є уранові родовища, однак повного циклу перетворення його на паливо немає, у зв'язку з чим розглядаються варіанти, як закупівель тепловиділяючих елементів для АЕС в інших країнах, так і їх власного виробництва. При цьому остаточно незрозуміло, які обсяги ядерного палива нам можуть у принципі знадобитися. "Апостроф" розбирався в уранових тонкощах вітчизняної атомної галузі.
Без російського урану
Український "Енергоатомом" і канадська компанія Cameco нещодавно підписали уранову угоду. Згідно з нею уран, який видобувається в нашій країні, буде постачатися до Канади, а натомість Україна отримуватиме збагачений матеріал, придатний для виробництва ядерного палива для вітчизняних атомних станцій.
"Ми вже маємо хороший досвід співпраці з канадськими партнерами і сьогодні поглиблюємо це співробітництво. Укладання таких стратегічних домовленостей – питання національної безпеки України", - сказав міністр енергетики Герман Галущенко, що брав участь у церемонії підписання угоди.
Читайте: Чому важливо "посадити" на санкції "Росатом": роз'яснення експерта
Договір про експорт українського урану має вирішити досить нагальну проблему, яка стоїть перед ядерною галуззю. Наша країна видобуває певну кількість цього металу з родовищ, розташованих переважно в Кіровоградській області. Проте Україна не володіє технологіями переробки урану в ядерне паливо. На території країни відбувається лише первинне збагачення урану на Східному гірничо-збагачувальному комбінаті (СхідГЗК), розташованому в Жовтих Водах Дніпропетровської області. В подальшому український уран рухався по технологічних ланцюжках, які лишилися від Радянського Союзу.
"Сировина вивозилася до росії, де розташовані підприємства зі збагачення урану і виробництва ядерного палива, - розповів "Апострофу" керівник спеціальних проєктів науково-технічного центру "Псіхея" Геннадій Рябцев. - Взамін росія постачала Україні вже готові тепловиділяючі елементи для використання на електростанціях".
Проте війна цю схему поламала. Про постачання урану до росії тепер не може бути й мови. Тож постало питання, куди дівати те, що видобувається. І договір з канадською фірмою дасть змогу побудувати новий ланцюжок, який дозволить нам експортувати сировину, отримуючи натомість готове паливо для вітчизняних АЕС.
Втім експерти висловлюють побоювання щодо того, чи зможе Україна повною мірою скористатися з переваг укладеного договору, оскільки для видобутку урану в Україні настали непрості часи.
"Зараз СхідГЗК переживає великі фінансові проблеми, - сказав у коментарі виданню директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. - Тому є сумніви щодо того, чи є йому взагалі що продавати. В усякому раз, це буде набагато менша кількість, ніж було колись".
Своє ядерне паливо?
Проте уряд і "Енергоатом" випромінюють оптимізм з приводу перспектив розвитку галузі і вже планують не тільки експорт урану, але й побудову в Україні заводу з виробництва ядерного палива. За словами президента "Енергоатому" Петра Котіна, компанія планує вийти на створення власної лінії за три роки.
В той же час, за словами міністра енергетики Германа Галущенка, українські підприємства в рамках співробітництва з американською компанією Westinghouse збираються вже в наступному році розпочати виробництво певних компонентів для тепловиділяючих елементів.
Зазначимо, що ідея виробництва ядерного палива в Україні не нова. Проте перша спроба його створення виявилася невдалою.
"В 2013 році ми наближалися до укладення угоди про будівництва заводу з росією, - нагадує Геннадій Рябцев. - Проте на фінальній стадії укладання угоди було висунуто вимогу, щоб Україна зобов’язалася в ядерній енергетиці використовувати виключно російські технології. Уряд на це не погодився, оскільки на той час вже була угода з Westinghouse про постачання палива. Тому угоду дуло поставлено на паузу, а зараз на ній остаточно поставлено хрест".
Цього разу, скоріше за все, мова йде про виробництво палива за технологією Westinghouse, яка випускає паливо для реакторів радянського типу. Проте невідомо, наскільки плани "Енергоатома" збігаються з планами американців.
