Наразі у ЗМІ та експертному середовищі триває дискусія з приводу того, чи потрібно нам добудовувати Хмельницьку атомну електростанцію та як це вплине на розвиток української енергетики. «Апостроф» поспілкувався з Юрієм Сапожниковим, к.т.н., головою правління АТ «Київський науково-дослідний та проєктно-конструкторський інститут «Енергопроект». Публікуємо його точку зору.
- Ситуація з добудовою 3-го і 4-го енергоблоків на Хмельницькій АЕС. Наскільки це необхідно Україні? Адже існують різні думки: хтось каже, що це потрібно, хтось - що ні. Як ви оцінюєте ситуацію і наскільки це важливо для країни?
- Це те, що ми називаємо активом. Це дуже цінний актив. І цей актив було створено ще до 1992 року. На жаль, до сьогодні ми не змогли його використати. І зараз ідуть нездорові дискусії, які можуть призвести до того, що ми втратимо цей цінний актив. На жаль, дискусії породжують політики, інтереси яких стоять дуже далеко від інтересів нашої держави. Це, безумовно, негативний фактор. Але дозвольте уточнити: я є головою правління організації, яка, власне, займалася проєктуванням Хмельницької АЕС із самого початку робіт на майданчику у 1974 році.
Від самого початку ця атомна станція була спроєктована для розміщення мінімум чотирьох енергоблоків. Усі загальностанційні споруди, інфраструктура - усе було розраховано саме на цю кількість блоків. Однак з різних причин за ці десятиліття ситуація кілька разів кардинально змінювалася. Першим великим ударом для атомної енергетики стала Чорнобильська катастрофа. Ця трагедія спричинила глобальні зміни у сприйнятті суспільством атомної енергетики. Пізніше, у 2011 році, інцидент на АЕС “Фукусіма” в Японії знову вплинув на суспільну думку і викликав хвилю побоювань. Але при цьому всі забували одну важливу річ: ті конструкції, які були збудовані, перебувають у законсервованому стані й не використовуються. І це при тому, що вони могли б забезпечити нашу країну електроенергією, а можливо, навіть дати змогу експортувати її.
Варто зауважити, що у середині 2000-х років, приблизно у період 2005-2010 років, уже були такі ідеї - добудувати ці блоки для задоволення як внутрішніх потреб, так і зовнішніх. Але з різних причин вони не були реалізовані. Сьогодні ми бачимо новий період: атомна енергетика визнається в усьому світі як джерело декарбонізованої електроенергії з мінімальним слідом викидів СО2.
Це важливо, тому що електроенергія такого типу зараз є однією з найпривабливіших для фінансування. Банківські установи, інвестори - ніхто не ставить під сумнів доцільність інвестицій у такі проєкти. У наш час це ключова перевага.
- Тобто в України немає іншого шляху, ніж розвиток атомної генерації?
- Я би сказав, що зараз ми переживаємо своєрідний “золотий час” для ядерної енергетики як такої. І Україна тут не пасе задніх. Завжди казав і продовжую наполягати: атомна енергетика займає перше місце в нашій енергетичній системі. Ми належимо до тих небагатьох країн, де частка атомної генерації перевищує 50% у загальному виробництві електроенергії. Таких країн у світі не так багато, їх значно менше, ніж можна було б подумати.
Отже, у нас є всі підстави для подальшого розвитку цієї галузі. Це економічно вигідно, екологічно доцільно, і, головне, стратегічно важливо для енергетичної незалежності України.
- Чи варто розпочинати ці процеси в умовах війни, чи краще чекати її завершення? Адже це дискусійне питання, яке викликає чимало суперечок і маніпуляцій.
- Це справді складне питання, але воно не повинно нас зупиняти. Чи можемо ми вже завтра вийти на майданчик Хмельницької станції і почати добудовувати 3-й і 4-й енергоблоки? Відповідь - ні. Для цього потрібні певні підготовчі кроки.
Перш за все, необхідно прийняти закон про розміщення. Це основа, без якої нічого не почнеться. Далі - стадія проєктування, яка включає детальне опрацювання всіх технічних і конструктивних рішень. Після цього проєктна документація має пройти державну експертизу, яка гарантує, що всі рішення відповідають нормам безпеки та стандартам. І лише після цього ми зможемо отримати дозвіл від Державної інспекції ядерного регулювання на будівництво.
Тепер важливе питання: чи потрібно чекати закінчення війни, щоб запустити ці процеси? На мою думку, це не зовсім правильний підхід. Очікування лише затягне час. Я переконаний, що вже зараз потрібно працювати над підготовкою до добудови, навіть в умовах війни.
- Тобто, на вашу думку, це необхідно Україні навіть зараз?
- Абсолютно. Україна потребує цього. Це не просто можливість. Це наша стратегічна необхідність. Можливо, я трохи багатослівний, але хочу наголосити: без розвитку атомної енергетики ми ризикуємо втратити час і перспективи.
- Чи може Україна власними силами розпочати проєктування? Чи взагалі має наша країна експертизу для реалізації такого масштабного проєкту?
- Україна вже має досвід завершення будівництва чотирьох енергоблоків у статусі незалежної держави. Це 5-й і 6-й блоки Запорізької АЕС, 2-й блок Хмельницької АЕС і 4-й блок Рівненської АЕС. У нас ще залишилися фахівці, які знають, як організовувати і реалізовувати такі проєкти. Тому я наполягаю: не варто чекати закінчення війни, щоб розпочати підготовчі процеси.
