Китай і Росія підписали меморандум про будівництво газопроводу "Сила Сибіру-2", наслідком чого має стати збільшення обсягів постачання російського газу до КНР. "Апостроф" розбирався, чому Піднебесна все ж таки піддалася вмовлянням Кремля, і як реалізація цього проєкту вплине на світовий ринок газу, в тому числі на його ціни для Європи та України.
Китай несподівано прийняв пропозицію Росії щодо прокладання газопроводу "Сила Сибіру-2".
У рамках саміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС), який відбувся 31 серпня – 1 вересня, російський "Газпром" та Китайська національна нафтогазова корпорація CNPC підписали меморандум про будівництво та експлуатацію газопроводу.
За словами глави "Газпрому" Олексія Міллера, був підписаний "юридично зобов'язуючий" документ, що, втім, китайська сторона поки не підтвердила.
Проте навіть якщо йдеться лише про принципову згоду Піднебесної на будівництво "Сили Сибіру-2", це, безумовно, значний прогрес та символічна перемога Кремля, який довгі роки безуспішно намагався переконати Пекін у доцільності цього проєкту.
Тим більше, що буквально за кілька днів до саміту Reuters з посиланням на джерела повідомив, що домовленості щодо "Сили Сибіру-2" навряд чи будуть досягнуті.
Важко сказати, що сталося – чи то Reuters підвели джерела, чи то вони навмисно ввели в оману журналістів інформагентства.
Не виключено, що таким чином Китай вирішив ще більше прив'язати до себе РФ, побоюючись її можливого зближення зі США після зустрічі американського та російського лідерів на Алясці 15 серпня.
У будь-якому випадку, як було сказано вище, це досить несподіваний поворот, який, згідно з аналізом Bloomberg, здатний кардинально змінити ситуацію на світовому ринку газу, зокрема скрапленого.
Китай є найбільшим світовим імпортером газу. Його поставки здійснюються суходолом, так і морем. У 2024 році найбільше газу до КНР надійшло з Росії – 31 млрд куб. м газопроводом "Сила Сибіру-1" та 11,5 млрд куб. м морем (скраплений природний газ, СПГ). З Австралії до Піднебесної було поставлено 36 млрд куб. м (СПГ). Інші важливі постачальники газу до Китаю – Туркменістан (трубопровідний газ), Катар, Малайзія та США (СПГ).
Таким чином, Пекін, погоджуючись на проєкт "Сила Сибіру-2" та збільшення обсягів поставок "Силою Сибіру-1" (така домовленість теж є), планує поступово наростити закупівлі газу в Росії на випадок перебоїв на інших напрямках.
"Китай страхується на випадок загострення відносин із США та залежності від американського СПГ", – заявив експерт Оксфордського інституту вивчення енергетики Міхаель Мейдан, якого цитує Bloomberg.
Дві Сили – два Сибіри
Трубопроводом "Сила Сибіру-1" газ у Китай поставляється з родовищ Якутії та Іркутської області. Його проєктна потужність складає 38 млрд куб. м газу на рік, і на неї "Газпром" вийшов лише у 2025 році, незважаючи на те, що "Сила Сибіру-1" була запущена в експлуатацію понад п'ять років тому.
"Сила Сибіру-2", як очікується, постачатиме газ до Китаю з тих же родовищ у Росії, при цьому його максимальна потужність має становити 50 млрд куб. м на рік. Маршрут цього газопроводу, на відміну від "Сили Сибіру-1", пройде територією Монголії.
Кінцеві пункти обох "Сил Сибіру" знаходяться на півночі Китаю, який заселений набагато менш щільно, ніж південь країни, і де економічна активність набагато менша, ніж у південних приморських районах.
Щоправда, обидва газопроводи мають стикування вже на території Китаю. У випадку з "Силою Сибіру-1" - це трубопровід "Хейхе-Шанхай", а у випадку з "Силою Сибіру-2" - магістраль "Захід-Схід", яка також фінішує у Шанхаї, найбільшому місті КНР, яке також є економічною столицею країни.
Трубопровід "Захід-Схід" зараз використовується для постачання газу, що видобувається в західних важкодоступних регіонах Китаю, а також із Центральної Азії – переважно з Туркменістану. Відповідно, у разі реалізації проєкту "Сила Сибіру-2" потрібно бути збільшити пропускну спроможність газопроводу.
Втім, така можливість вже обговорюється, і робота з нарощування потужності трубопроводу "Захід-Схід" ведеться.
Ціна питання та питання ціни
Але наскільки в принципі реалістичною є перспектива реалізації проєкту "Сила Сибіру-2" – навіть з урахуванням формального схвалення з боку Китаю?
"Скоріш за все, це піар-хід для Заходу (з метою показати) єдність Китаю, Північної Кореї та Росії, - сказав у коментарі "Апострофу" директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко. – Реально ж жодних комерційних контрактів не підписано".
За його словами, КНР, за великим рахунком, не потрібен цей газопровід і не потрібен газ, який постачатиметься ним.
"Позиція Китаю проста: хочете будувати – будуйте за свої гроші, але, коли ви збудуєте, умови – ціну, обсяги – визначатимемо ми", – пояснив експерт.
Президент Центру глобалістики "Стратегія ХХІ" Михайло Гончар також вважає, що китайці погодилися на реалізацію проєкту "Сила Сибіру-2" для того, аби мати важіль тиску на росіян щодо ціни.
