Нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок", який отримав в Україні гучну назву "труба Медведчука", оскільки саме кум Путіна, користуючись законодавчим бардаком, роками отримував з неї надприбутки, остаточно перейшов у власність держави. "Апостроф" з'ясовував, наскільки цінним є цей актив, і чи є можливості його ефективного використання.
Труба кличе
У справі про українську частину нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", більше відомого в Україні як "труба Медведчука", поставлено жирну крапку. Про це нещодавно повідомив голова Фонду державного майна Віталій Коваль. Фінальним акордом стало рішення Верховного суду про те, що цей інфраструктурний об’єкт має залишитися в державній власності.
"Трубопровід "Самара-Західний напрямок" був побудований ще в радянські часи, - розповідає "Апострофу" експерт "Нафторинку" Олександр Сіренко. - Він був призначений для транспортування дизельного палива до Угорщини. Оскільки це було пальне низької якості з підвищеним вмістом сірки, то його доочищували на одному з угорських нафтопереробних підприємств, після чого воно постачалося до країн соціалістичного табору".
Читайте: Гармати замість холодильника: куди мчить путінська Росія
Після здобуття Україною незалежності, та частина трубопроводу, яка знаходилася на нашій території (труба йде в Україну з Росії через Білорусь), повинна була перейти у власність держави.
"В Україні знаходилася значна частина трубопровідної системи Радянського Союзу, - сказав в коментарі виданню директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. - По нашій території проходили труби, по яких до країн соцтабору транспортувалися газ, нафта, дизельне пальне і аміак. І, згідно з законом "Про трубопровідний транспорт", всі вони мали перейти у власність України. І більшість з них дійсно були націоналізовані. Проте через якісь непрозорі схеми нафтопродуктопровід потрапив у приватну власність і фактично управлявся російським підприємством "Транснєфтєпродукт".
Основним бенефіціаром даного об’єкту в Україні в останні роки був кум Путіна Віктор Медведчук.
"Формально власниками значились різного роду підставні фірми і особи, зокрема громадяни Ізраїлю, - говорить Володимир Омельченко. - Проте реально трубою управляли росіяни. А значна частина прибутків надходила до Віктора Медведчука, так само, як і прибутки від мережі АЗС Glusco, яка нині теж передана в управліня державі".
Медведчук мав значні активи в нафтовому секторі на території Росії, зокрема йому було передано одне з родовищ нафти. Тому ймовірно, що саме сировина з цього родовища використовувалася для виробництва продукту, який транспортувався по "трубі Медведчука" і реалізувався через мережу АЗС Медведчука, забезпечуючи надприбуток олігарху.
"Ці гроші росіяни давали Медведчуку для фінансування проросійських партій, підкупу депутатів і чиновників, підготовки ґрунту для російської окупації, - каже Володимир Омельченко. - Проте значну кількість цих грошей він вкрав, що сприяло провалу російських планів в Україні".
Україньский уряд протягом тривалого часу робив спроби повернути трубопровід до державної власності, та цей процес виявився непростим і тривалим. Перші спроби в цьому напрямку були зроблені Фондом держмайна (ФДМ) ще 13 років тому - в 2011 році. Тоді вони виявилися невдалими.
У 2017 році Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура розпочали розслідування обставин передачі права власності на трубопровід і у 2021 році добилися його арешту. Одночасно ФДМ подав позов до Господарського суду Житомирської області, в якому просив визнати за державою право власності на трубопровід. Позитивне рішення у цій справі було винесене у червні 2023 року. І нарешті в січні 2024 року Верховний суд відхилив касаційну скаргу колишніх власників, що означає остаточний перехід об’єкту до державної власності.
Куди качати
Тепер питання, яким чином можна використовувати цей ресурс. Адже трубопровід свого часу був створений для транспортування нафтопродуктів з боку Росії до західного кордону Радянського Союзу. При цьому після розпаду "соціалістичного табору" і здобуття Україною незалежності він використовувався досить нерегулярно.
"За останні десятиліття обсяги транспортування трубопроводом сильно коливалися, - говорить у розмові з "Апострофом" директор консалтингової групи "А-95" Сергій Куюн. - В деякі періоди по ньому досить активно здійснювався транзит нафтопродуктів до Угорщини. Проте були і періоди, коли він практично не використовувався. Найбільш активно труба працювала в 2016-2019 роках. В цей період вона використовувалася майже на межі своїх можливостей. Причому переважно пальне, яке надходило по трубі, призначалося не для транзиту до Угорщини, а для постачання на український ринок".
За оцінкою Олександра Сіренка, в найбільш продуктивні роки через розливну станцію в Звягелі (у Житомирської області) до України потрапляло до 1 мільйона тон дизелю на рік (при загальному споживанні 5-6 мільйонів тон на рік).
Проте з початком повномасштабного російського вторгнення імпорт дизелю з Росії та Білорусі до України став неможливим. І можна передбачити, що навіть після закінчення бойових дій таке постачання навряд чи відновиться. Відтак трубопровід фактично втратив своє початкове призначення, і держава отримала у власність своєрідну "валізу без ручки".
Однак, на думку експертів, ситуація не є безнадійною. І в перспективі "труба Медведчука" ще може зіграти значну роль у забезпеченні України необхідним пальним.
"Труба очевидно вже не запрацює в своєму основному напрямку, - пояснює Олександр Сіренко. - Проте після війни її цілком можливо використовувати в реверсному режимі. По ній можна буде налагодити постачання нафтопродуктів з європейських країн. Вона здатна забезпечити до 10% від потреб держави в дизельному пальному. Це робить її цінним активом і перспективним інфраструктурним об’єктом для повоєнного відновлення економіки".
Читайте: Україна продасть п'ятипалубну яхту Медведчука, яку він ховав у Хорватії: куди підуть гроші, фото