"В Європі експлуатуються два типи радянських реакторів - ВВЕР-1000 і ВВЕР-440 (число в назві означає потужність енергоблока в мегаваттах), - розповідає "Апострофу" експертка з ядерної безпеки Ольга Кошарна. - І Westinghouse вже має завод в Швеції, який виробляє паливо для ВВЕР-1000. Через зростання попиту це підприємство нещодавно було розширене, і сьогодні його потужність перевищує потреби ринку. Тож американцям немає жодного сенсу передавати ліцензію на це виробництво ще і Україні".
Натомість потужностей з виробництва палива для ВВЕР-440 на даний момент не вистачає. Раніше Westinghouse випускала його на заводі в Іспанії. Проте, за словами експертки, завдяки корупційним зв’язкам в іспанському уряді росія зуміла добитися закриття підприємства.
Тому теоретично таке виробництво могло б з’явитися в Україні. Проте ймовірність цього, на думку Ольги Кошарної, невисока, оскільки з 17-ти реакторів ВВЕР-440, які працюють в Європі, тільки два розташовані в Україні (на Рівненській АЕС). До того ж, на розміщення у себе цього виробництва претендують також інші країни, зокрема Польща, яка вже досягла помітних успіхів в переговорах з Westinghouse.
"Реальність планів "Енергоатома" викликає запитання, - говорить Геннадій Рябцев. - Гадаю, що в середньостроковій перспективі вірогідність створення повного циклу виробництва ядерного палива в Україні наближається до нуля".
Атомні потреби України
Українські енергетики не обмежуються лише планами виробництва палива для АЕС. Вони також ставлять амбітні цілі щодо створення нових потужностей генерації.
"На сьогоднішній день Міненерго і "Енергоатом" вже озвучили плани щодо побудови 9-ти великих енергоблоків, потужністю 1000 мегаватт і 20 малих модульних реакторів, - розповідає Володимир Омельченко. - Проте поки що всі ці плани є лише у вигляді декларацій, і рано говорити про те, що вони дадуть якийсь результат".
Крім того, як вважає Геннадій Рябцев, ці плани не розраховані на швидке впровадження.
"Меморандуми, які підписує "Енергоатом" з іноземними партнерами, не містять якихось конкретних угод про будівництво, - пояснює експерт. - Вони укладаються з усіма можливими постачальниками атомних технологій в рамках науково-технічного співробітництва і оговорюють можливість перспективного будівництва в міру виходу з експлуатації вже наявних потужностей. Скоріше за все, про реальне будівництво нових потужностей може йтися у період після 2030 року. Хоча і в цьому може не бути потреби, оскільки досвід багатьох країн показує, що реакторам, які відпрацювали проєктний ресурс, після належних перевірок і модернізації термін експлуатації продовжується".
Тож будівництво нових великих енергоблоків може стати актуальним лише у випадку, якщо в Україні відбудеться бурхливе економічне зростання, яке вимагатиме збільшення генерації енергії, або різко зростуть об’єми експорту електроенергії в країни Європейського Союзу. Проте оцінити реальність таких перспектив можна буде лише після закінчення війни. Тож сьогоднішні плани "Енергоатома" ґрунтуються на доволі хисткому фундаменті.
Що стосується планів будівництва малих модульних реакторів, то ця технологія сьогодні вважається однією з найбільш перспективних, оскільки такі реактори мають дві переваги над великими енергоблоками: вони швидко будуються і здатні маневрування потужністю, що забезпечує стійкість мереж.
Проте є у цих реакторів і недолік, який полягає в тому, що модульні реактори поки що знаходяться в стадії дослідних зразків і ніде ще не використовуються для промислового виробництва енергії.
"Не можна сказати, що це зовсім нова технологія, - говорить Геннадій Рябцев. - Подібні невеликі ядерні установки давно розроблялися в Радянському Союзі для використання на морських суднах - атомних (підводних) човнах і криголамах. Проте всі ці установки мають військове призначення, а створенням цивільних проєктів в СРСР не надто цікавилися. Тому зараз на Заході ця технологія доопрацьовується для використання на АЕС".
Тож у України є можливість стати першопроходцем у використанні нових технологій. Зрештою, такі випадки в історії людства вже бували. Німеччина, Японія, Південна Корея успішно скористалися тим, що їхні старі економіки були зруйновані війнами, і збудували на їх місці нові, з використанням найкращих на той час технологій. Шанс на модернізації економіки буде і у України. Питання лише в тому, як ми зуміємо цим шансом скористатися.