"Багато в чому повторюється історія "Сили Сибіру-1". Тоді китайці теж не дуже поспішали, незважаючи на те, що було підписано рамкову угоду. І поки не було вирішено питання ціни, ніщо нікуди не рухалося", – сказав експерт у розмові з виданням.
Крім того, незрозуміло, за які кошти будуватиметься газопровід – власних грошей у "Газпрому" немає, а чи захоче фінансово в ньому брати участь Китай, – дуже велике питання.
Також є сумніви, що РФ зможе забезпечити обсяги газу, які вона зобов'язалася постачати обома "Силами Сибіру" – цілком можливо, що необхідний ресурс є, але знову ж таки для здійснення видобутку в таких масштабах потрібні кошти.
Перестрахування від Штатів
Разом з тим, певна логіка у збільшенні закупівель газу в Росії у Китаю все ж таки є.
"Для Китаю важливо показати країнам, у яких він закуповує енергоресурси, і, перш за все, американцям, що він може змінити ресурсну базу. І, якщо з їхнього боку здійснюватиметься дискримінаційна політика щодо КНР, закупівлі скрапленого газу в США, Австралії, Канаді можуть бути припинені, і компенсацією за це стане газ із російського напрямку", – пояснює Михайло Гончар.
Це особливо актуально з огляду на те, що морські комунікації Китаю потенційно вразливі, тоді як його континентальний "тил" надійно прикритий – принаймні доти, доки Росія залишається союзником Піднебесної.
"Китай все більше віддає перевагу тому, щоб отримувати енергоресурси з континентального напрямку – з Росії і Туркменістану (імпорт у КНР з цієї країни в 2024 році склав понад 30 млрд куб. м – "Апостроф"). З іншого боку, Китай завжди стежить за тим, щоб не створювати надмірної залежності від одного джерела. З цим пов'язано й те, що вони не поспішають з реалізацією "Сили Сибіру-2", – резюмував експерт.
Крім того, Китай, щоб знизити свою залежність від імпорту енергоресурсів, нарощує власний газовидобуток і розвиває "зелену" енергетику.
Внаслідок цього попит на газ з боку його найбільшого споживача знижуватиметься.
Зміни будуть, але не одразу
Але чи можна говорити про те, що, в тому числі через плани КНР наростити імпорт з РФ, світовий газовий ринок чекають кардинальні зміни?
Зрозуміло, що ті самі 50 млрд куб. м, які Росія планує постачати до Китаю трубопроводом "Сила Сибіру-2", суттєво не вплинуть на ринок – у 2024 році глобальне споживання газу перевищило 4 трлн куб. м.
Крім того, навіть якщо "Силу Сибіру-2" почнуть будувати найближчим часом, газопровід почне працювати не раніше 2030 року. І одразу ж на проєктні обсяги 50 млрд куб. м газу на рік він не вийде. А тому в інших постачальників Піднебесної, насамперед скрапленого газу, буде час, щоб переорієнтувати свої поставки.
З іншого боку, як пише все той же Bloomberg, у 2026 році виробництво СПГ рекордно зросте, і його пропозиція превалюватиме над попитом принаймні до 2030 року. Все це відбуватиметься, як було зазначено вище, на тлі скорочення споживання в Китаї.
"А якщо знизиться попит, то і ціни підуть вниз", – говорить Михайло Гончар.
Щоправда, станеться це не одразу.
"Якщо йдеться про перспективу до року, то навряд чи щось зміниться, оскільки конкуренція між Європою та Азією за скраплений природний газ, як і раніше, велика, і навряд чи найближчим часом тут щось зміниться. Але, якщо говорити про перспективу трьох-п'яти років, то все залежатиме від того, наскільки активно будуть розвиватися ринкові нюанси", – пояснює у розмові з "Апострофом" керівник спеціальних проєктів науково-технічного центру "Псіхєя" Геннадій Рябцев.
Світ без газу – Росія без грошей
Що ж це за такі нюанси?
За словами Геннадія Рябцева, у зв'язку зі зростанням виробництва та експорту СПГ, в Америці останнім часом було збудовано велику кількість потужностей зі скраплення газу, а в Європі – з його прийому та, відповідно, розкраплення. Крім того, для забезпечення збільшених поставок зроблено значні замовлення на нові газовози.
"Звичайно, все це має окупатися, - каже експерт. – І, звичайно ж, все це сприятиме збільшенню конкуренції, у зв'язку з чим можуть бути зміни, пов'язані з цінами".
Але зміни можуть виявитися значно масштабнішими.
"Ми бачимо зараз розвиток інших тенденцій. Дуже багато зараз говориться про збільшення частки електрики в структурі споживання первинної енергії. Вперше з 2011 року зрушилося з мертвої точки будівництво атомних електростанцій, на підході технологія малих модульних реакторів. Європа дуже просуває водень вже аж до конкретних проєктів, у Франції йдуть роботи з термоядерного синтезу, які вже приносять позитивні результати, - розповідає Рябцев. – З урахуванням цих технологій, які активно розвиваються, дуже сумнівно виглядає уявлення, що з'явилося наприкінці нульових – на початку десятих років, про те, що XXI століття буде століттям газу".
Якщо світові ціни на газ будуть падати, то він, зрозуміло, стане дешевшим для Європи, зокрема для України, чому не можна не радіти.
При цьому подальше скорочення глобального попиту на газ позбавить Росію доходів, які вона отримує і має намір у майбутньому отримувати від Китаю завдяки поставкам "Силою Сибіру-1" і "Силою Сибіру-2". І це стане ще одним фактором неминучого краху країни-агресорки.
