У Національному центрі "Український дім" відбувся мультимедійний site specific спектакль "Шлях до...", що являє собою поєднання сучасних технологій та театралізованої постановки. Спектакль був створений з урахуванням локації і передбачає задіяння всіх органів чуття. Режисер вистави - засновник і художній керівник гуртів Дахабраха, Dakh Daughters та фестивалю ГОГОЛЬФЕСТ Влад Троїцький. Чим же цікавий спектакль і що він розповідає про нашу країну? На дійстві побував і "Апостроф".
По-перше, це красиво
Сучасний балет із промовистою постановкою під супровід музики – одночасно класичної, народної та експериментальної, оригінальний спів та акторське читання фрагментів поеми Тараса Шевченка "Сон". Все це супроводжується візуальними ефектами із мультимедійною проекцією на 360 градусів. Такий потужний стимул на органи чуття не залишає в свідомості місця для чогось, окрім буття тут і зараз. Сама вистава триває одну годину і у метафоричний та доволі експериментальний спосіб розповідає історію становлення української незалежності.
"Ми бачимо поєднання різних видів мистецтва. Фактично це історія України, яка дуже метафорично представлена. Вона торкається всіх органів чуття і викликає сильні емоції", - коментує директорка Українського дому Ольга Вієру.
Простір Українського дому став ще однією дієвою особою цього спектаклю. Власне, дійство створювалось спеціально для цієї локації – аби вдихнути в неї нове життя.
"Працюючи над оновленням Українського дому, ми вигадували проект, який міг би стати його візитівкою. Проект, який би представляв Україну в Українському домі, - говорить директорка. – Зустрічались із багатьма фахівцями, думали про створення експозиції, але зрозуміли, що простір багатий і дозволяє створювати міждисциплінарні речі. Тому почали думати про мультимедійний формат".
Пані Ольга зауважила, що з Владиславом Троїцьким бачення Українського дому в неї повністю співпало. Простір підсилює дійство, а дійство наповнює простір. Виходить симбіоз форми й змісту, взаємне збагачення статики й руху.
Владислав Троїцький
"Хотілось вийти за рамки, наповнити зовсім іншим сенсом це містичне місце на Європейській площі, колишній музей Леніна. Адже це ритуальне місце, і те, що ми тут робимо – і є мультимедійний ритуал", - говорить Троїцький.
Режисер зібрав команду однодумців і спільно з хореографом Христиною Шишкарьовою та композитором Яною Шлябанською поставив спектакль, в основі якого був покладений ритуальний танок. Саме він втілює трансформацію суспільства, пошук себе та звільнення від умовностей.
"Я дуже люблю ритуальні танці, і коли отримала запит від Владислава розробити ритуал, то дуже за це вхопилась, - розповідає хореограф-постановник Христина Шишкарьова. - Я побачила Український дім, це коло, одразу зрозуміла, які хочу спідниці і таке інше. Робота робилась під цей простір, тому в рухах - багато кіл, малюнків".
Виявляється, уважний глядач може навіть побачити в цих рухах етнічні візерунки.
"Я дивилась на візерунки вишиванок, і мені хотілось не відтворити вишиванку, але повторити певні візерунки в малюнках танцю, і у жестах. У постановці заховано чимало символів. Наприклад, ми використали жестову мову. Тобто ми її хореографували", - говорить Христина Шишкарьова.
Про вибір мистецької складової пан Троїцький говорить просто: "Так мені захотілось. По-перше, це красиво. А сенс, звісно, є – і він на розсуд глядача".
Шлях до чого?
Владислав Троїцький завжди надихає на постановку питань і пошуку відповідей, поглинаючи увагу черговим експериментальним дійством. Ідея вистави під назвою "Шлях до…" - очевидна для глядача, але емоції, що виникають при цьому, можуть розповісти чимало нового їхньому власнику про власне світосприйняття.
"Ми даємо поштовх для роздумів, - говорить режисер виставки Владислав Троїцький. – Я не хочу нав’язувати образ моєї України, бо в кожного Україна своя".
Трактування самого митця виявляються ще глибшими.
"Шлях до чого? Це кожен вирішує сам. Коли ми стаємо менторами, ми одразу починаємо йти не туди. А ось коли ми оберемо кожен свій шлях і зможемо домовитись – то це і буде та Україна, в якій хочеться жити", - говорить режисер.
"Вже не хочеться "Ще не вмерла..", а хочеться такого, що нехай живе, - говорить Христина Шишкарьова. – Хочеться весни, життя, позитиву. Фінал постановки переписувався декілька разів. Він позитивний і втілює шлях до майбутнього, до усвідомлення, що ти можеш усе в цьому житті. Не складай лапки, роби щось у цьому житті. Сам зроби навколо себе цей вихор, у який будуть потрапляти інші. Україна починається у кожного з нас. І в єдності сила. Тому виконавці танцю постійно розходяться, але все одно потім збираються докупи, тобто все одно лишаються разом".
У композиції є місце різним емоціям. Часом стає моторошно, часом сумно, то нізвідки спускається медитативний спокій, а буває, що й веселощі на межі з безумством. Усе це вивільнює фантазію й дозволяє розуміти витвір на рівні відчуття. Вийти за рамки, показати, яким цікавим і сучасним може бути український продукт - й було метою постановників.
А директорка локації Ольга Вієру зазначила, що Український дім має бути посольством країни в Україні.
Відтак там планують і надалі у співпраці з партнерами працювати над проектами, що збиратимуть довкола себе українців, яким цікаве сучасне мистецтво в усіх його проявах.