Треба використовувати цей час і задіювати досвідчені кадри, які можуть не лише передати свої знання, а й виконати частину робіт. Безумовно, для повного виконання проєкту нам потрібне нове покоління спеціалістів, але наша освічена молодь цілком здатна впоратися з цим завданням.
Щодо залучення іноземних фахівців або розробки енергоблоків типу ВВР, які дехто називає “російськими”. Я категорично не погоджуюся з такою термінологією. Це радше проєкти колишнього СРСР, і їхні технології розроблялися не лише в Росії, а й на території України, зокрема в нашому інституті. Тому такі побоювання часто перебільшені.
Якщо ми не будемо навчати і розвивати власний персонал, доведеться розраховувати на те, що хтось із-за кордону виконає роботу за нас. Але це, по-перше, значно дорожче, а по-друге, у разі повторення таких робіт нам знову доведеться звертатися до “добрих дядьків”. Це не лише нераціонально, а й небезпечно для нашої енергетичної незалежності.
- Яка ситуація з об’єктами 3-го і 4-го енергоблоків на ХАЕС? Наскільки готові майданчики? Чи можна буде одразу розпочати будівництво після завершення всіх проєктних документацій, чи потрібні додаткові роботи з реконструкції?
- Будівництво 3-го і 4-го енергоблоків зупинили на різних етапах готовності: 3-й блок мав 75% будівельної готовності, 4-й – близько 25%. Після консервації було проведено обстеження цих конструкцій нашим інститутом у співпраці з науково-дослідним інститутом будівельних конструкцій. Результатом стало позитивне заключення щодо придатності цих конструкцій для подальшого будівництва енергоблоків із реакторами типу ВВР. Цей висновок був підтверджений Державною інспекцією ядерного регулювання України.
Конструкції розраховані на проєктний термін служби корпусу реактора від 50 до 60 років. Це означає, що після введення 3-го і 4-го блоків в експлуатацію вони зможуть функціонувати щонайменше пів століття без обмежень. Ба більше, наші дослідження довели, що конструкції можуть витримати до 100 років експлуатації.
На сьогодні ці конструкції залишаються законсервованими. НАЕК «Енергоатом» уже виконує роботи, спрямовані на приведення об’єктів до стану, з якого можна буде одразу розпочати будівництво. Це дуже важливо для компанії, адже нові потужності є її стратегічним пріоритетом. Проте слід зауважити, що роботи, пов’язані безпосередньо з будівництвом, можуть розпочатися лише після ухвалення закону про розміщення та завершення всіх підготовчих етапів, які я згадував раніше.
- Якщо говорити про часові рамки, то скільки часу потрібно на завершення проєкту? Ви згадали, що перший етап – це проєктування. Отже, чи можемо ми сподіватися на запуск блоків у найближчі п’ять чи десять років, якщо всі чинники будуть вирішені позитивно?
- Я б не став говорити про два-три роки. Це нереалістично. Але орієнтуватися на термін до 2030 року цілком реально. За п’ять років можна виконати всі необхідні процеси, якщо будуть ухвалені відповідні закони та забезпечена стабільність у виконанні робіт.
Часто лунає питання: навіщо це взагалі потрібно? Чому не побудувати щось інше? Але тут варто розуміти кілька ключових моментів. По-перше, атомна енергія – це безвуглецева електрика, яка є критично важливою у контексті сучасних екологічних викликів. По-друге, атомна генерація забезпечує найнижчу собівартість виробництва електроенергії серед усіх доступних джерел. І по-третє, це надзвичайно надійне джерело енергопостачання. За час війни всі переконалися, наскільки критичною є саме така енергія для стабільності енергетичної системи.
Не менш важливим є фінансовий аспект. Будівельні конструкції для цих блоків уже існують і мають значну вартість. За нашими оцінками, вона складає не менше ніж 1 мільярд доларів. Чи готові ми просто “помножити ці гроші на нуль”? Я вважаю, що це було б недалекоглядно. Існує багато прикладів, коли країни успішно добудовували блоки, використовуючи існуючу інфраструктуру. Вони не лише не мали проблем, але й отримали значні переваги, коли ці блоки стали до роботи.
Отже, проєкт має не лише стратегічну важливість, але й очевидну економічну доцільність.
- Якщо говорити про соціальний аспект, то яку кількість робочих місць створять два нових енергоблоки? Вже навіть не торкаючись впливу на суміжні галузі.
- Без сумніву, це буде масштабне будівництво, яке можна сміливо назвати більшим за середній за обсягом залучених ресурсів. Якщо говорити конкретно про добудову 4-го блоку, який наразі має невисокий ступінь будівельної готовності, то в піковий період, який припаде приблизно на третій рік робіт, буде задіяно до трьох тисяч будівельників.
Це створює потужний соціальний імпульс, адже забезпечення роботи для такої кількості людей напряму вплине на економічний розвиток регіону. До цього додається важливий момент розвитку людського капіталу: ми залучимо кваліфікованих працівників, які зможуть виконувати роботи найвищої складності.
Таке будівництво матиме також позитивний ефект на будівельну індустрію загалом, адже потребуватиме чималого обсягу матеріалів та послуг. Це стане поштовхом для економіки та дозволить створити нові можливості для фахівців у суміжних галузях.
